Читать книгу Отець Августин Волошин - Сергій Федака - Страница 4

П’ятого червня 1915 року Августин Волошин узяв участь у нараді, організованій державним секретарем Угорщини графом Куно фон Клебельсбергом за участі представників Мукачівського, Пряшівського і Гайдудорозького єпископів на чолі з примасом, кардиналом Іваном Чернохом. Владикам остаточно наказано перейти в богослужебній літературі, молитовниках і підручниках на латинський алфавіт з угорською транскрипцією. На нараді вирішено було створити дві комісії: одну для заміни кириличних книг, іншу – для реформи календаря і літургії.

Мукачівську єпархію представляв отець Августин Волошин. Його місія полягала в захисті кириличного алфавіту. Пізніше він згадував: «У вступі подав я коротку історію уживання латинських букв у русинів в Галичині, де проби з латинкою зісталися безуспішними, і в Америці, де русини перебрали азбуку емігрантів словаків, і на Підкарпатті, де ще не виробилася певна система латинських букв в руські мові. Потім подав короткий перегляд різних азбук і способи писання слов’янських народів, що уживають латинки… Розбирав звуки нашої мови, різниці виговору».

Незважаючи на заперечення Августина Волошина, підтримані угорським славістом О. Ашботом, єпископська канцелярія в Ужгороді отримала розпорядження переходити на латинку і реформувати календар і літургію. Для докладного розгляду задуманих літургійних реформ Мукачівський єпископ Антоній Папп призначив священників-народовців Петра Ґебея, Симеона Сабова, Ю. Шубу і Августина Волошина. Ця четвірка підготувала обширний меморандум до Апостольської Столиці, який відвіз до Віденського нунція Ю. Шуба.

Дев’ятого серпня 1915 року в Будапешті відбулося засідання Центрального комітету греко-католицьких єпархій Естергомської митрополії під головуванням кардинала Яноша Черноха. Делегати Мукачівської єпархії зразу виступили проти реформ. Зокрема, Августин Волошин знову, опираючись на особливості слов’янської філології, довів неможливість заміни кириличного алфавіту на латинський. Урешті-решт, Янош Чернох закрив засідання комітету, щоб більше його вже не скликати.

Невдовзі угорська преса почала кампанію проти владики Антонія Паппа. Тоді Августин Волошин і його колеги відіслали до Рима новий меморандум. Урешті-решт вони домоглися, щоб справа підручників була відокремлена від справи богослужебних книг, до яких світська влада не має права втручатися. Усе ж 28 липня 1916 року угорський уряд заборонив уживати у школах руську мову. Після цього А. Волошин видав угромовну «Малу Біблію для нижчих класів народних шкіл». Того самого, 1916 року Волошин став директором Ужгородської учительської семінарії. В. Бурчак писав, що з-під руки Волошина «вийшли цілі ряди руського учительства, народний дух, народна думка, прищеплювана ним в молоді серця, давала потому стократні плоди». Завдяки цьому опору вдалося зберегти у єпархії 46 парафіяльних шкіл, де викладали основи руської (української) мови бодай дві години на тиждень, хоча вже і латинським алфавітом.

Сам Августин Волошин був одним із найплідніших закарпатських авторів. Він почав друкуватися ще наприкінці ХІХ століття. Але безперервне його служіння книжковій справі починається з ужгородського видавництва при церковно-культурному товаристві св. Василія Великого, заснованому ще у 1860-х роках. Проте 1902 року над товариством нависла серйозна загроза. Угорський міністр освіти барон Дюла Власіч вирішив домогтися розпуску цього товариства.

Ужгородський інженер Євген Бачинський, перебуваючи у столиці, дізнався про такі плани і одразу повернувся до Ужгорода. Він повідомив про небезпеку парохові цегольнянської церкви Йосифові Саксуну. Того самого дня о. Саксун запросив до себе А. Волошина і передав новину. Августин Волошин, порадившись із Петром Ґебеєм і єпископом Юлієм Фірцаком, запропонував добровільно розпустити Товариство, а його майно передати комерційній фірмі. Августин Штефан так пояснює цей вдалий крок: «Бо в Мадярщині на культурні товариства не було закону і тому уряд міг робити з ними, що хотів. Але на торговельне товариство був торговельний закон й уряд міг діяти лише в рамках закону». Така сама пропозиція надійшла і від пряшівського єпископа І. Валія: не віддавати майно мадярофілам, а створити торгово-видавниче акціонерне товариство з центром в Ужгороді.

Так Августин Волошин став ініціатором і одним із засновників акціонерного товариства «Уніо» з друкарнею і книгарнею, яке розгорнуло видавничу справу в краї. За дорученням наради він розробив статут товариства «Уніо» і написав текст звернення до населення, в якому розповідав про створення товариства, закликав підтримати цей крок. У зверненні зазначалося, що «гасне послідня свічка народної просвіти на Підкарпатті», то ж, щоб була можливість «дальшої культурної праці для руського народу», треба створити спеціальне товариство.

Власниками «Уніо» стали А. Волошин і В. Камінський. Августин Волошин намагався також залучити до товариства члена верхньої палати угорського парламенту Євмена Сабова (1859–1934). Це був один із досить неоднозначних громадсько-культурних діячів Закарпаття. Він походив з родини руських патріотів, його дядько Кирило Сабов (1938–1914) був відомим педагогом, а дядько Іоан Дулішкович – не менш відомим істориком. Сам Євмен учився в гімназіях Ужгорода, Пряшева, Левочі, в Ужгородській духовній семінарії, котру закінчив 1886 року. Потім шість років викладав руську мову і літературу в Ужгородській гімназії, де цей предмет на клопотання греко-католицької управи викладався факультативно. Тоді ж викладав релігію в Ужгородській учительській семінарії.

Євмен Сабов 1890 року видав 174-сторінковий підручник «Русская грамматика и читанка с упражненіями и задачами», а 1893-го – свою знамениту «Христоматію церковно-славянских и угро-русских литературных памятников с прибавлением угро-русских народних сказок на подлинных наречиях». А. Волошин був учнем Є. Сабова, якого глибоко шанував, на якого активно опирався у своїх видавничих проєктах, зокрема при виданні щорічників-читанок «Місяцеслов».

За редакцією А. Волошина «Місяцеслов» став таким популярним, що 1907 року розійшовся накладом 10 тисяч примірників, тоді як раніше тяжко було розпродати навіть 500. З 1 січня 1904 року Волошин почав видавати для народу дешеву бібліотечку книжок «Поучительное чтеніе». Першим випуском вийшов його коментар до церковних свят, другим – його ж оповідання «Робінзон». Далі виходили брошури про сільське господарство, садівництво, бджільництво, векселі тощо. «Місяцеслов» 1914 року зафіксував 20 випусків цієї бібліотечки. Відтак на зміну цій бібліотечці прийшов журнал «Село», який А. Волошин видавав щомісячно з 1 січня 1911 року. Проте журнал не сягнув необхідної передплати, тому наступного року припинив виходити.

Але 1913 року Августин Волошин за підтримки Антонія Паппа відновив випуск народної бібліотечки під назвою «Читальня: книжечки для угро-руського народу», з якої видано п’ять випусків. Паралельно з 1903-го він редагував газету «Наука», яку випускав переважно за власні кошти. Також разом із Гіядором Стрипським[6] А. Волошин видавав журнал «Село» і бібліотечку книжок для народу.

Уже з 1904 року Августин Волошин відстоює правомірність застосування терміна «українець» щодо своїх земляків. Мукачівський кореспондент «Науки» під псевдонімом «Угрорусин» опублікував у травні 1904 року закид, за яким галичани ніби стали писати фонетичним письмом і вигадали собі нову назву «українець», щоб сподобатися польським панам. У наступному ж числі газети від 13 травня А. Волошин умістив відповідь, де зазначив, що між галицькими русинами-українцями і поляками ніколи не вщухала національна боротьба, а назва «українець» – дуже давня. Він додавав: «Ви маєте знати, же велика розлука єсть между народом великорусским и малорусским. То не я маю доказати, то доказує цілий світ. То дуже давно доказала історія».