Читать книгу Мануал до черепахи - Тетяна Савченко - Страница 18

Китай

Інна має 16 років, Юра – 14 років, Михалька – 13 років, Ольга – 11 років, Зоя – 7 років, Юра-молодший – 5 років, Варварка – 2 роки.

– Михалько, зварила рис?

– Ні.

– Досі? Михалько, шестеро людей ждуть їсти!

– Він не хоче.

– Хто?

– Рис.

Аргентина

Ключове слово тут – невміння.

Що найбільше пригнічує Михальку в житті – так це невміння.

Інна має 18 років, Юра – 17 років, Михалька – 15 років, Ольга – 13 років, Зоя – 9 років, Юра-молодший – 7 років, Варварка – 4 роки.

Одного дня Михалька зрозуміла, що Варварку треба комусь виховувати, а це слід розуміти – їй. Михалька знала тільки один спосіб виховання – батькові повчальні історії. Вона вже вкотре пробує скласти таку для Варварки. Історія має починатися так: «Жив собі один хлопчик». Але тут Михалька зупиняється: а як? Адже вона ніколи в житті не була хлопчиком і ніколи не мала анінайменшого шансу думати як хлопчик! Вона ж зовсім не знає, як мислять хлопчики!

Але то нічого, думає Михалька, нехай буде дівчинка. Для Варварки про дівчинку навіть краще. І тут знов перепоною стає усвідомлення: Михалька ж ніколи не була самою-по-собі-дівчинкою! Тільки дівчинкою-з-братами-й-сестрами. Але яку казку напишеш про таку дівчинку? Ніякої цікавої казки про це не напишеш.

Картотека Михальчиного життєвого досвіду невеличка. Замала для письменства, нехай і такого простенького, як казка для малої дитини. Казка до Михальки тепер лиха, вона вимагає від неї чогось неприродного – вміння розтягти її, Михальчину, маленьку особистість на дві, три, п’ять постатей. Треба бути ощадливою – уже знає Михалька – і наділити кожного героя лише одною-двома зі своїх власних рис, не більше, щоб вистачило кожному. І то ще не найскладніше! Рано чи пізно жадібній казці того стає замало, і вона вимагає вийти за паркан власної душі. Наче самого себе вивернути назовні! Як то роблять інші? Як вони виходять назовні? Чи Михалька дурна, що так не може, чи то вони дурні? Як вони це роблять, ну як?

Михалька от назовні не йшла, спинялася. Що вона має робити? Усе, що вона може придумати чи уявити, буде непереконливим, – приходить вона до висновку.

Отак Михалька не стала Батьком.

Ще гірше було з приготуванням їжі, бо комусь треба готувати їжу, і це слід розуміти – їй. Михалька мусила твердо знати, що кидається в окріп раніше – картопля чи кльоцки, навіть без того знання вона могла б зрештою все зробити сама як слід, але відчувала неприємну кволість перед цією каструлею, перед цим світом, і їй було зле. Хтось любить робити відкриття самостійно, Михалька ж любить учитися.

Зрештою з’ясовується: ніхто від Михальки не чекає, що вона навчить Варварку чогось розумного, зате всі чекають, що Михалька варитиме їсти. Михалька зітхає і варить їсти.

Михалька собою яка? Маленька, із тонкими рисами обличчя, тільки ніс у неї якийсь завеликий, гранчастий і трохи поцяткований веснянками. Можна сказати, така собі приємна, але не знає того сама і не знає від людей. Ще не було чоловіка, який пояснить це Михальці. Невміння дістає її і тут: щоразу, вивільняючись із чийогось погляду, Михалька відчуває тільки сором за своє невміння бути дівчинкою.

Михалька не любить свого невміння насамперед тому, що воно раз по раз змушує її поводитися з людьми і речами всупереч їхній природі.

Усі в родині вважають, що Михалька лінива.