Читать книгу Історія Лізі - Стівен Кінг - Страница 36

Вона прокинулася в найглибшій канаві ночі, коли місяць сховався за обрієм, а години зупинилися. Лізі навряд чи й усвідомлювала, що прокинулася, або що вона притиснулася до теплої спини Аменди, як колись притискалася до спини Скота, і примістила свої коліна в заглибинах під коліньми сестри, як колись робила, коли спала зі Скотом, – у їхньому ліжку і в сотні мотельних ліжок. Який біс у сотні, у п’ятистах, а може, й у семистах, як не в тисячі, чом би й не в тисячі? Вона думала про були та про криваві були. Про ПеЗКаПеТе і, як іноді буває, коли все, на що ти спроможний, – це опустити голову й чекати, коли вітер змінить свій напрямок. Вона думала про те, що коли темрява любила Скота, то чому ця любов була справжньою і взаємною, бо він її теж любив; він танцював із нею в бальній залі років, аж поки вона не повела його в цьому танці з собою.

Вона подумала:

«Я знову про те саме».

І Скот, якого вона утримувала у своїй голові (принаймні, вона думала, що це той самий Скот, але хто знає?), сказав:

Куди ти йдеш, Лізі? Де ти зараз, люба моя дитино?

Вона подумала:

«Я знову в теперішньому часі».

А Скот сказав:

Той фільм називався «Назад у майбутнє». Ми дивилися його разом.

Вона подумала:

«То був не фільм, то було наше життя».

А Скот сказав:

Дитино, ти тримаєшся?

Вона подумала:

«І чому я кохаю такого