Читать книгу Записки в узголів’ї - Сей-шьонаґон - Страница 45

Сливі личать всі відтінки червоного: від темного до блідого. Сакура гарна, коли у неї великі пелюстки і тоненькі гілочки.

Гліцинія найкраща, коли з неї звисають довгі грона квітів.

Дейція теж цікаво квітне: здається, що в її тіні ховається зозуля. Десь у квітні чи на початку травня ця квітка особливо гарно виглядає на фоні зеленої трави і зовсім не поступається квіту сакури. Здається, ніби всередині цієї квіточки знаходиться жовтенька перлинка; гарна вона і під вранішнім дощем.

Квіти ж груші чомусь зовсім не люблять, ніколи не прикріплюють до них листа. Квіти ці нагадують некрасиву дівчину, без кольору. Проте в Китаї цій квітці присвячували вірші, адже і справді, якщо добре придивитися, то можна побачити ледь помітний рожевий відтінок. Навіть існує повір’я, що коли Ян Гуй-фей[54] зустрілася з посланцем імператора Китаю, той порівняв її прекрасне обличчя, яке було все в сльозах, із квітом груші після дощу. Значить, ця квітка вважалась ідеальною.

Квіти павлонії фіолетового кольору дуже гарні, хоч листя на гілках дуже широке. Проте не можна порівнювати павлонію зі звичайними деревами. Лише на гілці павлонії знаходить притулок фенікс. Також з її гілок роблять прекрасні цитри, з яких потім ллється чудовий звук. Тож не знайти слів похвали цьому дереву.

Є ще одне дерево – ясенець, воно зовсім непримітне, виглядає так, ніби зморщилося від спеки, проте квіти його чудові і розквітають завжди п’ятого дня п’ятого місяця року.