Читать книгу Американська криптологія. Історія спецзв'язку - Вадим Гребенников - Страница 4

У 1912 році у Держдепартаменті у якості шифрувальника почав працювати Герберт Ярдлі (1889—1958), один із видатних американських криптоаналітиків. На початку своєї кар'єри Ярдлі звернув увагу на слабкість шифрів, які використовувались американським урядом. Він був приголомшений, дізнавшись, що президент Вудро Вільсон користується кодом, який використовується впродовж більше 10 років. Так, коли Президенту США Вудро Вільсону було передане закодоване повідомлення з 500 слів від його радника Хауза, Ярдлі був уражений тим, що прочитав це повідомлення усього за кілька годин.

Досягнутий успіх ще більше підвищив інтерес Ярдлі до криптоаналізу, і він У травні 1916 року написав 100-сторінковий меморандум «Розкриття американських дипломатичних кодів», який передав своєму керівництву. Заглибившись у проблему можливого розкриття чергового коду, він першим поставив діагноз явищу, що з тих пір відомо серед американських криптоаналітиків як «симптом Ярдлі»: «Просинаючись, я відразу починаю про це думати. Засинаючи, я все одно продовжую думати про це».

6 квітня 1917 року американський Конгрес оголосив про вступ США у Першу світову війну проти Німеччини. А 28 квітня у складі Управління військової інформації «MID» (англ. Military Information Division) Генштабу Військового департаменту (англ. War Department General Staff) була створена кабельно-телеграфна секція (англ. Cable and Telegraph Section), яка отримало кодову назву «MI-8» (англ. Military Information, Section 8).

Для участі в бойових діях Першої світової війни на територію Франції було перекинуто морем експедиційне з'єднання американських військ під командуванням генерала Джона Першинга чисельністю більше 175 тисяч осіб. Ярдлі був направлений в Американський експедиційний корпус у якості офіцера-шифрувальника. Вже в перші місяці роботи Ярдлі на практиці продемонстрував свої видатні криптоаналітичні здібності. Участь у війні дала йому можливість переконати «батька» американської військової розвідки «MID» майора Ральфа ван Демана в необхідності створити спецпідрозділ для «злому» шифрів інших країн. Він домігся успіху не тільки тому, що американській армії були потрібні криптоаналітики, але й завдяки винятковому таланту переконувати людей у своїй правоті. В результаті у червні 1917 року Ярдлі у званні другого лейтенанта вже очолив «МІ-8».

Навчальний підрозділ «МІ-8», що займався підготовкою криптоаналітиків, очолив доктор Джон Менлі. 52-літній філолог, який був деканом факультету англійської мови в Чиказькому університеті, а також давнім і палким шанувальником криптоаналізу, Менлі став одним з кращих криптоаналітиків «МІ-8». Очолюваний ним підрозділ був розташований та проводив заняття з криптоаналізу у військовому коледжі армії США.

«МІ-8» читала дипломатичне шифролистування Аргентини, Бразилії, Німеччини, Іспанії, Коста-Рики, Куби, Мексики, Панами і Чилі. Служба американської цензури надсилала до «МІ-8» перехоплені шифровані листи. Більшість із них на перевірку виявлялася любовними посланнями, у яких застосовувалися дуже прості шифри. Хоча багато з них були настільки компрометуючими, що Ярдлі часто повторював: «Мене дратує той факт, що чоловіки й дружини довіряють своє таємне листування таким слабким методам шифрування».

Найважливіша з розробок «МІ-8» привела до звинувачення Лотара Вітцьке -єдиного німецького шпигуна, засудженого в США до страти під час Першої світової війни. 25 січня 1918 року при обшуку в його багажі був виявлений шифрований лист, датований 15 січня. Він потрапив до «МІ-8» тільки навесні і пробув там протягом ще декількох місяців, поки криптоаналітики безуспішно намагалися його дешифрувати. Зрештою цей лист вдалося прочитати Менлі, який у з'ясував, що він був надісланий німецьким послом у Вашингтоні Еккардтом німецькому консулу в Мексиці. Відкритий текст листа був таким:

«Пред'явник цього є підданим Німецької імперії, що подорожує під ім'ям Павла Ваберського. Він є німецьким секретним агентом. Якщо він звернеться до вас із проханням, будь ласка, забезпечте йому захист і надайте допомогу. Також видайте йому до тисячі песо золотом і посилайте його шифровані телеграми до нашого посольства в якості офіційних консульських депеш».

Коли Менлі зачитав цей текст у залі суду на закритому процесі за обвинуваченням Вітцьке в шпигунстві, сумнівів у його винності ні в кого не залишилося. Шпигун був засуджений до страти через повішення. Однак Вільсон замінив смертний вирок довічним ув'язненням. У 1923 році Вітцьке був помилуваний та випущений на волю.

9 лютого 1918 року «MID» було реорганізоване в Управління військової розвідки (англ. Military Intelligence Division). У листопаді того ж року «МІ-8» нараховувала 18 офіцерів, 24 цивільних криптографів, 109 друкарок і стенографісток. Однак до травня наступного року її штатна чисельність скоротилася до 15 офіцерів, 7 цивільних криптографів і 55 технічних службовців.

Після участі Ярдлі в 1919 році в Паризькій мирній конференції в якості головного криптографа американської делегації керівництво розвідки оголосило про майбутнє згортання дешифрувальної роботи через утрату її актуальності. Ярдлі категорично заперечував і підготував доповідь під назвою «Вивчення та розкриття кодів і шифрів», у якій вказував, що Сполучені Штати мають досить ворогів у всьому світі, тому розкриття їхніх шифросистем дозволить уряду завчасно одержати інформацію про можливі загрози національній безпеці.

Ярдлі пропонував не припиняти цю роботу, а реорганізувати «МІ-8» у криптослужбу мирного часу з подвійним підпорядкуванням Державного департаменту та Генштабу Військового департаменту. Ця аргументація настільки вразила начальника розвідки генерала Мальборо Черчиля, що він умовив держсекретаря зберегти «Бюро шифрів» і фінансувати його роботу з таємного фонду.

Це «Бюро шифрів», що пізніше стало відомим як «американський чорний кабінет» (англ. american black chamber) (далі – АЧК), повинно була спільно фінансуватися двома департаментами на суму приблизно в 100 000 доларів у рік, але її фактичні витрати ніколи не досягали цієї суми. За законом платежі Держдепартаменту, що почали надходити в червні 1919 року, не могли бути на законних підставах витрачені в межах Вашингтона, і тому Ярдлі разом з підібраним зі складу «МІ-8» персоналом АЧК незабаром переїхав до Нью-Йорка. Військовим департаментом АЧК був уперше профінансований лише 30 червня 1921 року. Первісний бюджет Бюро склав 45 тисяч доларів замість запитаних 96 тисяч, а до 1929 року знизився до 19630 доларів.

Кінцевим продуктом криптослужби був бюлетень, що надсилався до Відділу військової розвідки та Держдепартаменту, у який включалися усі факти, що заслуговували уваги, природно, без посилань на справжнє походження інформації.

Усі повідомлення починалися стереотипно: «Із джерел, що заслуговують довіри, встановлено, що:». При цьому ніякого інформаційно-аналітичного підрозділу в «Бюро шифрів» не існувало, матеріали відбирав особисто його керівник, часто за суб'єктивними ознаками.

Післявоєнне дешифрування АЧК німецького листування базувалися на отриманих у Нідерландах у 1919 році ключах, що запропонував американським представникам ініціативник, відомий під агентурним псевдонімом «Дачмен». Як часто траплялося в подібних випадках, «Дачмена» обдурили: коли він залишив кодові таблиці для вивчення, їх сфотографували і повернули, нібито через непотрібність. На підставі його даних американці зуміли розкрити німецькі коди з позначеннями «2500», потім «2970», «9700», «5300» і «1219». Усього АЧК прочитав 20 німецьких кодів і шифрів, однак на післявоєнний період з них припало лише 9, що фактично являли собою варіації двох базових систем.

Одним з основних завдань, поставлених перед АЧК, було «розкриття» кодів Японії, напруженість у відносинах з якою зростала з кожним днем. У пориві ентузіазму Ярдлі пообіцяв домогтися їхнього «розкриття» протягом року або піти у відставку. Він пошкодував про свою обіцянку відразу, як тільки приступив до цієї справи, оскільки моментально заплутався у відкритих текстах японською мовою, не говорячи вже про самий шифротекст.

Після тривалого попереднього аналізу Ярдлі з'ясував, що для своїх телеграфних повідомлень, що передавалися буквами латинського алфавіту, японці використовували трохи видозмінену форму ієрогліфічної писемності, іменованої як «катакана». Але, незважаючи на ретельне вивчення перехоплених шифротелеграм, прочитати їх так і не вдавалося. Він писав:

«До цього часу я так довго працював з кодованими телеграмами, що кожен їхній рядок, навіть кожне кодове позначення назавжди викарбувалося в моїй голові. Я міг лежати на ліжку з відкритими очима та займатися своїми дослідженнями в повній темноті… І ось одного разу я прокинувся опівночі, тому що пішов з роботи рано, і звідкись із темряви прийшло переконання, що визначена послідовність двобук-вених кодових позначень повинна абсолютно точно відповідати слову „Ірландія“. Потім переді мною затанцювали, швидко змінюючись, інші слова – „незалежність“, „Німеччина“, „крапка“… Велике відкриття! Серце моє завмерло, я не міг рушити з місця. Чи було це зі мною уві сні або наяву, чи не зійшов я з розуму? Рішення? Нарешті, після всіх цих місяців! Я зістрибнув з ліжка та у поспіху (оскільки тепер уже точно знав, що не сплю) майже скотився по сходах. Тремтячими руками я відкрив сейф, схопив папку з паперами і квапливо почав робити замітки».

Протягом години Ярдлі перевіряв свої гіпотези, а потім, переконавшись, що початок успішному розкриттю покладено, повернувся до себе додому та напився. Однак його радість була трохи передчасною. Ярдлі зустрівся з несподіваними труднощами, намагаючись підшукати перекладача з японської мови. Зрештою він знайшов добродушного місіонера, що у лютому 1920 року зробив для Ярдлі перші переклади відкритих текстів японських шифротелеграм. Через півроку місіонер-перекладач звільнився, усвідомивши шпигунський характер своєї праці. Однак на той час один із підлеглих Ярдлі зробив воістину нечуваний подвиг, вивчивши у цей термін дуже важку японську мову.

У 1920 році Ярдлі доповів про розкриття 4-х японських кодів, але це ствердження було не цілком коректним, оскільки розкриті системи були не кодами, а шифрами, причому досить невисокого рівня стійкості. Однак незабаром після цього «Бюро шифрів» дійсно досягло вражаючих успіхів. Усього з 1917 по 1929 роки американці зуміли скомпрометувати 31 японську шифросистему (умовні позначки від «JA» до «JZ» і від «JAA» до «JЈЈ») і прочитати 10000 текстів, 1600 з яких відносилися до Вашингтонської конференції. Це було дуже високим показником, особливо з урахуванням гострої нестачі співробітників зі знанням мови.

Улітку 1921 року АЧК прочитав японську шифротелеграму від 5 липня, яка була направлена до Токіо послом Японії в Лондоні та містила перші згадування про конференцію з роззброєння, що повинна була відбутися в листопаді у Вашингтоні. Після цього читання японського дипломатичного шифролистування стало настільки регулярним, що за кілька місяців до відкриття конференції були введені щоденні поїздки кур'єрів між АЧК і Держдепартаментом. Одна офіційна особа в уряді США з посмішкою помітила, що керівники Держдепартаменту відносилися до роботи криптоаналітиків з АЧК із замилуванням і щоранку читали дешифровані ними японські криптограми, попиваючи при цьому апельсиновий сік або каву.

Метою Вашингтонської конференція з роззброєння було обмежити тоннаж великих військових кораблів. По мірі того, як переговори наближалися до свого головного результату – договору п'яти держав, який встановлював визначене співвідношення тоннажу для Англії, Італії, США, Франції і Японії, персонал Ярдлі читав усе більшу кількість секретних шифрованих інструкцій, що призначалися для країн, що брали участь у переговорах. Він писав: «Американський чорний кабінет, глибоко захований за надійними запорами, усе бачить й усе чує. Хоча віконниці закриті й вікна ретельно зашторені, його гострий зір спостерігає за тим, що діється на секретних нарадах у Вашингтоні, Женеві, Лондоні, Парижі, Римі і Токіо. Його чутливі вуха чують навіть найслабший шепіт у столицях іноземних держав».

Кожен учасник переговорного процесу у Вашингтоні прагнув домогтися найбільш сприятливого для себе тоннажного співвідношення. Найагресивнішою виявилася Японія, що виношувала широкомасштабні задуми, пов'язані з експансією в Азії, але побоювалася викликати невдоволення своїми діями з боку США. У самий розпал конференції, коли Японія зажадала встановити для себе співвідношення 10 до 7 у порівнянні зі США, АЧК прочитав японську шифротелеграму від 28 листопада, яку Ярдлі пізніше назвав найважливішою з дешифрованих ним криптограм.

«Вам слід подвоїти зусилля для досягнення поставлених цілей відповідно до проведеної нами політики, уникаючи при цьому будь-яких зіткнень з Америкою з питання про обмеження озброєнь, – телеграфувало японське МЗС своєму послу у Вашингтоні. – Ви повинні домогтися прийняття пропозиції про співвідношення тоннажу 10 до 6,5. Якщо ж, незважаючи на всі ваші зусилля, через сформовану ситуацію й у інтересах нашої політики виникне потреба піти на поступки, вам необхідно заручитися згодою всіх сторін на обмеження права концентрації Військово-морських сил і проведення маневрів на Тихому океані в обмін на нашу гарантію зберегти там статус-кво. У прийнятій угоді вам також варто зробити відповідне застереження, з якого було б зрозуміло, що саме в цьому складається наш намір, коли ми приймаємо співвідношення 10 до 6».

Зменшення тоннажу Військово-морських сил Японії на 0,5 умовних одиниць, про що йшла мова в цій японській шифротелеграмі, приблизно відповідало двом великим бойовим кораблям. Оскільки представники США на переговорах вчасно одержали з АЧК інформацію про те, що у випадку натиску японці погодяться на збільшення тоннажного співвідношення між Америкою і Японією, залишалося тільки зробити цей натиск на практиці. Що і зробив держсекретар Чарльз Х'юз.

10 грудня Японія «капітулювала». У шифротелеграмі, яка була прочитана АЧК, японська делегація на переговорах у Вашингтоні отримала інструкцію з Токіо про те, що необхідно прийняти співвідношення, запропоноване США. У результаті договір, підписаний п'ятьма державами, встановив для США та Японії співвідношення тоннажа великих військових кораблів у розмірі 10 до 6. Японці сподівалися на більше. Однак домогтися бажаного їм перешкодив АЧК.

За час проведення конференції в АЧК було прочитано та перекладено більше 5000 шифроповідомлень. Внаслідок перенапруження декілька його співробітників занедужали на нервовому ґрунті: один почав щось незв'язно бурмотіти, інший став присвячувати весь свій вільний час ловлі бродячого собаки, у якого на боці нібито був записаний японський дипломатичний код, а третьому уявлялися жахіття, і він постійно носив при собі величезну сумку з камінням, зібраним на морському березі. В результаті усі троє були змушені піти з роботи. Сам Ярдлі також виявився на межі нервового розладу та у лютому 1922 року одержав чотиримісячну відпустку для відновлення свого здоров'я.

Крім стану здоров'я співробітників, предметом постійної турботи з боку держави стало також забезпечення безпеки функціонування АЧК. Його пошта направлялася на підставну адресу. Прізвище Ярдлі не значилося в телефонному довіднику міста Нью-Йорк. Замки на дверях мінялися якнайчастіше. Проте відомості про діяльність АЧК усе-таки просочилися за кордон, тому що була здійснена спроба підкупити Ярдлі. Коли вона провалилася, на службове приміщення АЧК був зроблений напад, після якого зі столів зникли важливі документи.

Щоб не допустити нової пропажі, були прийняті додаткові заходи з безпеки. Тепер кожен аркуш паперу замикався на ніч у сейф, щоб нічого не залишалося в столах, хоча співробітникам АЧК усе-таки дозволялося брати додому матеріали, над розкриттям яких вони працювали.

Через якийсь час Ярдлі разом зі своїми підлеглими переїхав в інший службовий будинок. Як надійне прикриття для них була створена «Компанія зі складання кодів» (англ. Code Compilation Company). А щоб «легенда» виглядала цілком правдоподібною, Ярдлі склав «Загальний торгівельний код», яким компанія зі складання кодів стала торгувати разом з іншими розповсюдженими комерційними кодами.

У 1924 році асигнування АЧК були різко скорочені. У результаті Ярдлі довелося звільнити половину персоналу, і штат співробітників АЧК скоротився приблизно до 12 осіб. Однак, незважаючи на це, за словами Ярдлі, «у 1917—1929 роках АЧК вдалося прочитати більше 45 тисяч шифротелеграм Англії, Аргентини, Бразилії, Німеччини, Домініканської Республіки, Іспанії, Китаю, Коста-Рики, Куби, Ліберії, Мексики, Нікарагуа, Панами, Перу, Сальвадору, Радянського Союзу, Франції, Чилі і Японії, а також проробити попередній аналіз багатьох інших кодів, включаючи коди Ватикану».

У 1929 році плідній діяльності АЧК зненацька прийшов кінець. Справа в тому, що до Ярдлі тексти іноземних шифротелеграм надходили від американських телеграфних компаній, які передавали їх йому з великим небажанням. Коли посаду Президента США зайняв Герберт Гувер, Ярдлі вирішив врегулювати питання про шифроперехоплення з новим урядом раз і назавжди. Він задумав зробити доповідь безпосередньо Президенту з викладом характеру діяльності АЧК, а також необхідних кроків, що повинні бути розпочаті, якщо уряд США бажає цілком використовувати майстерність своїх криптоаналітиків.

Після того як Генрі Стімсон, держсекретар при Гувері, пробув на своїй посаді кілька місяців, що, як вважав Ярдлі, було необхідно для придбання деякого досвіду практичної дипломатії, АЧК направив йому серію важливих дешифрованих криптограм. Однак на відміну від колишніх держсекретарів, на яких ця тактика завжди робила належний вплив, Стімсон, довідавшись про існування АЧК, обурився та суворо засудив його діяльність. Він обізвав її «підлим різновидом шпигунського ремесла» та розцінив як віроломне порушення принципу взаємної довіри, якого він неухильно дотримувався як у своїх особистих справах, так і у своїй зовнішній політиці.

Все сказане Стімсоном було справедливим, якщо, звичайно, відкинути точку зору, відповідно до якої будь-які засоби виправдані, коли вони корисні для інтересів батьківщини. Зробивши акт моральної мужності та припинивши усяку фінансову підтримку АЧК з боку Держдепартамента, Стімсон тим самим затвердив верховенство принципу над інтересами.

Оскільки гроші, що виділялися Держдепартаментом, складали головне джерело утримання АЧК, це означало його неминуче закриття. Невитрачені 6666 доларів і 66 центів, а також всі архіви АЧК були передані армійській службі зв'язку. Його співробітники швидко розбрелися хто куди (служити в армію ніхто з них не пішов), і 31 жовтня 1929 року АЧК (МІ-8) перестав існувати. Десять років його дешифрувальної роботи обійшлися американській скарбниці в 300 000 доларів, при цьому Державний департамент надав дві третини цієї суми, а Військовий – одну.

Ярдлі не зміг підшукати собі роботу і повернувся додому, в рідний Уортінгтон. Там він написав книгу «Американський чорний кабінет» на 375 сторінках, яка була надрукована 1 червня 1931 року. У книзі була викладена історія американської радіотехнічної розвідки та діяльності «МІ-8» під час Першої світової війни, а також АЧК у 1920-х роках і проілюстровані основні принципи радіорозвідки. Ця книга відразу ж стала популярною.

Критики прийшли до висновку, що це був «найсенсаційніший внесок в таємну історію війни, а також післявоєнного періоду, який до цих пір не написана американцем». У США відразу ж було продано 17 931 примірників книги, 5480 – у Великобританії, вона була перекладена на французьку, шведську, японську і китайську мови. Японське видання вийшло безпрецедентним тиражем у 33119 примірників. Ця книга була неприємним сюрпризом для уряду США і скомпрометувала ряд джерел, використаних Ярдлі. Завдяки цій роботі 19 країн було попереджено, що їхні коди були «зламані».

«Батько» американської криптології Уільям Фрідмен, прочитавши книгу, «ошаленів», оскільки визнав, що Ярдлі розкрив джерела і методи роботи криптологів і непомірно прикрасив свої заслуги. Ярдлі, можливо, вважав, що публікація цієї книги змусить уряд відновити програми радіорозвідки, але добився прямо протилежного ефекту. Уряд США намагався почати судове переслідування Ярдлі, але він формально не порушив чинне законодавство відносно захисту урядових документів. До 1933 року були внесені поправки в Закон про шпигунство 1917 року, відповідно до яких було заборонено розкриття іноземних шифрів і шифрованих повідомлень. Друга книга Ярдлі «Японські дипломатичні коди, 1921—1922» була арештована та ніколи не публікувалася, а рукопис був розсекречений тільки у 1979 році.

Пізніше Ярдлі вступив на службу до китайського диктатора Чан Кайши з окладом 10 000 доларів у рік, щоб займатися дешифруванням японських криптограм. У 1940 році він повернувся з Китаю, щоб відправитися до Канади. Там Ярдлі організував дешифрувальне бюро. Однак незабаром його вислали назад до США, де у 1958 році він помер від серцевого нападу. Ще одна книга його мемуарів «Китайський чорний кабінет» (англ. The Chinese Black Chamber) була розсекречена та опублікована тільки у 1983 році.

За значний вклад у криптологію ім'я Герберта Ярдлі увічнене в Залі слави АНБ (англ. NSA Hall of Honor) та військової розвідки США (англ. Military Intelligence Hall of Fame). У бібліотеці Національного музею криптології США (англ. National Cryptologic Museum) зберігається 16 шаф із його особистими документами.