Читать книгу Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі - Сборник - Страница 32

Пішли раз три брати у хащу по дрова. За один день не нарубали дров і залишилися ночувати. Назбирали сухого ріща, аби розкласти вогонь. Айбо забули з собою взять шваблики, та нічим підпалити ріща.

Пішли глядати когось, хто би їм дав вогню. Ідуть і зустрічають старенького діда, що курив люльку. Старший брат каже:

– Дідику, будьте добрі, дайте нам вогню.

– Я, синку, дам тобі вогню, якщо розкажеш мені таку казку, аби в ній не було правди.

Подумав, подумав старший брат і почав:

– Жили собі чоловік з жоною. Мали вони трьох синів, два були розумні, а третій дурний…

– Овва! – перервав його мову дід. – Таке могло бути. Не сяку казку мені треба.

Почав свою казку середущий брат:

– За царя Тимка, коли була земля тонка, де перстом пробив, там ся води напив. Жили собі дід та баба…

– Стій! – перервав йому бесіду дід. – Сяке може бути, що жили собі дід та баба.

Прийшла черга на молодшого брата.

– Коли мама хотіла родити няня, та не було у нас муки. Набрав я повні міхи мелаю, беру один міх – не можу підняти, беру два – не можу підняти, тоді я узяв усі три і зметав на віз. Запряг я у віз мацура та когута – і гайда у млин.

Мельника не було у млині, бо пішов на свадьбу його мамки з його мамкою. Думаю собі: «Лишу голову, най дивиться, аби хтось мелай не украв, а сам побіжу за мельником». Іду вулицею і вижу: два ґазди сидять на п'ятьох дубах і молотять ціпами пшеницю. Кажу їм:

– Я ще такого не видів, аби зерно вимолочене залишалося на дереві, а солома падала вниз.

Бо так було: солома падала вниз, а пшениця залишалася на стовпах. А ґазди кажуть:

– А ми такого не виділи, аби чоловік ходив без голови.

Перевірив руками – а у мене нема голови. Вернувся я за головою у млин, а на ній стільки ворон сидить, що її зовсім не видно. Я вхопив сокиру і верг у ворон – вони полетіли, а пір'я з них залишилося. Глядаю у тому пір'ю голову – не можу знайти. Тоді я взяв і підпалив пір'я. Все пір'я згоріло, і сокира згоріла, лиш голова залишилася та топорище з сокири. Доки я се зробив, сам млин без мельника мій мелай помолов.

Узяв я голову на плечі, зметав міхи з мукою на віз і вертаюся додому.

Привіз муки додому – біда: ніяк не годен знести міхи до хижі. Пхаю через двері – не влізають, пхаю через вікно – не влізають. Що робити? Забіг я до хижі, взяв шило, продірявив стіну і через ту дірку запхав міхи до хижі.

Айбо се ще не все. Треба на хрестини купити м'яса, а де? Догадався я, що збір на небі. Та як на небо вилізти? А тоді якраз місяць був щербатий. «А що, треба зсукати мотуз, засилити за кінець місяця і по тому мотузу вилізти на небо», – подумав я собі. Прийшло мені в голову, що мотузок би добре сплести із отрубів. Взяв я сито і почав муку сіяти, та отруби не залишаються. Тоді я взяв сак для ловлі риби і просіяв муку через нього. Висіяв я два міхи отрубів і висукав із тих отрубів мотуз.