Читать книгу Вогнепальні й ножові - Сергей Жадан, Сергій Жадан - Страница 7

«Ти зáвжди тримав при собі свою втому.

Давай, зупиняйся і засинай».

Вночі він виходив на берег з дому

й дивився, як ніч пливе на Синай.

Прострочений паспорт без фотографії.

Іранські візи, мальтійські хрести.

І небо рухалось звідкись з Аравії

через затоку на блок-пости.

І теж дивилось на нього, мабуть,

перетікаючи між споруд.

Він знав, що тут його точно не знáйдуть.

Де завгодно, лише не тут.

Можуть винюхувати в повітрі

мову, дихання і сліди.

Але всі вони виморочені й нехитрі,

щоби прийти за ним сюди.

Він буде вирощувати терпіння

і прикладати собі до ран.

Буде збирати на пляжах каміння

і викидати його в океан.

Буде згадувати все, що втратив,

і забувати усе, що вмів.

Буде рибалкам давати поради,

щоранку чіпляючись до їхніх човнів.

…Любов формує маршрути наші.

Господь стоїть із нами на пляжі.

Стоїть між сухих, як пісок, арабів.

Виловлює з хвиль дітей і крабів.