Читать книгу Мануал до черепахи - Тетяна Савченко - Страница 17

Ольга має 15 років.

Ольга любить блукати містом.

«Ольга любить блукати містом», – тихенько повторює вона. Її цікавлять люди, що байдуже прямують повз неї. Кудись поспішають. Що у них на думці?

Ольга любить думати про незнайомих людей: куди вони йдуть, хто чекає на них удома, що їх хвилює.

«Ольга любить думати про незнайомих людей: куди вони йдуть, хто чекає на них удома, що їх хвилює», – вимовляє вона подумки. Інколи Ольга думає, що з неї вийшла б непогана героїня якоїсь драматичної книги. Блукаючи вулицями, вона полюбляє зачитувати собі фрагменти цього уявного тексту.

«Вони ніколи не всміхаються», – мурмоче вона.

Вони ніколи не всміхаються. Ольга гостро відчуває цю різницю: вони… я… Маленька беззахисна яскрава плямка у круговерті сірого натовпу.

За якусь мить Ольга усвідомлює, що вона й сама не всміхається. І похапцем вдягає на обличчя усмішку. Крадькома підглядає у бічне дзеркало автомобіля – стоп, спершу зиркнути, чи порожній салон, Ольга вже має досвід – на результати своєї праці. Усмішка, по правді кажучи, якась дебільна, та й то: якою буде усмішка без однісінького приводу? Ольга рушає далі, намагається швиденько пригадати щось приємне, радісне, і час від часу піддивляється, чи потребує її вираз обличчя додаткової корекції.

Це трохи відволікає її від думок про Сірий Натовп, але вона неодмінно до них повернеться.

Ольга – вимоглива дівчина, але насамперед вимоглива до себе, а вже потім – до інших.