Читать книгу Джерело. Відкрий свій розум та зміни життя - Tara Swart, Тара Суорт - Страница 4

Колись ми, люди, блукали поверхнею Землі разом з іншими приматами та навіть із більшими, сильнішими та розумнішими тваринами. Ми не були чимось відмінні від тих істот, що існували на цій планеті, чи кращі за них. У нас був менший, ніж зараз, череп, більшу частину якого займав лімбічний мозок (глибинна, давня, емоційна, інтуїтивна частина мозку), оточений тонкою плівкою зовнішньої кори. А потім… ми відкрили для себе вогонь1.

Ми не знаємо, чи розвиток більшої кори головного мозку був природним процесом (і з ним з’явилася здатність використовувати інструменти та видобувати вогонь); чи все почалося з маленької випадкової іскри, що змінила світ. Але ми підживлювали цей вогонь не лише для того, щоб залишатися у теплі, але й для того, щоб готувати м’ясо, а отже, більш ефективно перетравлювати протеїн. Наш травний тракт скоротився, і ми почали спрямовувати ресурси на збільшення зовнішньої кори головного мозку, що з часом стала такою самою щільною, як і лімбічний мозок, який вона оточувала. Цей швидкий розвиток кори головного мозку був єдиним найбільш важливим моментом у когнітивній еволюції людства. І він зробив нас найуспішнішою твариною на планеті.

Зі збільшенням сучасної раціональної частки мозку з’явилося артикульоване мовлення і здатність передбачати та планувати майбутнє. Із плином часу ми ставали більш логічними і здатними спілкуватися та співіснувати у великих зграях, почали говорити більше та відчувати менше. Ми перейшли від емоцій до логіки й фактів, і виживання в умовах конкуренції стало нашою самоціллю. Ми втратили відчуття добробуту, що так далеко нас завело, та відчуття, що всім усього вистачить. Ми втратили наші відносини з долею: нам потрібно було контролювати долю та мати більше, ніж усі інші. Ми поклали край простим контактам із життям – як, наприклад, сидінню поблизу багаття та розповіданню історій, розгляданню зірок або прогулянкам босоніж на природі – щоб розвивати сільське господарство і створювати промисловість, у якій влада та статус переважували співробітництво та мирне співжиття. Ми припинили бути та почали робити багато речей, перебуваючи на своєрідному «автопілоті», який ми не можемо вимкнути.

Тисячоліття потому ми живемо у світі, де логіка занадто переоцінена, емоції вважають слабкістю, а ухваленню рішень на основі інтуїції майже немає місця. Ми забули, звідки ми прийшли. Із часом ми занедбали лімбічний мозок, який привів нас до ключового моменту еволюції, і натомість поставили на п’єдестал кору головного мозку. Ми зруйнували глибину, пристрасть та інстинкт, щоб покладатися лише на поверхневі здібності – екзамени, зазубрювання і транзакційні відносини, більше пов’язані з отриманням матеріальної вигоди, а не справжньої радості. Ми живемо життям, у якому панує стрес, і надто зайняті, щоб помітити, хто ми є, куди прямуємо і чого хочемо від життя. Ми живемо в час, коли технології відвертають увагу наших розуму й тіла більше, ніж ми можемо уявити. Ми на порозі величезних змін.

Віра в науку

Що відбувається з нашим мозком зараз, під час цих змін? Коли я була дитиною, навіть не існувало сканерів мозку. Зараз завдяки складній томографії здорового мозку ми можемо побачити, як «виглядають» думки, у який спосіб у мозку з’являються гнів, сум та радість. Завдяки скануванню та іншим дослідам ми можемо побачити вплив поведінки батьків та їхніх взаємин на мозок дітей. Також зараз ми розуміємо, що в дорослих усе – від фізичних вправ до медитації, від соціальних відносин до стресу, – постійно моделює і формує мозок. Це дає нам новий контекст, у якому можна зрозуміти давні ідеї.

Досі найвідоміші прихильники ідеї того, що ми можемо змінити життя, змінивши спосіб мислення, стикалися з абсолютним несприйняттям з боку науковців, оскільки заявляли, що думки є «магнітами», які мають частоту вібрації, котра спрямована на зовнішній світ, – і зустрічаються там із результатом. Твердження про «вібрації» та «резонанс» не ґрунтувалися на емпіричній науці. Отже, щоб пристати на такі ідеї, до цього часу був потрібен «стрибок» віри. Ми мали обрати віру в те, що коли будемо мислити позитивно, то залучимо у своє життя багато того, чого бажаємо. Може скластися враження, ніби це пасивний процес, коли ми сидимо вдома чи на безлюдному острові й одним рухом пальця змінюємо світ. Звісно, це неможливо, і, на думку скептиків, пропаганда «закону притягнення», «проявлення» та «повноти» здається схожою на заклик повернутися до магічного мислення.

Однак сучасна наука показала наочні, підтверджені дослідами переваги таких стародавніх практик, як медитація чи медичні принципи аюрведи, тому наше розуміння нейропластичності (здатності мозку бути гнучким та змінюватися) свідчить, що, спрямувавши наші думки, ми можемо вплинути не лише на наше сприйняття «реальності», але й на обставини матеріального життя, наші стосунки та ситуації, до яких ми притягуємося чи які дозволяємо у своєму житті. Те, як ми мислимо, визначає наше життя. Це проста, але потужна ідея. Наш мозок активно розвивається та змінюється протягом дитинства. З другого боку, будучи дорослими, ми маємо свідомо спрямовувати себе до розвитку та зростання. Неймовірно, як ми можемо використовувати притаманну мозку гнучкість для того, щоб покращити життя, і саме цей концепт покладено в основу теорії і практики, що описана в Еммелін Панкхерст.

На відміну від псевдонауки, що пояснює багато що «законом притягнення», я як нейровчена та лікарка зі значним досвідом у практичній психіатрії, роблю ці заяви свідомо. Мій підхід ґрунтується на науково доведеному зв’язку мозку й тіла – на уявленні про те, що мозок і тіло нерозривно пов’язані між собою й опосередковано впливають один на одного, здебільшого через нейроендокринну систему (до якої належать залози й гормони) та вегетативну нервову систему (до якої належать усі нерви, за винятком головного та спинного мозку). Нашою здатністю до процвітання керує фізичний стан (емоційний і логічний) мозку та якість думок, яким ми дозволяємо в ньому виникати. Якими б не були сьогодні умови та стан, пластичність нашого мозку означає, що ми здатні змінювати нейронні шляхи, які використовує мозок, а отже, змінювати життя заради кращого майбутнього.

Іноді нам доведеться ставити під сумнів власну еволюційну «прошивку» та навчати себе мислити у більш гнучкий та позитивний спосіб. Але зараз настав час перейти до справ. Це не сліпа віра, а віра, ґрунтована на науці.

Наш мозок на «автопілоті»

Почнімо з того, як ми ставимося до нашого мозку. Перший етап вивільнення сили мозку полягає в тому, щоб припинити сприймати його як належне. Наш мозок – наше найбільше надбання. Зрештою, він керує нашим життям: нашою впевненістю, стосунками, творчістю, самооцінкою, метою життя, життєстійкістю і багато чим іншим.

Щомілісекунди 86 млрд нейронів нашого мозку (клітин мозку) аналізують та реагують на надлишок сенсорного зворотного зв’язку, який вони отримують від тіла та середовища, вони опрацьовують та зберігають інформацію відповідно до того, як мозок сприймає її значення. Ці нейрони постійно рухаються, створюють зв’язки та вибудовують «шляхи», збирають разом емоції та дії, спогади та зв’язки.

Це все відбувається переважно на підсвідомому рівні, і ми постійно діємо відповідно до так званого «циклу зворотного зв’язку», підлаштовуючи та перелаштовуючи нашу реакцію на наявний подразник у реальному часі. Інформація надходить із зовнішнього світу, і ми реагуємо на неї відповідно до системи розпізнавання образів, що з дорослішанням вкорінюється, а ми стаємося рабами своїх звичок. Значну частину свого життя ми живемо на цьому «автопілоті» – від щоденної поїздки на роботу одним і тим самим шляхом (здебільшого навіть не помічаючи пейзаж за вікном чи дорогу, якою ми їдемо) до наслідування знайомих (і незадовільних) моделей відносин. Здебільшого ми робимо це не замислюючись, і щоразу така поведінка стає основним маршрутом дій для нашого мозку – що більше ми щось робимо, то менше шансів, що ми поставимо це під сумнів. І немає значення, про що йдеться, – вибір улюбленого кольору чи супутника життя.

Перебування на «автопілоті» означає, що життя слідує дуже знайомим патернам. Насправді, життя на «автопілоті» дуже економне для мозку, оскільки йому потрібно витрачати менше енергії. Також мозок «запрограмований» уникати змін, які він сприймає як «загрозу» – і у відповідь на які створює стрес, що убезпечує нас від ризикованої поведінки, а також задля нашої безпеки знижує рівень нашого мислення (йдеться про виконавчі функції нашого мозку – регуляція емоцій, основні упередження, розв’язання складних проблем та гнучке і творче мислення). Мозок постійно вимагає негайної винагороди та шукає шлях найменшого опору, незалежно до того, чи в наших це інтересах. У режимі «автопілоту» ми не питаємо, звідки з’явилися звички, що лежать в основі нашої поведінки, і чи досі вони допомагають нам; ми вимикаємося та даємо волю життю, вважаючи, що переважну його частину ми контролювати не можемо. Але кожна дія, яку ми виконуємо, підсилює патерн або нейронний шлях та закріплює нашу поведінку на «автопілоті». Отже, уявлення про те, що речі є такими, якими вони є, змушує нас повірити, що життя трапляється з нами – і ми здебільшого безсилі його контролювати. Однак дані нейронауки свідчать, що ми можемо відновити контроль над своїм розумом для того, щоб досягти тривалих, позитивних змін у власному житті, створивши нові нейрошляхи в мозку.

Джерело

Джерело – це неймовірна, складна й витончена річ, якою є весь наш мозок, а не лише кора та наші здібності до схвалення рішень, що ґрунтуються на даних. Справжня сила мозку полягає в тому, що він здатний інтегрувати те, що ми думаємо, з тим, як ми почуваємося, – кору та лімбічну систему – з тим, що говорить нам наше нутро, і тим, що ми відчуваємо всім тілом. Це створює досвід життя, яким ми володіємо по-справжньому, досвід, повний довіри до нашої власної здатності орієнтуватися в обставинах, коли кожна наша частинка є на своєму місці та, до того ж, повністю задіяна в цілому.

Життя не має складатися зі страху, напівзаходів, «що було б…» та жалю. Кожен із нас має у своєму мозку здатність прожити життя на повну, відважно, без сорому й суму. Мені випало дізнатися завдяки поєднанню моєї культурної спадщини із сучасною медициною та нейронауками, що якщо ми досягнемо повного потенціалу нашого мозку, то зможемо жити таким життям, що надзвичайно відрізняється від того, яким воно було до сьогодні.

В основі Джерела – розвиток усвідомлення нейронних шляхів та закономірностей у їхній діяльності, що керує тим, як ми несвідомо реагуємо на стимули та події: втрачаємо терпець чи емоційно закриваємося, заїдаємо стрес або просимо про допомогу. Якщо ми краще знатимемо наші реакції та поведінку, то зможемо сформувати власні реакції, щоб вони відповідали викликам, які нам трапляються в житті. Подібне усвідомлення стану нашого розуму та розуму інших керує нашими найскладнішими та найважливішими соціальними взаємодіями. Розуміння того, як відбувається процес пізнання в інших, відоме як «теорія розуму». Ми використовуємо цю теорію для того, щоб витлумачити, зрозуміти та передбачити дії тих, хто нас оточує.

Уміння розуміти, який мотив лежить в основі дій інших, має очевидні переваги. Яскравий приклад нерозуміння мотивів інших ми можемо побачити за розладів аутистичного спектра. Ми можемо покращити нашу здатність розуміти мотиви інших, використовуючи силу нейропластичності (здатності навчатися і змінюватися) мозку та його жвавість, щоб цілісно мислити в різноманітних ситуаціях та у взаємодії з різними типами людей.

Не функціонування на «автопілоті», а розвиток метапізнання, або «думання про мислення», та набуття «усвідомлення про власне усвідомлення» є головною метою Джерела. (Термін походить від частки «мета», що в перекладі з грецької означає «за межами».) Префронтальна кора (ПФК) відстежує сенсорні сигнали з інших частин та використовує цикл зворотного зв’язку, щоб спрямовувати наше мислення, постійно повідомляючи мозок про те, що відбувається в навколишньому світі. Метапізнання вмикає перевірку пам’яті та саморегуляцію, свідомість та самосвідомість – критично важливі якості, що регулюють наше мислення та підвищують поінформованість і потенціал пізнавати та змінюватися.

Моя чотириетапна програма, спрямована на те, щоб повністю розбудити мозок та опанувати власний потенціал, є наслідком глибокого нейронаукового та психіатричного розуміння мозку. Вона поєднується з найновітнішими досягненнями науки про пізнання. Я додаю до цього здорову частку езотерики та духовних практик. Ми уважно поглянемо на те, як нейронаука пояснює вашу здатність «створювати» власне майбутнє – закон притягнення. І як можна навчити ваш мозок «проявляти» ваші мрії. Ми побачимо силу візуалізації, що підкріплена наукою ХХІ століття, і дізнаємося, чому вона працює, а також про те, що відбувається в мозку, коли ви свідомо транслюєте позитивні думки. Ми заглибимося в те, як, використовуючи «дошки дій», зосередити вашу увагу на власних намірах – і як це дозволить вам створити життя, що відповідає вашим найглибшим внутрішнім потребам та прагненням. Унаслідок цього ми отримаємо потужну суміш, що перезавантажить ваше мислення й мотивацію та зупинить негатив.

Джерело і ви

Ця книга – путівник шляхами життя, у ній наука і духовність поєднуються у відкритий практичний спосіб. Я хочу, щоб ви могли розбудити власний мозок, повністю розкрити його потенціал, щоб ви мали змогу створити життя, якого справді хочете, щоб вимкнули «автопілот» і ухвалювали рішення, необхідні для руху вперед. Ми всі страждаємо від шаблонних негативних думок та поведінки – від звичок, що роблять життя простішим, але не допомагають досягнути щастя, до емоцій, які обмежують наш життєвий вибір. Але якщо вони визначають, як ви живете, вам необхідно віднайти спосіб подолати їх. Це ваш шанс повністю возз’єднатися із вашими потребами та бажаннями, зробити так, щоб життя траплялося для вас, а не з вами.

Прочитайте твердження на цій та наступній сторінці й поміркуйте, чи вони близькі вам. Якщо помітите, що ствердно киваєте головою, – ця книга для вас.

Відносини

• Я більше турбуюся про всіх інших, ніж про себе саму(ого).

• Я намагаюся знайти та побудувати здорові відносини і припускаю, що є певний патерн проблем, який постійно проникає в мої стосунки та загрожує моєму довготривалому щастю.

• Мене скривдили в минулому, і я не вірю, що зустріну ту особливу єдину людину.

• Я краще погоджуся на будь-які стосунки чи ходитиму на побачення, ніж буду самотньою (самотнім).

• Я відчайдушно прагну зустріти когось, щоб не бути останньою людиною, яка не має дітей, в колі моїх знайомих.

• Я відчуваю, що застрягла / застряг у нещасливих довготривалих відносинах, і не бачу виходу.

• Я не можу знайти нових друзів і не відчуваю зв’язку з уже наявними друзями. Я не знаю, як «рухатися далі».

• Я хочу мати партнера та родину, але не відчуваю, що маю хоч якийсь контроль над тим, що відбувається.

Робота

• Я страждаю через те, що не знаю, яке рішення ухвалити.

• Я знаю, що можу бути найкращим у чомусь, але не певна (не певен), що роблю правильні речі для того, щоб розкрити свій потенціал.

• Я ніколи не просив про підвищення зарплати чи просування службовими сходами.

• Моя робота – нудна, але вона дозволяє сплачувати рахунки.

• У мене є сталі погляди на те, що я можу і чого не можу зробити, і я з цим змирився.

• Інколи я так втомлююся та перегораю на роботі, що не можу вилізти з ліжка.

• У мене багато думок про те, чого я хочу від своєї кар’єри, але я не знаю, як усе це втілити в життя.

Особистий розвиток

• У моїх думках панують «ніколи», «завжди» та «мусиш / повинна(нен)».

• Я хочу мати більше контролю над власним життям.

• Я відчуваю, що втратила(в) напрям та відчуваю неспокій через те, що життя проходить повз мене.

• Те, як я ставлюся до свого тіла й зовнішнього вигляду, сильно залежить від мого настрою.

• Інколи я ображаюся на людей (навіть власних друзів), у яких кращий спосіб життя, ніж у мене.

• Я пригнічена/ий сильними емоціями.

• Більшості людей я надаю «редагований» опис власного життя, бо насправді я не вважаю, що воно вдалося.

• Я хотів би розпочати нову справу або вирушити у подорож – зробити щось незвичне / неочікуване / дивне / інше зі своїм життям, – але продовжую відкладати це на потім.

Якщо будь-які з цих тверджень вам знайомі, тоді розуміння того, як працює нейропластичність, дозволить вам мислити інакше, змінити старі погляди та глибоко вкорінені переконання.

Ця книга дасть вам змогу визначити намір, поставити мету чи створити мрію свого майбутнього та покаже вам, як проявити ідеальне бачення того, як ви хочете, щоб виглядало ваше життя.

Ведення записника

Перед тим як ми розпочнемо, саме час для започаткування нової важливої звички – ведення записника. Ми ставитимемо собі багато запитань, розкриватимемо руйнівні закономірності і звички та створюватимемо кроки до можливого кращого майбутнього. Тому знайдіть час для записника, який змусить вас почуватися щасливими та повноцінними.

Щоб отримати найбільшу користь від цієї вправи, вам доведеться щоденно писати нотатки в записнику про ваші думки, реакцію на події та людей. Вам не треба робити розлогі записи – натомість намагайтеся бути чесними та відкритими, коли йтиметься про власні емоції, мотивації та поведінку.

Тара: Розкриваючи власну правду

На початку кар’єри, коли справа стосувалася мого особистого життя, я була ніби паралізована від страху. Я уникала близьких стосунків, наче чуми. Кілька років ходила на побачення без зобов’язань. А потім взагалі ні з ким не зустрічалася протягом двох років. Аж поки не зрозуміла після руйнування власного шлюбу, що мене стримують нестача довіри та страх знову відчути біль. Я повністю переконала себе, що найкращим і найправильнішим для мене буде ніколи більше не розглядати можливість одруження. А отже, відкритість до відповідальних стосунків ставала порожнім витрачанням мого часу та енергії. Мені довелося важко попрацювати, щоб спростувати це переконання – мої емоції були найбільшою перешкодою на шляху змін.

Ведення записника допомогло мені усвідомити, що недовіра спонукала мене до утримання від близькості або уникання її, що неминуче приводило до пророцтва, яке самосправджувалося. Я вирішила діяти так, наче минуле не мало наді мною влади, – і просто спробувала мислити та поводитися інакше, щоб дізнатися, чи справдяться мої найгірші страхи. Цього не сталося. Я набила кілька «ґуль», але також дізналася, що це нормально, що я можу рухатися далі з довірою. А потім все спрацювало. Уникання, напевне, не привело б мене до такого результату.

Дотик до Джерела

Існує нейроміф (який нікуди не зникне), що ми начебто використовуємо лише 10 % нашого мозку. Насправді це не так. Але наше захоплення цією статистикою виставляє в хибному світлі наукову істину про те, що можливості розвивати та змінювати наш мозок і його засоби керування нашим життям, значно більші, ніж нам здавалося.

У цій книзі не буде гучних заяв чи розмов про квантову фізику. У ній завжди знайдуться сухі факти на підтвердження теорії. Я поділюся з вами чотирикроковим планом, який застосовували мої пацієнти та люди, яким я надавала послуги з коучингу, а також такими вправами, як візуалізація, ведення щоденника та створення потужних «дощок дій», що стали в пригоді особисто мені.

У частині 1 «Наука і духовність» ви дізнаєтеся про наукове обґрунтування закону притягнення та сили візуалізації. Частина 2 «Еластичний мозок» – розповість про нейропластичність та про те, як наш мозок може змінити спосіб, у який він функціонує. Частина 3 «Жвавий мозок» розкриє вплив, який здійснює на наше життя активний та урівноважений мозок. Я закликатиму вас спробувати виконати вправи, наведені в книзі та в завершальному практичному розділі – частині 4 «Відкрийте Джерело» – надам покроковий план того, як доторкнутися до Джерела.

Ця книга відправить вас у подорож, поєднає науку і духовність та допоможе перетворити осяяння на мотивацію, а «автопілот» – на дію. Сила Джерела таїться в розумінні того, що ви контролюєте власну долю. Від створення нової/го впевненої/го себе та нового чарівного життя вас відділяють лише чотири кроки.