Читать книгу Різнобарвний менеджмент - Валерій Пекар - Страница 13

Автори перших моделей особистісного розвитку відразу виявили, що парадигми «рухаються зиґзаґом» між темами самовираження і служіння (вищою формою якого є самопожертва). Зверніть увагу: теплі кольори позначають парадигми самовираження (індивідуалістичні, матеріалістичні), а холодні – парадигми служіння (колективістичні, ідеалістичні). Шанувальники китайської філософії можуть називати їх відповідно ян-парадигмами та інь-парадигмами. «Ян» прагне пристосувати світ під себе, «інь» – пристосуватися до нього.

У центрі уваги почергово опиняються зовнішнє і внутрішнє, диференціація від інших та інтеграція з ними. Власне, саме тому Клер Ґрейвз назвав свою теорію «спіральною» – щораз відбувається повернення до попереднього, але на вищому рівні. Ще важливішим у назві теорії є слово «динаміка» – адже і для окремої людини, і для організацій, і для людства в цілому характерний розвиток.

У нижченаведеній таблиці зверніть увагу на метафори парадигм, які можна використовувати паралельно кольоровим позначенням: інстинктивна, магічна, героїчна, етична тощо.

Інакше кажучи, по черзі переважують одна одну дві протилежні тенденції: диференціація від інших (виокремлення себе з групи, зосередження уваги всередину) та інтеграція з іншими (єднання з групою, зосередження уваги назовні). Докладніше про це див. розділ «Соціальні ліфти і соціальні зв’язки».

Розвиток завжди відбувається у бік ускладнення життя. Розширюються психологічний простір, погляд на світ і горизонти планування, зростають число «ступенів свободи» і граней особистості, розмаїтість альтернативних способів зробити щось, ускладнюються потреби людини. Кожна наступна парадигма мислення – це більша свобода, більша структурність, вищий ступінь рефлексії, більший енергетичний потенціал. Цей список можна продовжити: менше жорсткості, більше творчості; менше примусу, більше вибору; і так далі.

Можливо, вивчаючи фізику, ви стикалися з терміном «ентропія». Ентропія – це міра хаосу, міра невпорядкованості в системах. Що більше хаосу, то вища ентропія. Ентропія у Всесвіті невблаганно зростає (поетично кажучи, все рано або пізно розсипається на порох), але локально вона може зменшуватися, тобто в якомусь місці Всесвіту хаос відступатиме. Життя в цілому є таким антиентропійним явищем: навіть найпростіша одноклітинна істота структурує матерію всередині й навколо себе, і тим паче це можна сказати про людину. Більша структурність означає меншу ентропію. Більш високі парадигми мислення означають, що людина ефективніше структурує простір, час, матерію, відносини тощо, тобто ефективніше працює проти ентропії, проти всесвітнього хаосу. Ми ще повернемося до поняття ентропії в наступних розділах.

Одночасно зі збільшенням рівня свободи відбувається зменшення рівня страху. Для бежевого поняття свободи взагалі не існує, а страх повністю панує над життям. Фіолетовий знімає основну проблему фізичного виживання, але свободи дуже мало («диктатура родичів», які визначають усі аспекти життя), а страх спричинено духами, демонами і незліченними табу. Що далі, то страху менше, свободи більше. Зелений означає практично повну свободу, а страх залишається лише стосовно того, «що скажуть про мене люди, думка яких для мене важлива».

Кожна наступна парадигма мислення – це більше свободи, менше страху, вищий ступінь рефлексії, більший енергетичний потенціал.

Так само збільшується рівень усвідомленості, рефлексії. У бежевого немає «Я», у фіолетового воно потроху проявляється, стримане обмеженнями колективного життя. Повноцінне «Я» формується на червоному рівні, і там воно у центрі світу, а інші люди лише об’єкти. Рефлексія відносин «Я – ти» вперше з’являється у синього, з його принципом «не роби іншому того, чого не бажаєш собі». Помаранчевий здатний будувати складні ланцюжки відносин, винаходячи бізнес-моделі. Для зеленого розмаїтий світ людських почуттів та відносин – це розкрита книга, в якій все зрозуміло. Що далі, то нижче проявлення Еґо, аж до розчинення його на бірюзовому рівні.

«Різнобарвні» світи, які ми розглянули, плавно перетікають один в одного, «чистих» кольорів у природі не існує – це абстракція, модель, яку зручно застосовувати на практиці. Працюючи з ними, потрібно пам’ятати, що життя завжди багатше за будь-яку модель. Це скоріше не рівні чи щаблі, а текучі хвилі, що накладаються одна на одну. Звісно ж, серед людей, які нас оточують, рідко можна зустріти «чисті» кольори спектра: парадигми можуть співіснувати в рамках свідомості однієї людини, не перетинаючись, адже вони належать до різних сфер її життя. Людина може бути помаранчевим підприємцем на роботі та суворим синім батьком родини, а приходячи на стадіон, цілком по-червоному вболівати за свою команду. Кожен з нас носить у собі повний спектр парадигм. Проте, як правило, одна з них домінує, керуючи вчинками людини в більшості випадків. (Див. кольорову вклейку наприкінці книги).

Ми вже говорили, що від народження людина проходить через різні парадигми мислення. Якщо ви подивитеся на приблизні частки населення світу, вищенаведені у відповідних розділах, то побачите, що десь лише третина дійшла до помаранчевого, – дві третини застрягли на попередніх стадіях розвитку, а саме фіолетовій, червоній та синій. І це означає, що перехід не є простою справою. Однак що саме є рушієм при переході людини з одного світу в інший? Клер Ґрейвз говорив про дві спіралі – розвитку мислення та умов життя, які переплетені подібно ДНК. З одного боку, багато в чому визначальну роль відіграють умови життя, і це зрозуміло. З іншого боку, є можливості свідомості людини та, що не менш важливо, її власні прагнення до розвитку (або відсутність таких прагнень). Без цієї внутрішньої спонуки людина легко застрягає у першому ж світі, що забезпечує їй мінімальний зовнішній комфорт, і може залишитися там назавжди (от чому «різнобарвні» світи – це у певному сенсі простір для роботи нашої душі). Так само однакові умови життя породжують різні картини світу, різні системи поведінкових стереотипів – залежно від особистого рівня розвитку людини. Ось чому різні світи часто перетинаються у часі і просторі, що призводить до нерозуміння і конфліктів. Адже кожен з них вважає свої цінності справжніми і найважливішими.

Більшість суперечок між представниками різних світів неможливо розв’язати за допомогою «об’єктивних фактів» і логічних аргументів, адже суб’єкти, що сперечаються, бачать різні картини реальності.

Альберту Ейнштейну приписують вислів: «Неможливо вирішити проблему на тому самому рівні, на якому вона виникла. Потрібно стати вище за цю проблему, піднявшись на наступний рівень». Інтегральна динаміка повністю погоджується із цим твердженням. Адже кожен крок вирішує одні проблеми, але породжує інші. Багаторазово і безжалісно спрощуючи, це виглядає так. Бежевий одинак прибивається до фіолетового племені та приймає його правила гри, оскільки інакше виживання проблематичне. Усвідомлення власної індивідуальності та прагнення задовольнити жадання свого Еґо викидають людину з фіолетового племені на червоний рівень світу-джунглів, де є місце для власного Я та соціальна динаміка (як мінімум, особиста автономія, відносна незалежність). Однак світ-джунглі – це війна всіх проти всіх. Невже ж у житті немає сенсу і порядку? Це питання приводить людину в синій світ, де спокійно і комфортно, є сенс життя, мета і кодекс поведінки. Але згодом з’являється прагнення до незалежності та кращого вибору для себе, накопичується розуміння того, що й авторитети синього світу роблять помилки, – і результатом є перехід на помаранчевий рівень «великої шахівниці». Тут можна виграти і програти – головне знати правила та вхопити за хвіст фортуну. Духовно зростаючи, помаранчева людина може (звісно, зовсім необов’язково) прийти до невдоволення від вічної гонитви, конкуренції, бездуховності й нерівності, і тоді вона шукає порятунок на зеленому рівні гармонії. Однак зелений колір гармонії згодом починає нагадувати болото – рішення приймаються повільно і коштують дуже дорого. І тоді Еґо знову виривається з лещат колективу – жовта людина ковзає по поверхні світу, насолоджуючись зміною образів і не даючи світу впіймати себе. Можна ковзати так нескінченно, поки не набридне хаос, і тоді з метою знайти в ньому порядок людина іде далі – на бірюзовий рівень, що ми ще не можемо якісно описати.

Неможливо вирішити проблему на тому самому рівні, на якому вона виникла. Потрібно стати вище за цю проблему, піднявшись на наступний рівень.

Отже, на наступному рівні вирішуються проблеми попереднього, але водночас виникають нові, набагато складніші і цікавіші проблеми, які на попередньому рівні неможливо було ні побачити, ні усвідомити.

У книзі К. Кована і Н. Тодорович «Нескінченна подорож» наводяться такі слова Клера Ґрейвза: «На кожному етапі існування доросла людина перебуває в пошуках свого священного Грааля, вона шукає дорогу, якою піде у своєму житті. На першому рівні вона перебуває у пошуку автоматичного фізіологічного задоволення. На другому рівні вона шукає безпечний спосіб життя, і далі, по черзі, – пошук підтвердження свого героїчного статусу, влади і слави, пошук елементарного порядку, пошук матеріальних благ, пошук заснованих на любові відносин, пошук самоповаги і пошук миру в незбагненному Всесвіті. І лише зрозумівши свою нездатність знайти цей мир, людина вирушить у свою нову подорож дев’ятим рівнем. Щораз, починаючи свій похід, людина вірить у те, що зможе знайти відповідь на питання про сенс свого існування. Однак, на свій чималий подив і сум’яття, на кожному етапі вона виявляє, що відповідь на це питання – зовсім не та відповідь, яку вона збиралася знайти. Кожний досягнутий етап залишає людину в розгубленості та здивуванні. Просто, вирішуючи один набір проблем, вона відразу ж починає стикатися з іншим набором. І її подорож стає нескінченною».

Отже, гармонії досягти неможливо? Можливо, але тільки в стабільному, незмінному середовищі. Зміна середовища призводить до того, що старі підходи і методи перестають працювати. Тому ми говоримо не просто про системи цінностей, а про цілі «світи», які різні дослідники називають «рівнями психологічного існування», «біопсихосоціальними системами» і т. п. На мій погляд, краще за всіх цю ідею висловила Сьюзан Кук-Ґройтер: «Людський розвиток загалом можна розглядати як розвиток різних способів надання сенсу реальності».

Парадигми мислення – це рівні самоідентифікації, це різні відповіді на питання: «Хто ти?».

Зазначимо, що інтегральна динаміка – це не проста ієрархія або жорстко визначена послідовність фіксованих сходинок. У наступному розділі ми побачимо, що все трохи складніше.

Конфлікт двох систем цінностей розв’язується на третьому, більш високому рівні. Наприклад, конфлікт між червоним прагненням до необмеженого самовираження і задоволення бажань, з одного боку, і синіми обмеженнями та правилами, з іншого, розв’язується на помаранчевому рівні, де гра йде за правилами, а переможець отримує все.

Усі світи, що ми розглянули, заселені, у кожному з них живуть люди. Немає світу, через який усі проходили би транзитом, не затримуючись. Життя є в кожному зі світів, і так, вочевидь, буде завжди (ми ще повернемося до цього питання наприкінці книги).

Світи (в особі різних людей) співіснують у рамках однієї компанії, однієї держави, сусідів по поверху і сусідніх народів, створюючи безліч проблем взаєморозуміння (взаємонепорозуміння?). Те, що зрозуміло і доречно для одних, буде недосяжним для інших і примітивним для третіх. Коли люди мають різні картини світу, вони нічого не можуть одне одному пояснити. Червоний «мажор» ніколи не зрозуміє, що йому торочить синій бюрократ – які правила можуть бути, якщо право тільки одне: «Я так хочу»? Синій бюрократ із ворожістю ставиться до червоного і помаранчевого порушників правил (хоча не втямить, що порушують вони їх із різних мотивів). Помаранчевий презирливо ставиться до червоного, вважаючи його примітивним: навіщо силою брати те, що саме пливе в руки? Для помаранчевого природно повернути переможеному виграш, щоб мати можливість зіграти ще раз. Натомість червоний вважатиме помаранчевого «фраєром», якого варто обдурити чи пограбувати. Зелений може тихо ненавидіти синього – адже той за інструкціями не бачить живих людей! А синій вважає зеленого тюхтієм, в якого ні правил, ні порядку!

Кожен світ прагне втягти в свою орбіту всіх людей. Синій хоче, щоб усі підкорялися релігійному фундаменталізму або ідеології. Помаранчевий прагне всім прищепити ліберальний капіталізм і демократію. Червоний хоче всіх «взути», а зелений – заразити загальною любов’ю і толерантністю.

Коли люди мають різні картини світу, вони нічого не можуть одне одному пояснити.

Світи відрізняються ще й тим, що у кожного з них – свої критерії істини. Для фіолетового світу істина – це слово старійшин і знаки, які подає світ. Для червоного – те, що обіцяє негайну вигоду, або слово сильного. Для синього – священні тексти або думка вищої влади. Помаранчевий світ вважає істиною те, що отримане методологічно правильним способом (так влаштована сучасна наука) або прийшло з перевіреного надійного джерела. Для зеленого істина визначається узгодженою думкою тих, хто для нього важливий (референтної групи). Якщо у кожного своя правда, то й не дивно, що людям так важко зрозуміти одне одного і домовитися.

Зверніть увагу, як, якими словами людина описує свій світ. Наприклад, відбулося у великій компанії корпоративне свято (на жаргоні «офісного планктону» – корпоратив). Наступного дня один розповідатиме вам, з якими цікавими і важливими людьми познайомився, інший пишатиметься перемогою в жартівливому конкурсі або кількістю дівчат, увагу яких йому вдалося привернути, а третій опише атмосферу єднання і близькості; для четвертого ж єдина реальність буде складатися з кількості випитого і ранкового похмілля.

Важливість розуміння розмаїтості парадигм мислення можна описати за допомогою такої метафори. Уявіть собі людей у кімнаті. Попросіть кожного зробити малюнок того, що він бачить зі свого місця. Всі малюнки будуть різними. А тепер попросіть їх намалювати план кімнати (вид згори). Ніхто з них у цей момент не бачить кімнату зверху, але всі картинки виявляться схожими. Отже, для продуктивного діалогу необхідне спільне бачення, що включає в себе бачення кожної окремої людини як складову.

Підкреслимо найважливішу тезу: кожна парадигма мислення дає цілісну і несуперечливу картину світу, тобто повне і завершене пояснення всього, що існує і відбувається. Ніхто до певного моменту не відчуває вад чи недоліків у своїй картині світу, спілкуючись з носієм іншої картини світу. Саме із цим пов’язані типові проблеми комунікації і взаємодії.

У певному сенсі, люди об’єднуються навколо парадигм мислення – їм є про що говорити одне з одним, у них є спільна мова і спільні поняття. Різні парадигми часом розмовляють зовсім різними мовами, адже мова – інструмент моделювання реальності, а спосіб цього моделювання, спосіб спрощення для себе нескінченно складного світу у різних парадигм різний.

Найважливіша теза інтегральної динаміки полягає в тому, що вся діяльність, спрямована на мислення людини, – навчання, керування, терапія тощо – повинна відповідати парадигмі її мислення («бути конгруентною»). Питання навчання й особливо керування докладно розглядаються нижче.

Окремо підкреслимо зовсім різну мотивацію носіїв різних парадигм. Фіолетового мотивує відповідальність перед ланцюжком поколінь, перед предками та нащадками. Червоного – слава, легенди про героїв. Синього – обов’язок, служіння, честь. Помаранчевого – досягнення, прогрес, експерименти, успіх. Зеленого мотивує довіра людей навколо.

Парадигми мислення не можна оцінювати з етичної точки зору («добро-зло», «краще-гірше»), оскільки вони відображають спосіб мислення, а не норми поведінки (не «що таке добре і що таке погано», а «як дізнатися, що добре і що погано»). Та сама парадигма мислення може диктувати її носіям широкий спектр учинків. І навпаки, за тими самими вчинками можуть стояти різні мотиви, тому важливо не що зробила людина, а як вона прийшла до рішення це зробити. Парадигми мислення не можна описати на основі самих лише прикладів поведінки: важливою є не поведінка, а те, яким мисленням вона сформована. У тому самому світі живуть люди, з яких когось ми оцінили б як праведника, а когось – як закінченого лиходія. Але, не розуміючи їхнього світу, ми навряд чи знайшли б спільну мову з кимось із них.

Цікаво, як мешканці різних світів реагують на кризу. Бежевий може згорнутися калачиком і вмерти (це не жарт, його мозок дійсно не витримує складності світу). Фіолетовий удасться до перевірених ритуалів та амулетів. Червоний оголосить війну без правил, в якій не буде полонених. Синій спочатку визначить, де в його картині світу добро і де зло, а потім організує хрестовий похід добра проти зла (іноді у вигляді полювання на відьом). В арсеналі помаранчевого – необмежений набір маніпуляцій, інтриг, шантажу і підкупу. Зелений проявить суперполіткоректність, а жовтий, швидше за все, не потрапить у кризову ситуацію, а потрапивши – не дасть їй себе захопити, вийде та буде аналізувати, як же він так попався.

Усвідомлення множинності світів – перший крок до усвідомлення своєї парадигми мислення і властивих їй обмежень, а значить – стимул до подальшого розвитку, відкриття для себе нових, вищих світів і відкриття себе для них. Ця книга може допомогти вам зробити такий необхідний крок. Але теорія повинна підкріплюватися практикою самовдосконалення: адже розуміти, що всі парадигми мислення важливі, – це одне, а реально поводитися відповідно до цього розуміння – зовсім інше.

Зазначимо, що розмаїття парадигм мислення як способів бачити реальність і взаємодіяти з нею – це сила і неймовірна перевага людства.

Можливості практичного застосування інтегральної динаміки різноманітні, навіть якщо ми візьмемо тільки світ бізнесу, тобто рівень компанії: корпоративна культура і керування змінами, підбір, навчання і мотивація персоналу, успішні переговори тощо. На інших рівнях соціальної організації – від окремої людини і родини до націй і цивілізації – ми бачимо ті самі нагальні проблеми, для вирішення яких нам часом так не вистачає інструментарію. Інтегральна динаміка надає такий інструментарій в асортименті, і ми спробуємо його опанувати у наступних розділах.

Уся діяльність, спрямована на мислення людини, – навчання, керування, терапія тощо – повинна відповідати парадигмі її мислення.