Магеллан. Амеріґо (збірник)

Оглавление

Стефан Цвейг. Магеллан. Амеріґо (збірник)

Магеллан. Людина та її діяння

Від автора

Магеллан в Індії. Березень 1505 р. – червень 1512 р

Магеллан здобуває свободу. Червень 1512 р. – жовтень 1517 р

Ідея Магеллана здійснюється. 20 жовтня 1517 р. – 22 березня 1518 р

Воля людини долає тисячу протидій. 22 березня 1518 р. – 10 серпня 1519 р

Відплиття. 20 вересня 1519 р

Марні пошуки. 20 вересня 1519 р. – 1 квітня 1520 р

Заколот. 2 квітня 1520 р. – 7 квітня 1520 р

Велика мить. 7 квітня 1520 р. – 28 листопада 1520 р

Магеллан відкриває своє королівство. 28 листопада 1520 р. – 7 квітня 1521 р

Смерть напередодні повного тріумфу. 7 квітня 1521 p. – 27 квітня 1521 р

Повернення без адмірала. 27 квітня 1521 р. – 6 вересня 1522 р

Мертві завжди неправі

Хронологічна таблиця

Амеріґо, або. Як дійшло до історичної помилки

Історичні обставини

За тридцять дві сторінки – безсмертя

Нова частина світу дістає назву

Велика суперечка починається

Документи накопичуються

Ким був Веспуччі

Отрывок из книги

Книжки народжуються з найрізноманітніших почуттів. Книжки пишуть у пориві натхнення чи з почуття вдячності, хоча духовну пристрасть ніяк не менше здатні розпалити досада, гнів, прикрощі. Іноді до творчості спонукає цікавість, психологічна потреба під час писання самому розібратися в людях та подіях. Але й мотиви сумнівного роду: честолюбство, корисливість, самомилування досить часто спричиняються до творення; тому автор, власне кажучи, щоразу мав би усвідомлювати, які почуття, який особистий потяг змусили його вибрати свій сюжет. Щодо цієї книжки, то її внутрішній мотив для мене цілком очевидний. Вона виникла з дещо незвичного, але вельми настирливого почуття – сорому.

А було це так. Минулого року мені нарешті трапилася довгождана нагода поїхати до Південної Америки. Я знав, що в Бразилії на мене чекають найдивовижніші місця на землі, а в Аргентині – ні з чим незрівнянна зустріч із побратимами по духу. Вже сама думка про це робила поїздку чудесною, а дорогою до цього додалося й інше, що може бути приємним: спокійне море, повний відпочинок на швидкісному й місткому судні, відчуженість від усіх обов’язків та щоденних турбот. Я вповні насолоджувався райськими днями цієї подорожі. Та раптом, на сьомий чи восьмий день, я піймав себе на тому, що в мою душу закралося почуття якоїсь досадливої нетерплячки. Одне і те ж блакитне небо, одна і та ж непорушна морська гладінь! У ту хвилю раптового нетерпіння мені здалося, що години подорожі спливають як ніколи повільно. У глибині душі мені хотілося, щоб подорож якнайшвидше закінчилася, я радів, що стрілка годинника щодня невтомно рухається вперед. Лінива, млява насолода нічим якось несподівано почала гнітити мене. Одні й ті ж обличчя тих самих людей навівали нудьгу, одноманітність життя на борту корабля дратувала нерви саме своїм розміреним супокоєм. Тільки б уперед, уперед, тільки б швидше, швидше! Нараз цей чудесний, затишний, комфортабельний лайнер видався мені не таким швидким, як того хотілося б.

.....

Чи то жадібність перевантажила кораблі, чи щось інше, так чи інакше, але один з кораблів, саме той, яким командує Франсішку Серрано, наскочив на риф і розбився. Нічого, крім власного життя, потерпілим урятувати не вдається. Самотньо блукають вони по незнайомому березі, передчуваючи близьку загибель, і тут Серрано пощастило хитрістю заволодіти піратським човном, на якому він повертається на Амбоїну. З не меншою привітністю, ніж першого разу, коли їх зустріли як знатних вельмож, приймає потерпілих португальців тубільний вождь і великодушно надає їм притулок («fueron recibidos у hospedados con amor, veneracion y magnificencia»[20], так що ті не тямлять себе від щастя і вдячності. Звісна річ, солдатським обов’язком капітана Франсішку Серрано було б, як тільки команда трохи відпочине і оживе, на одній з численних джонок, які весь час курсують між Амбоїною і Малаккою, негайно повернутися до свого капітана й знову стати на службу до португальського короля, до якої його зобов’язували присяга і платня.

Однак райська природа і теплий, благодатний клімат помітно послаблюють у Франсішку Серрано почуття військової дисципліни. Нараз йому стає зовсім байдуже, що десь там, за багато тисяч миль, у лісабонському палаці, якийсь король, невдоволено буркочучи, викреслить його із списку своїх капітанів чи пенсіонерів. Він знає, що зробив немало для Португалії, що не один раз заради неї ризикував власним життям. Тепер він, Франсішку Серрано, хотів би, нарешті, й сам пожити собі на втіху, так само приємно і безтурботно, як усі жителі цих благословенних островів, що не знають ні одежі, ні клопоту. Нехай інші матроси й капітани, як і раніше, борознять моря, потом і кров’ю добуваючи перець і корицю для чужоземних маклерів, нехай ці вірнопіддані дурні із шкіри пнуться в небезпечних мандрах і боях, аби лиш поповнити казну Лісабонської альфанди[21] – особисто він, Франсішку Серрано, ci-devant[22] капітан португальського флоту, по саму зав’язку ситий війною, пригодами і всією отією торгівлею. Без особливих урочистостей хоробрий капітан переходить із світу героїки у світ ідилії й вирішує віднині жити privatissime[23], первозданним, блаженно-спокійним життям цього привітного племені. Високий сан великого візира, яким обдарував його король Тернате, не вимагає від нього надто обтяжливої роботи; всього один-єдиний раз, під час невеликої сутички з сусіднім племенем, Франсішку Серрано виступає військовим радником свого повелителя. Зате в нагороду йому дають дім з невільниками та слугами, до того ж гарненьку темношкіру жіночку, з якою він наживає двійко чи трійко смуглявих діточок.

.....