Читать книгу Радянська криптологія - Вадим Гребенников - Страница 2

1917 рік став переломним не тільки в історії Росії, але й усього світу. Країна була розколота на два конфронтуючі табори. Як й інші верстви населення, фахівці-криптологи виявилися «по різні боки барикад». Однак основна їхня частина після революції перейшла на бік супротивників радянської влади.

Тому, незважаючи на те, що у розпорядження радянської влади потрапили майже всі шифродокументи «цифирных» підрозділів царської Росії, вони були добре відомі криптологам царської Росії, що працювали на «білих». А фахівці-криптологи, що перейшли на бік радянської влади, під час громадянської війни були розкидані по всій країні.

В результаті використання «царських» і «підпільних» шифрів не могло служити діючим засобом захисту таємної інформації Радянської республіки. Керівники республіки розуміли, що необхідно вкрай «архіважливо й досить терміново» створювати свої власні шифрувально-секретні служби.

Вже у грудні 1917 року в структурі наркомату закордонних справ (далі – НКЗС) Радянської республіки з'явився «Відділ шифрувальний і друкарський». А 29 квітня 1918 року він був реорганізований у самостійний Шифрувальний відділ. Після реорганізації наркомату в серпні 1918 року, коли Канцелярія НКЗС у справах Заходу була перейменована у Відділ Заходу, в нього було включено також і «шифрувальне відділення».

В структурі Робітничо-Селянської Червоної Армії (далі – РСЧА) на початку травня 1918 року обов'язки з шифрування та розшифрування телеграм покладені на Загальне відділення Військово-статистичного відділу Оперативного управління Всеросійського головного штабу (далі – ВГШ) РСЧА.

Разом із цими структурами активно використовувати засоби криптології розпочали й органи Всеросійської надзвичайної комісії з боротьби з контрреволюцією, саботажем і злочинами (далі – ВНК). Так, у прийнятому 11 червня 1918 року «Положенні про надзвичайні комісії на місцях» був 36-ий пункт, у якому говорилося про те, що «для таємних стосунків губернських комісій, надзвичайних комісій з ВНК, виробляється певний шифр, шляхом якого й відбуваються стосунки».

При цьому, структури місцевих органів ВНК на той час ще не передбачали ні окремого шифрувального підрозділу, ні посади шифрувальника. Шифри повинні були зберігатися у керівника місцевого органа ВНК або його заступника. Саме він персонально відповідав за таємність шифрів.

Крім того, у функції ВНК входило проведення контролю за іноземним листуванням. Органи ВНК організували, за прикладом відповідних служб царській Росії, службу перлюстрації шифрованої кореспонденції акредитованих у Москві представників деяких іноземних держав. Відомо, що вже на початку 1920-х років у Москві знаходилися дипломатичні і торгові посольства і місії Німеччини, Англії, Туреччини, Італії, Фінляндії, Польщі, Ірану, Афганістану і прибалтійських держав.

Окрім телеграм, що поступали з телеграфу, частина шифрованого іноземного листування і листування білої гвардії за завданнями ВНК і військових органів перехоплювалася на Серпуховській приймальній радіостанції Революційної військової ради республіки (далі – РВРР) та Шаболовської радіостанції Наркомату пошт і телеграфів. Ці повідомлення разом з перехопленням відкритих повідомлень іноземної преси прямували в так званий «відділ обробки матеріалів» Особливого відділу ВНК.

У відділі обробки матеріалів робилися спроби розшифрувати перехоплені радіограми, отримані при обшуках і арештах членів контрреволюційних організацій шифровані документи. В окремих випадках це вдавалося зробити. Однак більшість шифродокументів, що надходили у відділ, залишалася не розшифрованою. Стосовно дипломатичного шифрованого листування, то воно зовсім не читалося.

Потребувала своїх шифрувально-дешифрувальних підрозділів також і військова розвідка. Тому 8 листопада 1918 року наказом по ПШ РВРР №46 відповідно до наказу РВРР №197/27 від 5 листопада у складі утвореного Реєстраційного (розвідувального) Управління (скорочено російською «Региструпр») були введені посади «завідувача шифром» і його помічника (В. Панін і П. Озолін відповідно). А 13 листопада того ж року Наказом РВРР №217 було створено шифрувальне відділення звітно-організаційного відділу Організаційного управління ВГШ РСЧА із штатом 14 осіб.

19 червня 1919 року у затвердженому новому штаті «Региструпра» ПШ РВРР з'явилася «шифрувальна частина» (начальник – В. Панін, його заступник – П. Озолін). А у вересні 1920 року у затвердженому новому штаті «Региструпра» з'явилися шифрувальне відділення (начальник – П. Озолін) і відділення зв'язку (начальник – Вольдемар Янович Закіс).

Будучи зацікавленою у використанні даних шифролистування, ВНК направляла матеріали для дешифрування у військові органи. Ось один з таких документів: «У Польовий штаб Реввійськради Республіки. 14.IV.1920. Згідно з резолюцією начальника відділу обробки матеріалів Особливого відділу ВНК при цьому супроводжуються три копії перехоплення ворожих радіограм від 3 і 4 квітня з проханням розшифрувати в терміновому порядку і повернути у відділ обробки матеріалів ОВ ВНК».

Через 20 днів, 4 травня 1920 року, у Польовий штаб (далі – ПШ) РВРР був надісланий вторинний запит з цього питання. І лише в червні була отримана типова для подібної ситуації того часу відповідь: «Зважаючи на неможливість встановити ключ до цих телеграм останні повертаються в нерозшифрованому вигляді…».

У той же час були створені аналогічні шифрувальні структури в Головному артилерійському управлінні, Управліннях зв'язку, постачання, військових повідомлень й інших. У більш низових ланках управління шифрувальних органів, як такого, не було та вся робота з даного питання велася, як правило, за сумісництвом, без належних норм таємності та конспірації, найчастіше неосвіченими та непідготовленими належним чином людьми.

На лініях зв'язку Радянської республіки, в основному, застосовувалися шифри простої та пропорційної заміни. У період боротьби з адміралом Врангелем радянською стороною застосовувався шифр «Республіка», що являв собою шифр Віженера з чередуванням букв алфавіту усередині квадрата відповідно до ключа-гасла. Не менш широко застосовувалися шифри «Москва» і «Секунда».

Шифр «Москва» також являв собою шифр Віженера, де як гасло використовувався той же відкритий текст, але зрушений на один крок вправо, інакше процес дешифрування був би неможливий. При цьому перша буква гасла була заздалегідь обговореною та мінялася відповідно до розкладу.

Шифр «Секунда» був звичайним шифром заміни на 9, 2, 13 колонок. У 19191920 роках були розроблені та застосовувалися більш стійкі шифри «Кулемет», «Агітатор» та інші, що лише незначно поліпшили несприятливу в цілому ситуацію з забезпеченням таємниці шифролистування в Радянській республіці.

Але й ці швидкі розробки будувалися за старими принципами та не забезпечували захист таємниці. Перехоплені радіоповідомлення РСЧА легко дешифровувались. Так, наприклад, генерал-майор Дентервиль, що командував експедиційними військами Антанти в Персії та Баку в 1918 році, у своїх спогадах писав, що завдяки використанню «червоними» на Каспійському морі старого царського коду, копія якого малася в його штабі, англійським військам удалося одержати важливу інформацію про дії РСЧА. Ця інформація істотно вплинула на хід бойових дій та дозволила англійцям зайняти Баку та інші райони Кавказу.

Відомо, що у період з 1918 по 1920 рік майже всі шифровані радянські військові та дипломатичні повідомлення успішно читалися білогвардійцями, поляками, англійцями, шведами. Так, у серпні – вересні 1919 року шифрувальники Генерального штабу польської армії розкрили шифри РСЧА. У серпні 1920 року вони дешифрували 410 таємних телеграм, підписаних Троцьким, Тухачевським, Гаєм і Якіром. З серпня 1919 і до кінця 1920 року польські шифрувальники розшифрували декілька тисяч радіограм РСЧА, в основному, накази керівництва армії з управління військами.

Крім того, польські шифрувальники нав'язували помилкові накази командирам військових з'єднань РСЧА за допомогою телеграм, зашифрованих військовим шифром РСЧА. їм вдалося перехопити та розшифрувати спеціальну директиву Головнокомандувача Каменєва про те, що 1-а і 2-а Кінні армії повинні бути підпорядковані командувачу Західним фронтом Тухачевському та наступати на Люблінському напрямі. Змінивши її зміст, вони склали фальшиву шифровку від Каменєва зі вказівкою 1-ій Кінній армії йти в наступ на Львів.

В результаті управління військами РСЧА було абсолютно порушене, що привело до їх повного розгрому. Коли б не ця помилкова команда, РСЧА могла б звитяжно завершити свій наступ. Те, що польські розвідслужби змогли порушити управління РСЧА за допомогою помилкових наказів, підтверджується наявністю величезного числа полонених червоноармійців – близько 100 тисяч осіб, що склало, приблизно половину чисельності військ РСЧА, що брали участь у цій битві. Ця битва, названа «Дивом над Віслою», увійшла до списку 18 найбільш видатних переломних битв у світовій історії.

Також перехоплювалося та дешифровувалося листування радянського уряду з делегацією на переговорах у Брест-Литовську. Ретельно відбиралася та аналізувалася інформація про діяльність ВНК. Завдяки радіоперехопленню та дешифруванню керівники «білого руху» контролювали операції РСЧА на Східному та Туркестанському фронтах, стежили за зв'язком командування цих фронтів з Москвою. Навесні 1919 року адмірал Колчак писав російському послу в Греції: «Єдиним джерелом інформації нам служать перехоплені більшовицькі радіо».

Системи шифрування, що застосовувалися військами Будьонного та Куйбишева в Середній Азії, іноді «розколювалися», навіть, «басмацтвом». Слабка професійна підготовка кадрових працівників шифрослужби РСЧА не могла забезпечити належного рівня захисту переданої інформації. Допускалося безліч порушень та послаблень при шифруванні. Так, для економії часу найчастіше шифрувалися тільки окремі ділянки повідомлення тексту, а інша його частина передавалася відкрито.

Вкрай погані були справи в Радянській країні з дешифруванням іноземного та військового листування. У РСЧА не було організованої дешифрувальної служби, тому що створені при штабах шифрогрупи мали головною задачею створення шифрів і захист ними таємного листування. Можна сказати, що дешифрувальна служба практично була відсутня. У той період Радянська держава не мала в розпорядженні сили та засоби для успішного проведення такої роботи.

Разом з тим, наприкінці 1917 року був виявлений архів посольства Англії, в якому були діючі англійські шифри. У результаті радянськими криптоаналітиками був дешифрований ряд телеграм англійського посла в Росії Б'юкенена, а потім і дипломатичного агента Англії Локкарта, що його замінив. Це допомогло ВНК розкрити змову останнього, спрямовану проти більшовиків. У цій змові, метою якого була організація повстання в Москві та фізичне усунення керівництва Радянської республіки, брали участь посли ряду західних країн. Цікаво відзначити, що всі подробиці розкриття змови Локкарта стали відомі білогвардійцям з перехоплених та дешифрованих радянських радіопередач.

Аналогічним чином був виявлений шифр румунського військового аташе. У результаті був розкритий план генерала Корнілова щодо здачі Риги німцям і отримані інші важливі матеріали.

У 1920 році при розгромі армії Врангеля в Криму був захоплений начальник станції радіоперехоплення Ямченко. Він дав згоду співробітничати з новою владою та розповів про практично повне дешифрування «білими» перехоплених повідомлень. З цими даними був ознайомлений Михайло Фрунзе, головнокомандувач Південною групою РСЧА. Ось яку оцінку стану справ у сфері криптографічного захисту інформації в Радянській республіці він дав:

«… З наданого мені колишнім начальником врангельської радіостанції Ямченком доповіді встановлюється, що всі наші шифри внаслідок їхньої нескладності читаються нашими ворогами. Весь наш радіозв'язок є чудовим засобом орієнтування супротивника. Завдяки тісному зв'язку з шифрувальним відділенням морфлота Врангеля, Ямченко мав можливість особисто читати цілий ряд наших шифровок найбільш секретного військово-оперативного та дипломатичного характеру; зокрема, секретне листування Наркомінсправа з його представництвом у Європі та у Ташкенті слово в слово відоме англійцям, що спеціально організували для підслуховування наших радіо цілу мережу станцій особливого призначення. До шифрів, що не піддавалися негайному злому, надсилалися ключі з Лондона, де на чолі шифрувального відділу поставлений англійцями російськопідданий Фетерлейн, що відав колись цією справою в Росії. Загальний висновок такий, що всі наші вороги, зокрема, Англія, були постійно в курсі всієї нашої військово-оперативної та дипломатичної роботи…».

Ось як охарактеризував таку ситуацію нарком закордонних справ Григорій Чичерін у своєму листі Голові Ради Народних Комісарів (далі – РНК) Володимиру Леніну від 21 серпня 1920 року:

«Я завжди скептично відносився до наших шифрів, найбільш таємні речі зовсім не повідомляв і кілька разів застерігав інших від повідомлення таких. Не вірна думка тов. Каменєва, що важко дешифрувати. Від нашого співробітника Сабаніна, сина старого дешифрувальника Міністерства закордонних справ, ми знаємо, що всі іноземні шифри розшифровувалися російськими розшифровувачами. В останній період існування царату не було іноземної депеші, яка б не розшифровувалася, при цьому не внаслідок зрадництва, а внаслідок мистецтва російських розшифровувачів. При цьому іноземні уряди мають більш складні шифри, ніж уживані нами. Якщо ключ ми постійно змінюємо, то сама система відома царським чиновникам і військовим, що знаходяться в стані білогвардійців за кордоном. Розшифрування наших шифровок я вважаю цілком припустимим».

У той же день, 21 серпня, В. Ленін склав термінову відповідь: «Пропоную:

1) змінити систему негайно;

2) змінювати ключ щодня, наприклад, відповідно до дати депеші або відповідно до дня року (1-ий … 365-ий день і т. д. і т.п.);

3) змінювати систему або подробиці її щодня (наприклад, для букви 5 цифр; одна система: перша цифра фіктивна; друга система: остання цифра фіктивна і т.д.).

Якщо змінювати хоча б щотижня (а) ключ і (б) такі подробиці, то не можна розшифрувати».

Слабка стійкість радянських шифрів була обумовлена ще тим, що в урядовій криптологічній школі Британії, створеній при Адміралтействі у 1919 році, головою секції, що працювала проти Росії, служив Ернест Фетерлейн, літня людина на прізвисько Фетті. У Росії перед революцією Фетерлейн займав пост провідного криптолога, мав ранг адмірала та був царем нагороджений перснем з величезним рубіном за виконання делікатних доручень. Після революції Фетті втік до Англії та успішно «розкривав» слабкі радянські шифрувальні системи.

Завдяки Фетерлейну та його англійським колегам британський уряд читав значну частину найважливішого дипломатичного листування росіян під час англо-радянських торгівельних переговорів. Перехоплена інформація мала надзвичайно важливе значення. Так, на самому початку переговорів у червні 1920 року Ленін писав Красіну: «Ця свиня Лойд Джордж піде на обман без тіні сумніву або сорому. Не вірте жодному його слову та у три рази більше дуріть його». Лойд Джордж філософськи ставився до подібних образ. Однак деякі з його міністрів відносилися до цього інакше. Керзон і Черчилль, використовуючи розшифровану інформацію про фінансову допомогу газеті «Дейлі геральд» і англійським «більшовикам», а також про інші форми радянської підривної діяльності у Великобританії та Індії, вимагали вислати радянську делегацію та припинити торгівельні переговори.

Не бажаючи підривати перспективи досягнення торгівельної угоди, Лойд Джордж, проте, вважав необхідним відреагувати на праведний гнів своїх міністрів, причина якого крилася в розшифрованих документах, що свідчили про підривну діяльність «більшовиків». 10 вересня прем'єр-міністр звинуватив Лева Каменєва, що прибув у Лондон у серпні як керівник радянської торгівельної делегації (у той час Красін був його заступником), у «грубому порушенні даних обіцянок» та у використанні різних методів підривної діяльності. Красіну дозволили залишитися.

Каменєву ж, який наступного дня повинен був повернутися в Росію для одержання нових інструкцій, було оголошено, що йому не буде дозволено в'їхати назад у Великобританію. Лойд Джордж заявив йому, що він має незаперечні докази, які підтверджують висунуті проти нього обвинувачення, однак відмовився повідомити, які саме.

Вочевидь, радянська делегація все-таки зрозуміла, що її телеграми були перехоплені та розшифровані. А вже в серпні Кабінет Міністрів Великобританії дав згоду на публікацію частини перехопленої інформації. 8 розшифрованих телеграм, які доводили, що радянський уряд надавав фінансову допомогу газеті «Дейлі геральд», були передані до редакцій всіх загальнонаціональних газет, за винятком самої «Дейлі геральд». Для того, щоб ввести в оману росіян щодо джерела інформації та спробувати переконати їх у тому, що витік відбувся в Копенгагені в оточенні Максима Литвинова, цей матеріал був переданий у газети з умовою посилання на «нейтральну» країну. Однак газета «Таймс» не прийняла умов гри. До крайнього невдоволення Лойда Джорджа, вона почала свою статтю з наступних слів: «Ці радіограми були перехоплені британським урядом».

10 вересня 1920 року Леонід Красін написав з Лондона листа Леніну:

«Ще в травні при перебуванні в Копенгагені за деякими ознаками я почав підозрювати, що з шифрованим листуванням через Наркомінсправ не все йде благополучно. У Англії ці підозри зміцнилися, і в подальший мій приїзд до Москви я звертав увагу тов. Чичеріна на необхідність корінного чищення у відповідному відділі… Нарешті, сьогодні ми майже офіційно сповіщені, що таємні наші депеші зовсім не є таємницями для Велпра [уряд Великобританії]. Справа не в провалі шифру або ключа, а в тому, що в Наркомінсправ неблагополуччя, так би мовити, абсолютне і змінювати це треба радикально… Здається, виправити справу можна тільки створенням при Наркомінсправ шифрувального відділення незалежно від самого Комісаріату і персонально підібраного з людей або по партії, або особисто відомих протягом десятка – півтора років… Крім того, треба завести особливий ключ з Оргбюро або Політбюро і особливо важливі депеші посилати цими ключами, абсолютно епатуючи К [омісаріа] т у справі їх розшифрування. Не думайте, що все це зайва недовіра, ні, справа дуже серйозна…».

Однак сам Ленін зовсім не розділяв підозри Красіна щодо зрадництва в НКЗС. 25 листопада 1920 року він знову звернувся до Чичеріна: «Питанню про більш суворий контроль за шифрами (і зовнішньому, і внутрішньому) не можна давати заснути. Обов'язково черкніть мені, коли всі заходи будуть прийняті. Необхідне ще одне: з кожним важливим послом (Красін, Літвінов, Шейнман, Йоффе і т.п.) встановити особливо суворий шифр тільки для особистої розшифровки, тобто тут шифруватиме особливо надійний товариш, комуніст (можливо, краще при ЦК), а там повинен шифрувати або розшифровувати особисто посол (або „агент“), не маючи права давати секретарям або шифрувальникам. Це обов'язково (для особливо важливих повідомлень, 1—2 рази на місяць по 2—3 рядки, не більше)».

Відповідь була дана наступного дня: «Узагалі питанням про кращу постановку шифрувальної справи в Республіці займається комісія тов. Троцького… Єдиний особливо суворий шифр є книжковий. Користуватися книжковими шифрами можна лише в окремих випадках унаслідок крайньої громіздкості цієї системи. Потрібно занадто багато часу. Для окремих найбільш таємних випадків це можна робити. На початку всі наші кореспонденти мали книги, але внаслідок занадто великої громіздкості цієї системи поступово відмовилися. Можна буде відновити цю систему для окремих випадків, користуючись помилками для повідомлення кореспондентів…».

Після цього радянська торгівельна делегація в Лондоні одержала інструкцію пересилати свою кореспонденцію, по можливості, кур'єрською поштою до розробки нової системи шифру. Фетерлейн і його англійські колеги протягом декількох місяців не могли розгадати нові радянські шифри, введені в дію на початку 1921 року. Але вже до кінця квітня вони змогли розшифрувати значну частину радянського дипломатичного листування.

Радянські агентурні шифри були тоді слабші ніж дипломатичні. Так, завербований у паризькому центрі білогвардійського руху агент скаржився на слабкість і незручність шифрів, що використовувались. Найбільш пунктуального офіцера російської армії дратувало те, що шифровки наносилися тайнописом між рядків звичайних послань, а Москва нерідко забувала спеціальним чином по значити лист, що містив тайнопис, і він знищувався без прочитання. Більше того, виявлений поганим складом тайнописний текст зникав часом так швидко, що не вдавалося встигнути його скопіювати.

1 вересня 1920 року Чичерін написав листа наркому фінансів Крестинському про направлення в НКЗС співробітників для роботи в шифрувальному відділенні: «Наші шифрувальники були і раніше переобтяжені роботою, а зараз створилася повна невідповідність між їх складом і роботою. Збільшення складу наших шифрувальників є тепер завданням першорядної ваги».

А 16 вересня 1920 року він написав листа Леніну про «обережність із питання про персонал, пов'язаний з шифровками», і пропонував йому, щоб всі співробітники шифрувального відділення або шифрувальники «були ухвалені Оргбюро і Особливим відділом ВНК». На його думку, було особливо необхідно ретельно підбирати «самокатчиків», які розвозили б шифровки. У інших листах Леніну Чичерін порушив такі питання, як правила розсилки шифротелеграм, їх зберігання, охорони НКЗС, особливо охорони шифрувального відділу, для чого нарком пропонував призначити курсантів, «як це практикується у Кремлі».

Того ж місяця Політбюро російської комуністичної партії (далі – РКП) розглянуло «пропозицію т. Леніна вжити заходів щодо ускладнення шифрів і до більш суворої охорони шифрованих повідомлень». Політбюро ухвалило доручення наркому з військових і морських справ Троцькому, «организовать комиссию из представителей Наркомвоєна, Наркоминдела, ЦК РКП и Нар-компоштеля». Ленін, вивчивши досконало питання, знаючи думку НКЗС й інших зацікавлених відомств, доручив знайти шляхи наведення порядку в шифрувальній справі керівництву ВНК, хоча шифрувальні служби були й у інших наркоматах.

Одразу ж почала працювати Державна комісія з питання «постановки шифрувальної справи в Республіці». У зв'язку з цим Чичерін 25 вересня 1920 року доповідав у РНК, що «з понеділка у нас розпочне працювати т. Голуб, завдання якого полягатиме в перетворенні шифровок на офіційні папери для розсилки їх у такому абсолютно зміненому вигляді звичайним одержувачам».

А вже наприкінці 1920 року в НКЗС був розроблений «Циркуляр про шифри». 1 березня 1921 року завідувачем шифрувальною частиною був призначений І.М.Міхель, колишній завідувач канцелярією НКЗС.