Читать книгу Драми - Улас Самчук - Страница 3
Слухайте, слухайте! Говорить Москва!
Одноактівка[42]
ОглавлениеДійові особи
Борис Чортомолов – Госторгпред ССРР за кордоном.
Ларя – жінка його.
Владлен – вихованець Чортомолова, студент хімії на практиці.
Розенфельд (він же Костя) – урядовець особливих доручень.
Німа служниця.
Голосномовник радіоприймача.
Діється в індустріальній країні зимою[43]
…Кабінет Чортомолова: проста затишна кімната, шпалери пурпурової барви з золотистими трикутниками. У правій (від глядача) стіні широке вікно завішане тяжкими ґардинами. Перед ним бюрко, на якому телефон, глобус, електричний радіатор, купи газет, паперів та ріжного знаряддя до писання. Видно заголовки газет: «Правда»[44], «Берлінер Тагеблят»[45], «Ле Матен»[46] і інші. Перед бюрком крісло з поруччям і збитою круглою подушчиною. Під поніжжям ведмедяча шкіра. Коло вікна портрет Толстого, а на прилежній стіні – Маркса. Під Марксом шезлонг, покритий килимом барви шпалерів з перськими орнаментами. Побіч портрету адміністративна мапа Сов. Союзу. Далі двері, що ведуть у спальню. При лівій стіні шафа, за шкляними дверцями котрої блищать рядки книжок, здебільшого у витиснених золотом оправах. Від шафи, ближче до рампи другі двері у коридорик. Серед кімнати, на килимі круглий, під бронзу, столик до курення. По правій і лівій його стороні глибокі шкіряні фотелі, за ними канапа, а перед ним великий, шовковий вишневої барви абажур з торочками, що стоїть також на круглому столику, на якому радіоапарат. Голосномовник стоїть на книжковій шафі побіч бронзової барви бюсту Лєніна, під абажуром три електричні лампки, крім того під стелею з шістьма лампками, та одна лампка на бюрку. На курильному столі бронзова попільничка, пудельничка на сірники та цигарки з мундштуками. Під столом за шклом поличка, де знаходяться скриньочки цигар, цигареток і т. п. Проти глядача над мапою великий годинник, який при відкриттю завіси показує 8. Вечір. Світиться під вишневим абажуром пара лампок, тому в кабінеті м’яко – вишнево, затишно, тихо.
Чортомолов (поважний, старий, років під п’ятдесят, з сивинами на скронях, з рідким волоссям над чолом – воно ж широке, з глибокою зморшкою й другою меншою над ним, густі й довгі брови. М’ясистий, непоганий ніс озброєний окулярами у раковій оправі, під якими світяться сірі, довірливі, навіть щирі очі. Обличчя голене зовсім, з тяжкими капшуками під підборіддям, очима та коло куточків уст. Рухи повільні, незграбні. Мова глуха, властиво глухий баритон. У халаті, без комірця, взутий у пантофлі, сидить у фотелі профілем до публіки – читає): «…і цілий світ з запертим диханням дивився на арену Сходу Европи. Там виступали ґладіатори. Краяли черепи один другому, з захоплення, пробивали черева, в безумному запалу угнавши один другому в горлянки зуби, упивалися чадом крови, що бубоніла скрізь струмками, наводнюючи країну дурманючими парами, які ще глибше, ще пекучіше додавали жаги диким вчинкам, звіринності, садизму. Зірвалася з ланцюга міліонова зґрая голодних псів… Дика, безвольна юрба, з печаттю вікового рабства, з хронічною внутрі спадщиною від довголітньої неволі в тюрмі народів, громила в пень безформенний кістяк розчавленої, опльованої Батьківщини. І дивився затаєним»…[47]
Ларя. (Лежить горілиць на шезлонгу, сплівши ноги, одягнута в піжаму попелястого шовку, з димлячою цигаркою; пускає струмочки або кільця диму вгору, любуючись, як вони розпливаються і зникають. Обличчя її кругле, пухке, біле, без рум’янців, на якому чітко зарисовані круглі ямки очей, ніби каштани, з чіткими гребінчиками вій. Брови темні, на гладкому і білому чолі, вони то аж занадто темні, аж злилися на переніссі і кажуть всякому: «До цих очей вступ заборонений!» Волосся темного крука, блискуче, дашком підрівняне у китицю, напущене майже до брів, а ззаду коротко стрижене. Рухи нестійкі, залежно до потреби, часом пластично-м’які, котячі, часом різкі – рвучкі. Така ж і мова, вона підступна, ласкаво-горлова, що манить ніби русалка, але й наказує і то навіть гостро наказує. На пальцях пухких, білих, з виплеканими, рожевими шпичастими нігтями, блищать персні, у вухах великі циганські кульчики. Взута в м’які рожеві пантофельки з китичками на під’ємі. Їй нудно… Вона вередує… Вона ще не зібрала вражінь з учорашнього вечора у директора копальні фон Кравзе. Вона намагається поділитися деякими особливостями балу з чоловіком. Їй може бути до тридцятки. Багато курить, глибоко затягаючись димом)… Ти, Борю, як дитина. Чим ти захоплюєшся? (
43
В одному з листів до Анни Бойцун письменник зазначав: «З моїми драматичними спробами не все гаразд – вони мені не повелися. Одна одноактівка з назвою «Слухайте, слухайте – говорить Москва» друкувалася у «Вістнику» Донцова за рік 1930 (числа не пам’ятаю і не маю його у себе). Це було щось про совєтську амбасаду в Парижі. Навіть вже забувся зміст» (Лист від 01.02.1965 // Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. – Ф. 195. – Од. зб. 357. – Арк. 22).
44
«Правда» – центральний орган партії більшовиків, найвпливовіше совєтське видання, фактично – головна газета в СССР.
45
«Берлінер Тагеблят» (нім. Berliner Tageblatt) – щоденна німецька газета, що виходила в Берліні впродовж 1872–1939 років.
46
«Ле Матен» (фр. Le Matin) – французька щоденна газета, що виходила впродовж 1884–1944 років.
47
Ці рядки взято з книги «Червоний граф» – автобіографії Олександра Стенбока-Фермора (1902–1972), виданої в Німеччині. Автор – прямий потомок російського полководця В. Фермора, спадкоємець великого маєтку в Прибалтиці, подарованого родині імператрицею Єлизаветою. У період громадянської війни в Росії опинився в рядах білогвардійського корпусу фон дер Гольца. Пізніше, позбавлений засобів до існування, він став шахтарем, потім – журналістом із лівими переконаннями, після Другої світової війни – відомим громадським діячем.