Читать книгу Чотири після півночі (збірник) - Стівен Кінг - Страница 64

Дон, полишивши ресторан, підійшов до вікна:

– Що там відбувається?

– Ми не знаємо, – сказала Бетані. Їй вдалося видобути полум’я з чергового сірника, і вона знову курила. Коли дівчина відставила сигарету від губ, Лорел помітила, що фільтр на ній відірвано. – Вони залізли в літак; вони досі всередині літака; кінець історії.

Дон на кілька секунд задивився надвір.

– Там інакше. Я не знаю чому, але це так.

– Сутеніє, – сказала Дайна. – Ось що інакше. – Голос у неї звучав доволі спокійно, але на маленькому обличчі дівчинки відбивалися самотність і страх. – Я відчуваю, як мерхне світло.

– Вона має рацію, – погодилась Лорел. – День протривав усього лиш якихось дві чи три години, і ось уже знову настає темрява.

– Знаєте, я не перестаю думати, що все це сон, – промовив Дон. – Я не перестаю думати, що це найгірший кошмар з усіх, які мені бодай колись снилися, і скоро я прокинуся.

Лорел кивнула:

– Як там містер Тумі?

Дон розсміявся, хоча й невесело:

– Ви не повірите.

– Не повіримо в що? – запитала Бетані.

– Він заснув.