Читать книгу Радянська криптологія - Вадим Гребенников - Страница 5

В даний час у закордонній і вітчизняній літературі є багато публікацій про закордонні електромеханічні шифрувальні машини, аж до описів принципів їхніх дій і фотографій. При цьому аналогічних публікацій про радянську шифрувальну техніку (також застарілої і знятої з експлуатації) дотепер дуже мало. Недостатність інформації з цього питання створює помилкове враження, що шифрувальна справа в СРСР у частині автоматизації найскладних процесів шифрування безнадійно відстала від передових країн світу. Але насправді це не відповідає дійсності.

Більш того, існуючий пробіл в історії вітчизняного спеціального приладобудування, як частини історії країни, незаслужено збіднює її в цілому, тому що створення у 1930-і роки в Ленінграді вітчизняної шифрувальної техніки та організація її промислового виробництва є досягненнями національного рівня. Це варто знати та пишатися нашими попередниками. Крім того, власний шлях еволюційного розвитку вітчизняних шифрувальних машин також являє історичну цінність, особливо в порівнянні з досягненнями передових у цій сфері західних країн того часу.

У молодій Радянській республіці ніякої шифрувальної техніки не існувало зовсім, але багато хто вже серйозно задумувалися над тим, як вирішити цю проблему. Саму активну позицію з цього питання займали фахівці 8-го (криптологічного) відділу ГШ РСЧА. Однак перша спроба створити електромеханічний шифратор була розпочата не криптологами та не шифрувальниками. Є дані, що це зробили в 1923 році фахівці Особливого технічного бюро з військових винаходів спеціального призначення (далі – ОТБ), що не мали до шифрувальної справи ніякого відношення.

ОТБ було утворене 18 червня 1921 року Постановою Ради Праці й Оборони як філія московського науково-дослідного інституту (далі – НДІ) №20, що займався розробками в сфері радіотехніки для армії і флоту. Очолив нове відомство талановитий російський винахідник В. Бекаурі.

В ті роки радянському керівництву вже стало зрозуміло, що наявні ручні системи й способи шифрування й кодування, скільки б їх не вдосконалювали й модернізували, не в змозі впоратися із все зростаючими потоками інформації в силу слабкої швидкості її обробки. Було загострено питання щодо механізації даного процесу.

У 1923 році в ОТБ був розроблений і, навіть, виготовлений діючий макет дискового шифратора. Більш докладні дані про нього відсутні, та й подальша розробка шифратора була припинена, тому що це відволікало фахівців від планової роботи термінового характеру. Після масових репресій 1937—1938 років в ОТБ та його наступної реорганізації зник і сам шифратор. Він, можливо, був просто знищений як не потрібний для людей, далеких від проблем криптології. Проте можна констатувати, що одна з перших спроб механізувати процес шифрування в Радянській республіці усе-таки відбулася.

Наступна спроба ініціювати розгляд питання щодо створення вітчизняної шифрувальної машини була розпочата шифрувальниками-моряками на нараді у 2-му відділі Управління справами Народного комісаріату з військових і морських справ, що відбулася в січні 1929 року. До порядку денного серед інших було включене питання про «машинізацію» шифрування (термінологія того часу), ретельно підготовлений морськими шифрувальниками. У результаті детального обговорення було докладно з'ясоване, яку саме моряки хотіли б бачити першу шифрувальну машину. Підсумки наради занесли до протоколу, наприкінці якого потенційним розробникам запропонували заглянути у майбутнє: «…Вважати бажаним і найбільш прийнятним для кораблів флоту введення такої шифрувальної машини, що одночасно самошифрує і передає радіоапара-том…». Показово, що вже в 1929 році радянські моряки порушили питання про створення не просто машини попереднього шифрування, а машини лінійного шифрування.