Оглавление
Валентин Чемерис. Аравійська пустеля (збірник)
Коник із дерев’яною ногою
Ведмедик, син ведмедя
Яструби не посміхаються
АЯ
У Моринцях, на Копіївщині…
Лихо з голоду
Аравійська пустеля
Подорож до Самари Дніпровської
1. Відкриття
2. Треба встати ні світ ні зоря
3. Ох, лисички мої, лисички…
4. Скільки днів щастя за життя набереться?
5. Як ми втікали від маслюків
6. Сестри-сироїжки, або що таке грибний дощ та дві дірки в талоні
7. Чорні грузді із Солоного Лиману
8. Щедрий місяць вересень
9. Перший заступник короля
10. По опеньки ходила…
Ломикамінь
Серпень на шиянці
1
2
3
4
5
6
7
Візантійський кінь
І
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
Такий дивний, дивний ранок
Телесику, Телесику, приплинь, приплинь до бережка!
Всенетакія
Пригода перша
Пригода друга
Пригода третя
Пригода четверта
Пригода п’ята
Пригода шоста
Пригода сьома і остання
Джмеландія
Пригода перша
Пригода друга
Пригода третя
Пригода четверта
Пригода п’ята
Пригода шоста
Суд над ковалем
Королевий цвіт
Крихітка
Верхи на птеродактилі
Від автора. Кам’яна бібліотека, якій 70 мільйонів (уявляєте, 70 мільйонів!) років
…А ви не бійтеся (навіть тих, які крилаті, схожі на Зміїв Гориничів), а сміливо читайте. І буде вам… Буде вам – о-ля-ля! Ви не знаєте, що таке о-ля-ля? Тоді – читайте!
Тільки не вірте, що літаючі ящери буцімто вимерли
Дещо про мезозойську еру, про фантастику та про вигадьків таких, як ось хоча б ця. Або, як мені сказав ящір: «я тобі, людино безкрила, заздрю…»
Вони першими підкорили повітряний океан землі. Звичайно, авторові далеко до Одіссея з його неймовірними мандрами, але в Океанії він все ж побував і мав ряд пригод, і навіть здійснив там кілька подвигів. А де саме – сіє тайна…
І ось вона – Апія на острові Уполу. Зустріч із капітаном Річем, який знає острів, якого… немає, а насправді є. Океанія. Острів, де хліб росте на деревах. Мабуть, справді кожному крукові миле його каркання
Схожий на лапу чудовиська. Резиденція матері-ящериці на Бескиді, де стільки дорогоцінного каміння, або як я трохи побував чемним… гм-гм… чоловічком
Стіна туману, та як я її подолав на маленькому човнику. І раптом я почав чомусь підніматися вгору – чи не до хмар. Який кінець світу позаду острова літаючих ящерів?
Знайомтесь: острів О-ля-ля, на якому живуть олялянці, менші за карликів, не кажучи вже про гномів. І я полетів до них у гості – у пазурах все того ж ящера У
І рятуються острів’яни кожен на своїй пальмі, де й кукукають по кілька діб, а харчуються пальмовими злодіями, залишаючись при цьому веселими й безтурботними – о-ля-ля!
«Свято урагану» – ви чули про таке? Я – ні, як і про лагідні урагани чи про бурелом, який не ламає і не валить дерева, а навпаки – вирощує їх
Як мій друг Адамчик, котрий – «як дам!» і в якого сестричка принцеса, та став людиною. Хіба бувають такі люди – хоч і дорослі, а маленькі?
Якщо ви не знаєте, яка насправді принцеса Лю-Сіль – хутчій читайте цей розділ. На острів О-ля-ля терміново потрібен принц. Справжній! Його величність спускається з пальми, коли олялянці славлять сонце
Про що співають олялянці, вигукуючи своє традиційне «о-ля-ля»? І в кожного на хаті – уявляєте? – райські птахи, а в кожній хаті солодкі меди. Таке у них хмільне життя – о-ля-ля!
І як ти його спіймаєш, як він першим тебе схопить? Але ж як це зручно – бути чесним та справедливим через день. Кого не було в олялянців – так це Кирила Кожум’яки
Дозорці на найвищій пальмі: рятуйтеся! спасайтеся! чудиська летять!.. Невже у світі білому хтось мусить на когось нападати? Де ті скарби, що їх буцімто стережуть олялянці? «Не родись у платтячку, а родись у щастячку». Якщо в Україні є місто Щастя, то чому в Океанії не може бути острів Щастя?
І ось одного разу… «Він прилетів до вас зі злом, а ви його порятували. Мати-ящериця вміє віддячувати за добро добром…» Олялянці були вдячні своїй принцесі, яка не дозволила їм убити пораненого ящера
І це була правда: під островом олялянців і справді спав вогнедишний дракон, який одного разу проснувся…
Що побачили у савані тітонька Ах і тітонька Ох та як вони втікали від маленької дірочки, що раптом утворилася біля них, коли вони присіли відпочити
Евакуація, або як ящери замінили олялянцям літаки
І в метушні та паніці забули – ай-яй-яй – про свого короля, який все ж зумів і сам врятуватися, і коників та слоників порятував, відважно вигукнувши: «вперед! тільки вперед! о-ля-ля!»
Стоокий і стовухий все побачив, все почув і все передав на Землю, тільки чомусь забув передати про подвиг літаючих ящерів – ай-яй-яй!
Мауї – молодий бог, який і виявився принцом. Або щастя, що нарешті прийшло і до Лю-Сіль. І на цьому хеппі-енді ящір У і полетів у своє рідне небо
Читайте далі, це ще не післямова. Найточніша адреса острова Щастя, або чому автора – такого солідного – іноді тягне вилізти на старий осокір, що росте у його дворі
«Для подання свідчень про несанкціонований приліт до Києва…» Яка різниця між ящером та Змієм Гориничем? Я тоді пообіцяв нездісненне, а сам думаю: хіба так трудно крилатому знайти Щастя?
І все-таки щось, мабуть, у цьому є
Коли люди ще були маленькими…
P. S. І все ж таки…
Отрывок из книги
З однією із цих комах – так-так, із довгими ногами, що стрибає й утворює крилами сюркотливі звуки і зветься так поетично – коник, – на півдні України під Маріуполем і сталася якось пригода. На жаль, зла. То назвемо її рахубою. Чи – приключкою. (Недарма ж у нас на Україні кажуть: лихо приключки шукає.)
І воно таки її знайшло. Приключку. Чи – рахубу-пригоду. Бо все у нього не так, як… Ледь було не написав: як у людей, але ж він – мова у нас про комаху, на ймення коник. Довговусий, прямокрилий, має щетинкоподібні антени, більші навіть за нього самого.
.....
– Гніздо лелече бачив? То лелькового батька гніздо. Прилетить він з матір’ю до своєї господи, а синові його, Лельку, де поселитися? Спробуй у селі знайти місце для гнізда, коли хат, таких, як у мене, критих соломою, більше немає. Усе шифер та бляха. А на шифері та блясі гнізда не змостиш. От я й хочу допомогти Лелькові. Бачиш он ту тополю, що біля двору росте? Висока, гінка, а вершечок уже всох. От би його спиляти та в розвилці й примайструвати колесо – кращої основи для гнізда годі й шукати. Прилетить Лелько, побачить колесо на тополі і скаже: «Спасибі, діду, це те, що треба…» – Старий посміхнувся. – Може, так і не скаже, але неодмінно подумає так. По-своєму, по-лелечому, а що вже мені подякує, то це вже точно. Та й заходиться на колесі мостити своє гніздо. А з тополі далеко видно – зелений кут Орелі та Орільки – як на долоні. Гарно буде лельковим діткам сидіти в такому гнізді. А неба скільки над головою, скільки неба! Живи! Радуйся!..
Вирішили не відкладати задуманого на завтра, а відразу ж узялися за діло. Дід Щедрій до колеса прив’язав вірьовки. Потім погукав свого сусіда, і ми з ним, як молодші, полізли на тополю, спиляли сухий вершок, а тоді на вірьовках витарабанили туди старе колесо. Вмостили його в розвилці гілок, для безпеки в кількох місцях ще й прикрутили дротом – кращої основи для майбутнього лелечого гнізда і справді годі й шукати.
.....
