Читать книгу Генрі Форд - Валентина Вздульская - Страница 3
Розділ 2.
Генрі зустрічає Клару й порушує обіцянку
ОглавлениеУспіх завжди важкий.
Генрі Форд
Піднімайтесь і будьте сміливими.
Генрі Форд
Із першої роботи Генрі вигнали на шостий день.
Упс!
Кинувши ферму, юнак поїхав у Детройт, де найнявся помічником майстра в Мічиганську транспортну компанію. Світ стрімко змінювався. Міста потребували вправних майстрів, механіків та інженерів. Юнаки хотіли навчатися не з підручників, а на практиці.
– Найкраще десь на заводі! – сказав би вам Форд.
Так можна було не тільки освоїти потрібну професію, але й заробити трохи грошей.
Компанія, в яку влаштувався Генрі, виготовляла й ремонтувала вагони для кінної залізниці – конки. Це були трамваї, в які запрягали коней. Електричні трамваї лише почали з’являтися в американських містах.
Чесно кажучи, майстер, який навчав Генрі ремонтувати ті вагони, був не дуже вправним… Хлопцеві вистачило одного погляду на його роботу, щоб це зрозуміти.
– Вибачте, сер, але тут усе неправильно… – сказав Генрі впівголоса.
– Стули пельку, розумнику!
– Можна, я покажу, як треба? – хлопець дивувався, що майстер не розумів такої простої системи.
– Не лізь, малий! Хіба ти щось у тому тямиш?
Генрі замовк. Але щоразу, коли цей майстер-ламайстер калічив механізм, його кулаки стискалися. Зціпивши зуби, Форд мовчав.
Але на шостий день, не витримавши й забувши про все, Генрі вигукнув:
– Але ж ви все зіпсуєте!
Спересердя майстер швиргонув на землю гайковий ключ.
– А ти вже зіпсував!
Так Генрі став безробітним. Усі проводжали його вовчими поглядами. Майстер був не першим, кому Форд вказав на помилку. Нікому не подобається почуватися дурнем, а надто на фоні шістнадцятирічного хлопця.
Дізнавшись про скруту, в яку потрапив Генрі, тато влаштував його в механічну майстерню на судноремонтний завод «Джеймс Ф. Флавер і брати». Платили там так мало, що бракувало навіть на оренду житла. Щоб не померти з голоду, ночами Генрі ремонтував годинники, намагаючись не зважати на голодне бурчання в животі.
І незабаром усе змінилося на краще. Генрі дізнався про місце в компанії «Детройт Драй Док», в якій виготовляли чимало машинерії. А серед неї – і парові двигуни.
– Єс! Єс! Єс! – витанцьовував Форд.
Здавалося, його мрія створювати самохідні машини стала ближчою.
У цій компанії Генрі пропрацював учнем машиніста два роки й вивчив усе можливе про парові машини. І став мріяти, що одного дня сам створить… Ні, не локомобіль для ферми, а автомобіль для міських вулиць! Можливо, його серцем стане паровий двигун. Або щось інше.
– Цього я ще не знаю, – Форд морщив лоба.
У часи свого учнівства Генрі частенько бував на батьковій фермі. Одного разу сусід запитав його, чи тямить Генрі щось у локомобілях.
– Авжеж! – вигукнув юнак. І через свою самовпевненість мало не зганьбився.
Фермер показав Генрі новенький локомобіль «Вестінґауз». Коли хлопець побачив його, то ледь не зомлів. Він був інакше влаштований!
«Ой-ой!» – подумав Форд.
Двигун у «Вестінґауза» був не ззаду, а спереду, а котел – навпаки. І колеса приводилися в рух трохи інакше.
– То ти зможеш ним керувати, чи ні?
– Т-т… так! – кивнув Генрі. Його серце бухкало, а руки тремтіли.
Хлопець видерся на локомобіль. Він змусив себе зосередитися. Трохи роздивившись двигун, Форд полегшено зітхнув. Він зрозумів, що насправді все не так і складно. Тоді нарешті Генрі опанував себе, і локомобіль запрацював.
– Ну й головатий у тебе хлопець! – гукнув фермер Фордові-старшому, який за ними спостерігав. Батько Генрі тільки насупився.
– Бісові машини! – скривився він.
Зустріч із «Вестінґаузом» була знаменням.
Закінчивши навчання в майстернях, Генрі влаштувався на роботу в компанію «Вестінґауз», яка виготовляла локомобілі. Заснував її чоловік-легенда.
Джордж Вестінґауз був винахідником. Він винайшов повітряні гальма для вагонів і локомотивів. Це був справжній прорив на залізниці. Нові гальма були такі надійні, що потяги змогли розвивати набагато більшу швидкість, ніж досі. Машиністи не боялися мчати колією, бо знали – вони без проблем зможуть зупинити поїзд.
Окрім гальм, Вестінґауз запатентував ще близько чотирьохсот різних винаходів. Усі вони були дуже корисними.
Але на новому місці Генрі працював не з потягами. Його найняли як експерта з налаштування та ремонту локомобілів. Їх теж виробляли в компанії «Вестінґауз». І тут на нього чекало велике розчарування!
Вивчивши парові двигуни до найменших дрібниць, Генрі раптом зрозумів:
– Ні-ні-ні! Пара – це геть не те, що потрібно…
Парові двигуни були громіздкі, важкі й небезпечні. Вони могли вибухнути, як той горщик у часи Фордового дитинства. Хто захотів би їздити верхи на паровій бомбі? Їдеш на роботу чи прогулянку з дівчиною, аж раптом:
– БУМ!
Щоби локомобілі не вибухали, їхні металеві деталі робили ще товстішими. Тож машини ставали ще важчими й повзли ще повільніше.
Потрібно було шукати інше рішення!
Часом мрія Генрі знову здавалася йому далекою й нездійсненною. Щоб не марнувати часу, він прослухав кілька курсів у бізнес-школі про те, як вести свою справу.
Коли ставало геть сумно, Форд згадував про ферму й вирушав туди в найближчий вихідний.
Ні, він не полюбив зненацька фермерське життя. Але біля Дірборна було дещо інше, що він міг би полюбити. Точніше, дехто інший.
Авжеж, мова про дівчину.
Звали її Клара Браянт.
Вона мала розкішне темне волосся, а обличчя дівчини нагадувало сердечко. Коли Форд, цей цибатий юнак у кепці, вперше побачив її на новорічних танцях, у нього затремтіли коліна. Генрі не міг наважитися підійти до цієї дівчини. Та потім він зауважив, що вона страшенно любить танцювати. Як і він!
Генрі глибоко вдихнув і запросив Клару на танець. А коли музика стихла, придумав, як затримати її ще на кілька хвилин. Його знову виручили годинники.
Форд показав дівчині годинник, який зробив сам.
– От вихваляка! – засміялася вона. І раптом очі Клари розплющилися від здивування. – То це ви – той майстер, який ремонтував годинники всім нашим сусідам?!
Генрі підтвердив її здогад.
Форд і Клара протеревенили весь вечір. Генрі довідався, що її родина живе всього за чотири милі від батькової ферми. Коли він повертався з танців, то вже мріяв про наступну зустріч із цією чарівною дівчиною.
Те літо було незабутнім. Генрі і Клара каталися на човнах і ласували кукурудзою. Він розповідав дівчині про свою мрію збудувати легкий і швидкий транспорт для людей.
– Тобі вдасться, от побачиш! – підбадьорювала вона друга.
Невдовзі вони заручилися.
Та була одна проблема.
Родина Клари не хотіла віддавати її за хлопця з непевним становищем. Їм було зрозуміло, що Генрі не займатиметься татовою фермою. У нього не було свого дому. І хоч він мав роботу, але зарплата була замала, щоб купити житло й утримувати родину.
– Клара ще занадто юна. Почекайте кілька років! – відрізала мати дівчини.
– Мамо, мені двадцять! – запротестувала Клара.
– Кларо Браянт! Або ви почекаєте два роки, або не бачити вам нашого благословення!
Клара не хотіла розривати стосунків з батьками, тому заручені вирішили почекати.
Два роки злетіли швидко, та ані свого дому, ані кращої зарплатні в Генрі так і не з’явилося. Вони з Кларою були у відчаї.
– Батьки ніколи не погодяться на наше весілля! – похнюпилася вона.
– Я обов’язково щось придумаю, люба, – Генрі намагався втішити наречену, вдаючи впевненість.
Побачивши скруту сина, тато знову прийшов йому на допомогу.
– Ти пам’ятаєш, що ми маємо нічогенький шмат лісу? – запитав він.
– Авжеж, тату! Але до чого тут ліс?
– Я подарую його тобі просто зараз. Збудуй там дім та й одружуйся з Кларою. Але є одна умова.
– Яка?
– Ти забудеш про свою машинерію і працюватимеш тут, на фермі.
Генрі відчув себе затиснутим у лещата. Кров прилила до щік. Але вибору не було! Заради Клари він міг пожертвувати навіть своєю мрією. Тож Форд пристав на батькову умову.
Генрі і Клара одружилися у квітні на двадцять другий день народження дівчини. Фордові було неповних двадцять п’ять років. Він був охоплений щастям і сумом водночас. Поруч була кохана Клара, але не було любих машин. Лише нескінченні акри лісу…
Молодята вирубали невеличку ділянку і збудували на ній затишний будиночок. Він був квадратної форми, тож його, недовго думаючи, назвали Квадратним будиночком. Генрі налаштував тартак і пересувний двигун, а тоді почав пиляти і продавати ліс.
– Коханий, – сказала Клара, – а чому б тобі не збудувати ще й майстерню?
– Яку майстерню? – Генрі розгубився.
– Для твоїх двигунів!
Тієї миті Форд відчув, як його давня мрія ожила.
– От дурень! – сказав він собі.
Клара мала рацію. Генрі обіцяв татові залишити роботу в місті, але ніхто не заважав йому працювати над винаходами на дозвіллі!
Форд облаштував майстерню й розпочав експерименти із двигунами, про які він читав у технічних журналах.
Так минуло кілька років.
Одного вересневого дня Генрі повернувся з Детройта й одразу ж кинувся розповідати Кларі неймовірну новину.
– Електрична компанія хоче найняти мене на посаду механіка та інженера! Кларо, вони пообіцяли непогану зарплату. Більше, ніж дає ліс! Цього вистачить для родини, для нас, Кларо!
Клара не знала, що й казати. Вони щойно облаштувалися в Квадратному будиночку, а Генрі хотів покинути все.
Форда теж огорнули сумніви.
«М-м-м, якщо я погоджуся на пропозицію, то порушу обіцянку татові», – думав він.
Але на той час Генрі вже вирубав увесь ліс. Продавати більше було нічого. Можна було почати щось вирощувати або розводити худобу, як і сподівався його батько…
– У-у-у! – скривився Форд.
Генрі зрозумів, що доведеться знову розчарувати тата.
– Він зрозуміє. Має зрозуміти! – прошепотів молодий чоловік, але не був упевнений у своїх словах.
Запитання
1. Як Генрі здобув професію механіка? Де йому довелося працювати?
2. Чому Форда звільнили з першої роботи? Як гадаєш, чи правильно він повівся в тій ситуації?
3. Як Генрі познайомився з Кларою? Чому вони довго не могли побратися?
4. Яку обіцянку дав Генрі Форд своєму батькові? Чи правильно він, на твою думку, вчинив?
5. Про який винахід мріяв Генрі весь цей час?