Оглавление
Валентин Чемерис. Смерть Атея (збірник)
Смерть Атея
Частина перша
І прийшов Атей
В Заістрянській Фракії, в царстві одрісів
Афінський раб
А мужу твоєму вже насипали у степу високу могилу
Вільні і раби
Перші кроки волі
Як ламаються стріли
Частина друга
Пелла, столиця Македонії
«Дочка фракійського вождя»
Де був Філіпп раніше зі своїм дарунком?
Місяць уповні, з ледь помітною щербинкою
«Уб’ю зміюку!..»
Охоронець царя від злих духів
Частина третя
В Ергастерії, в царстві Силена[13]
Під захистом грецького бога
Довга дорога скіфських послів
Самотність зацькованого вовка
В гостях у Демосфена
В підземеллі Лаврійських гір
Випробування розпеченим залізом
Частина четверта
Всі повстали проти нас
«Доки Атей у цьому світі, царем Скіфії тобі не бути»
Гірке зілля прощання
Посланець Антіпатра
Смолоскипи Гекати Світлоносної
Частина п’ята
«Де сосна оточена водами Істру, там і ставай…»
Кінний таран скіфів
«А ось і не вб’єш мене, бо ти сам уже вбитий!..»
Царевичі стають на герць
Побув царем – побудеш і рабом
І потрапив Атей до білої глини…
Епілог-І. Вовки йдуть слідом
Епілог-ІІ. І мостив орел нове гніздо
Оповідання
Мідний казан Аріанта, або Подорож на Ексампей
Тайна Куль-Оби
Перстень царя Скіла
Пектораль[34]
Скіфська рапсодія
Отрывок из книги
Була весна 341[1] року. Скіфський цар Атей, покоривши фракійські землі на західному березі Істру, несподівано повернув бойових коней на південь. Спускаючись вниз до моря, званого Акшайною[2], чи по-грецьки Понтом[3], він почав захоплювати ще й Гетську пустелю[4]. І незбагненно було – чим вона привабила Атея? Хіба що малолюдними просторами та близькістю до грецьких міст? Адже степи там сухі, випалені пекучим сонцем, висушені гарячими вітрами. Влітку дощів випадає мало, колодязі один від одного за денний перехід, вода глибоко. І тільки неподалік гирла трав щедріше, колодязів більше. Гети[5], котрі там жили, змушені були потіснитися і уступити прийшлим кочовикам значну частину своїх степів, хоч і не багатих, але все ж їм рідних. Не стомлюючись гети проголошували: перемога все одно буде за ними, адже немає у світі більшого бога, крім їхнього бога! Але й це не зарадило – гетського бога переміг чужий бог.
І сказав Атей, як відрубав:
.....
Злякавшись, Донія кинулась тікати, блискаючи засмаглими тугими литками й лопочучи простесеньким, вигорілим на сонці платтячком, та царевич її наздогнав, за руку схопив.
– Чия будеш, прудконога?
.....
