Читать книгу Святослав (укр.) - Семен Скляренко - Страница 35

Василевс Костянтин хоч і говорив про свою хворобу, але насправді був цілком здоровий. І коли руська княгиня залишила кітон, він вийшов із покоїв у сад над морем.

Там його і знайшов паракимомен Василь, який, провівши княгиню, повернувся до кітону пересвідчитись, що імператор уже спить, і, не знайшовши його там, швидко рушив у сад.

– Я бачу, що імператора дуже стурбувала розмова з київською княгинею, – тихим голосом мовив паракимомен, наблизившись до імператора й вклоняючись йому.

Костянтин одірвав погляд від блискучого лона моря, над яким, схиляючись до обрію, світив великий червонкуватий місяць.

– Так, – відповів імператор, – ця розмова з княгинею дуже мене стурбувала. Я думав, що княгиня Ольга проста, неписьменна жінка, але вона розумна, хитра.

– Невже княгиня може високо підійнятись над своїм диким народом?

– Я боюсь, – оглянувся навкруг і зашепотів імператор, – що ми не знаємо цього народу. Русь, як ми думаємо й скрізь стверджуємо, це – багатоплемінний варварський народ, раби, убогі елліни, що не знають воєнного ладу. Але чому ж вони вже не раз змушували здригатись нашу імперію? Адже їхні князі Олег і Ігор стояли он там, – він простяг праву руку й показав у темряві на Перу й Галату, – під самими стінами Константинополя. Звідки цей гіперборейський вітер?

Паракимомен подивився у той бік, куди показував імператор, і щільніше закутався від холодного вітру в свій плащ.

– Але зараз там сидять не Олег і Ігор, а жінка… княгиня Ольга, – сміючись, промовив паракимомен Василь.

– Ця жінка не краща від своїх князів. Ті ішли з мечами та списами, вона ж хоче воювати словом.

– Хіба княгиня Ольга сказала щось прикре чи образливе імператору?

– Вона нічого не сказала, але запитала в мене про наші городи над Понтом та ще про Саркел, який нібито заважає Русі на шляху до Джурджанського моря. Вона завела розмову про торгівлю в Константинополі й про Клімати. Ще вона припрошувала мене й молодих імператорів разом із дочками моїми приїхати до Києва, де в неї є два сини… Сфендослаф, Гузліб…

– Княгиня справді хитра й зухвала жінка, – згодився паракимомен. – Але на таку зухвалу мову в нас є відповідні слова.

– Я, як ми домовились, нічого їй сьогодні не сказав. Треба знати, що думає твій ворог, але не поспішати, вибрати слушну годину.

– Що ж, – хижо засміявся паракимомен, – княгиня одержала сповна все, що їй належало. Надіюсь, що сьогодні вона не спатиме, їй є над чим подумати і над чим замислитись. А щоб вона не спала багато днів і ночей надалі, я сказав їй, що мій імператор ще говоритиме з нею.

– Вона просила мене про це?

– Так, імператоре, вона просила й ждатиме. Це дуже вперта жінка… А вже насуває осінь, у Понті й зараз страшно, що ж буде там за місяць?..

– Ти зробив усе, як ми домовились?

– Так, імператоре, – відповів паракимомен, – все зроблено, як ми домовились. Василіки[108] наші давно виїхали до печенігів з дарами, а ті вже зустрінуть їх над морем чи над Борисфеном[109]…

Імператор здригнувся, бо відчув, як з моря війнув свіжий вітер.

– Я хочу спочити, – сказав він.

– Час, імператоре, час, – взяв його під руку паракимомен.