Читать книгу Вирій загублених душ - Тетяна Ковтун - Страница 3

Якщо у кишені Сильвіо грошей меншало, то в Аниних дітей та її матері їх більшало. У банк за грошовими переказами з Італії Шура Курилець ходила регулярно, наче по соціальну допомогу. Насправді це так і було. За інших обставин діти мали б отримувати кошти від рідного батька, однак Аня відмовилася від аліментів. Натомість вона отримала після розлучення новий двоповерховий будинок, що його звів своїми силами її чоловік, не відаючи, який крутий поворот може статися в подружніх стосунках.

Власне, Валерій поплатився за свою довірливість, як це буває з мільйонами інших чоловіків, яких звабила краса їхніх невірних дружин. Аня вискочила заміж навмання, дуже молодою. Коли народилися близнята і вона трохи оговталася, то розгледіла, що її Легкоступ – справжній телепень, хоча й непоганий на вроду. Але молоду жінку вабили чоловіки іншого штибу – нехай не такі статурні, зате досвідченіші в коханні, хитрі і здатні побудувати далекоглядну інтригу. Анин однокурсник Григорій Фішман був саме з таких. Її заміжжя він сприйняв із подивом: здоровані, в яких біцепсів було більше, ніж глею в голові, йому не подобались, а Аню він мав за розважливу дівчину. Якогось дня вони випадково зустрілися в універсамі, а потім – у неї в новому будинку. Валерій вистежив їх під час перелюбу просто в родинному гнізді і мало не вбив суперника. Розлучення принесло колишньому чоловіку самі втрати: він залишився без дітей, житла і останніх коштів, які вклав у будівництво. Але Аня ні про що не шкодувала.

Згадуючи перипетії кількарічної давнини, Шура подумала, що, попри все, дочка ніколи не робила справді непоправних дурниць. Більше того, матері імпонувало, що навіть із найгіршої ситуації її дівчинка виходила сухою з води, отримуючи при цьому законні дивіденди. Певно, до цього її змалку привчила древня професія батьків – обоє були працівниками торгівлі. Водночас Аня завжди чинила так, як хотіла, і мало кого слухала, тож бути разом із нею означало цілковито підкоритись її волі. Якщо раніше мати намагалася вставити своє заперечне слово, то віднедавна стала спільницею дочки, і були вони, як нитка з голкою. Шура могла вплинути лише на якісь деталі в заздалегідь розробленому плані. Тим делікатнішою ставала ця робота. Утім в них уже котрий місяць голова йшла обертом, тому що впоратися з екстравагантним стариганем можна було тільки завдяки виснажливим оригінальним рішенням. Жінки намагалися, не відлякуючи, зробити для цього синьйора звичайною справою відправляння всіх його вільних коштів до Умані. Щоправда, рано чи пізно чоловік міг зажадати від Ані більш серйозних кроків, аніж їхні спільні походеньки по ресторанах. Як подовжити цю непевну паузу в стосунках і не впустити грошовитого покровителя? Добряче поміркувати над відповідною тактикою було доручено Шурі.

Курилець підійшла до старого трюмо, пригладила хвилясті пишні чорні кучері, швидко і не дуже дбайливо підмалювала губи. Сьогодні вона планувала відвідати юриста і будь-що дізнатися в нього про шлюбні стосунки в Італії. Можливо, вона це робить навмання, але колись дідок почне говорити з Анею про спільне проживання, хіба ні? Шура у свої п’ятдесят із лишком років знала життя.

Повернулася додому в глибокій задумі. Перевірила, чи всі замки на місці: все-таки господарювати жінці самій в такому великому будинку непросто. Зайшла в дім, сіла за столом у кухні. Якось недобре складалися справи. Виявилося, що Аню як нелегальну заробітчанку дійсно будь-якої хвилини можуть депортувати до України. Рятує ситуацію лише те, що місцева влада закриває на це очі. У разі шлюбу з італійцем депортація іноземки стає неможливою. Навіть якщо припустити, що Аня погодиться вийти за свого покровителя, все одно виникала заковика. Там, перш ніж узяти шлюб, майбутні чоловік і дружина зобов’язані повідомити про свій намір, розмістивши оголошення в газеті. Можна собі уявити реакцію цього скаженого Діно… А ставати утриманкою стариганя Сильвіо Аня не мала наміру. Що ж робити?

Задзвонив телефон.

– Мамо, Сильвіо хоче, щоб я залишила готель і найнялася до нього в економки. Каже, будеш доглядати господарство, поки не помру. Мовляв, озолотить мене, тільки б не йшла від нього.

– А ти?

– Дуже мені треба сидіти коло діда аж до його скону. Діно і так загризає. Я відразу ж відмовила Сильвіо.

– А що він?

– Мовчить. Переживає.

Шура зрозуміла, що настав час їй сказати своє слово.

– А одружитися не пропонував?

– Ні. Та я за нього не піду. Хочеш, сама виходь за нього.

Шура розсміялася.

– Та він мене не візьме. Я стара. Утім треба спершу на нього подивитися. А взагалі тобі треба тікати з тієї Італії.

– Ото ж бо й воно. Я теж так думаю. Треба шукати чогось кращого. Але дід тримається за мене дуже міцно. Хоче поїхати разом зі мною до України, відвідати Київ, познайомитися з тобою та дітьми.

– Господи! І коли це буде?

– Через два місяці. Я до того часу переконаю його, що ти для нього будеш кращою сиділкою, ніж я, але за умови, що він одружиться з тобою.

Від такого карколомного повороту подій в Шури сперло дух, але вона швидко опанувала себе:

– Вибач, я теж не полізу в зашморг. Мені треба ще самій подивитися на того Сильвіо.

– Подивишся. Готуйся до прийому гостя.

Маєш мороку. А втім… Шура любила пригоди. Родинне життя Морарів було суцільною авантюрою. Тата – румунського цигана, з яким її мати познайомилась у Бендерах – зовсім не пам’ятала. Маленькою дівчинкою спізнала всі принади мандрівного життя, коли доводилося жити в оселях, де мати цілими днями працювала штукатуром і оздоблювачем. Свого житла вони не мали. Нарешті Морари осіли в Умані, де їм за символічною ціною дісталася напіврозвалена прибудова до приватного будинку на околиці міста. Згодом, після смерті немолодої власниці, весь будинок став їхнім. Відтоді цю оселю вважали найбільшим надбанням сім’ї. Після такої науки квадратні метри житлової площі прилипали до Шуриних рук, наче приворожені. Отож-то Морари спершу сім разів подумають, перш ніж упустити свою вигоду.

З боку Шуриного чоловіка була зовсім інша рідня – споконвічні хлібороби з Вінниччини. Мрійливі і сповнені родинних чеснот, вони над усе цінували освіченість і дітей обов’язково посилали вчитись у місто. Анин батько був одним із них. У торговельному технікумі, де Морар познайомилась зі своїм Миколою, однокурсники їх одразу одружили. Шура та її кучерявий, чорноокий кавалер були гарною парою, виглядали, наче діти з одного циганського табору. Насправді ж, як з’ясувалося, її майбутній чоловік був лише наполовину українцем, тому що його мати, соболівська красуня Надійка, з-поміж усіх хлопців уподобала зайду болгарина, який не мав ні кола ні двора.

Микола виявився роботящою, романтичною і щиросердною людиною. Нарешті в родину прийшов добробут, але теща, зла від нудьги, знущалася над ним як хотіла. Зрештою, чоловік утік від своїх циганок. Йому навздогін йшли прокльони. Дочка скорилась материній волі, але це суперечило велінню її серця. Внутрішній конфлікт закінчився для Шури психіатричною лікарнею. Це не завадило їй згодом відновити своє здоров’я і продовжити трудову діяльність. Щоправда, тепер жінці доручали роботу, при якій не потрібно було багато спілкуватися з людьми. Олександра Курилець значилася завідуючою складом однієї з торговельних фірм. А втім насправді ця зовні зібрана, віддана роботі жіночка потай відривалася на всіляких оборудках, в яких її склад відігравав не останню роль.

Попервах Аня намагалася підтримувати стосунки з батьком, але згодом забула його. Жіноцтво відокремило себе від колишніх чоловіків і почало своє самостійне існування, сповнене користолюбними інтересами. Шура продала приватний будинок і на виручені крошти придбала квартиру, в якій тепер жили орендарі. Звідти йшов грошовий потічок для накопичування валюти. А будинок, записаний на ім’я Ані Легкоступ, був родинним гніздом, в якому підростало двоє пташенят – Анжела і Камілла. Ніяких соболівських коренів тут не збереглося, зате румунські заявляли про себе повсякчас. Колись завчені Шурою в дитинстві румунські й ромські слова пригадувались особливо легко у стінах цього будинку, під попсову музику, що постійно линула з дитячої кімнати.

Із передпокою почувся шум. Шура визирнула туди. Школярки ледь тягнули портфелі, заплетені кіски в обох збилися набік.

– Де ви так забарилися?

– Ми каталися на гойдалці! – в один голос відповіли близнючки.

Шура подумала: яке то щастя, що вони однолітки. А люблять одна одну без тями. Зовсім інакше буває у сім’ях, де нерідко старші діти не миряться з меншими. Раптом її пронизав сумнів: чи правильно вона робить, покладаючи турботу про дівчаток на плечі іноземного благодійника, тоді як у них є свої рідні батько і дідусь? Але Шура рвучко припинила в собі ці відчайдушні душевні зойки. Ніхто з рідних цим дітям досі нічим не допоміг. Крихітки з синіми жилками на скронях, худенькі і лупаті, перебивалися на картоплі, капусті та яйцях. Обідали тим, що бабуся залишала їм на столі в накритих рушником каструлях. Купівля апельсинів для їхньої сім’ї ставала знаменною подією. На дворі стояла криза, і обійти її можна було тільки хитрощами. А Сильвіо з його статками нічого не варто зробити дитинство цих крихіток щасливішим. Тільки от зовсім не хотілося думати про те, чим за це доведеться платити дочці. Дітей народила, то нехай тепер сама долає обрану стежку.

Шура нарізала свіжі огірки і виклала у вазу цитрусові. Тепер, коли вдома з’явилися гроші, діти хоч наїдяться досхочу. У холодильнику були котлети, на плиті шкварчали свіжі сирники. Посадила малечу вечеряти, а думки крутилися навколо сьогоднішньої розмови. Як пояснити, що привело сюди чужого дідуся з далекої країни? Поки діти малі, обманути їх буде неважко. Але це може тривати ще рік-два, потім між ними і матір’ю виникне непорозуміння. Ой, треба щось робити з тією Італією.

Ідея про одруження з іноземцем видавалася Шурі фантастикою. Проте приймати гостя доведеться. Аня дала їм із Сильвіо місяць на притирання. Гратися стільки часу з напівбожевільним благодійником Шурі буде непросто, але принаймні це дозволить ще трохи протягнути час. Дочка попередила: гість – людина щедра, але запальна і легковажна до нестями. Ну хіба це нормальний чоловік? Як би там не було, його потрібно витерпіти, як терплять хворобу. Де розмістити італійця? Критичний огляд будинку підказав, що його косметичний ремонт потягне не менш як півтисячі доларів. Шурині думки з цього моменту повернулися до звичних турбот.