Читать книгу Не вурдалаки - Светлана Талан - Страница 11
Частина друга
Із мого щоденника
…січня 1955 р
Оглавление– Не треба так, доню, перейматися, – втішала мене мати, дізнавшись про мою трійку. – Звичайно, прикро, але не для того ми з батьком стільки років мріяли про твоє навчання.
– Я вас так підвела, – плачу я. – Не справдила ваші сподівання.
– Марійко, – батько потер руки. – Звичайно, нам буде трішки важче, але це не біда. Ти завжди була старанною у школі, працьовитою вдома. Ми пережили набагато важчі часи. Чи нам звикати до труднощів?
– Пробачте мені, – заливаюся сльозами.
– Досить розводити сирість, – каже батько. – Будемо робити все можливе і неможливе, щоб ти вивчилася.
– Щоб не гнула, як ми, спину все життя в колгоспі, – додає мати.
Мені хочеться впасти перед ними на коліна, цілувати руки, але у нас так не прийнято. А як же я боялася, що батьки скажуть: «Кидай навчання, якщо такий телепень!»
– Дякую вам, – кажу я, а мати витирає мої заплакані очі. – Я обіцяю, що прийде час, коли ви з гордістю зможете сказати односельцям, нашим сусідам, родичам та знайомим: «Наша старша донька працює вчителькою!»
– Дай-то, Боже! – каже мати і кладе хрест на груди.
