Читать книгу Жінка-змія - Валерій Шевчук - Страница 3

Отже, ми зустрілися наступного дня, і горбунка Зоя невимушено ввійшла в наше товариство. Вона була весела і жартівлива, що рідко трапляється серед дівчат, бо сміхотливі та жартівливі – це не одне і те ж. Сміхотливі люблять, щоб смішили їх, самі ж не смішать ніколи, а жартівливі смішать інших.

Ми рушили юрмою, навантажені, як віслюки, їжею, пляшками, магнітофоном, ковдрами, через острів, із великим сміхом перебралися через каміння, часом зіслизуючи в воду й мокнучи, або й обляпуючи зумисне одне одного. Найвправнішою серед нас виявилася Зоя, вона стрибала з каменя на камень, ніби ціле життя цим і займалась, як пташка, і це було дивно, бо ми всі виросли на околиці, і цим камінням і справді все життя стрибали, а вона ж була прийда. Зрештою, наші дівчата зумисне вдавали із себе незграбних і вимагали в нас допомоги – так було веселіше. Отже, я підтримував Оксану, Геннадій – Лєну, Олег – Марту, а Юрко тут і діла не мав, бо його пара допомоги не потребувала і в незграбу гратися не бажала.

Потім ми вибралися на гору, знайшли там гарну галявинку, дівчата почали розставляти на ковдрах наїдки і напої, а я з Олегом возилися біля магнітофона, – щось там заїдало. Геннадій лежав, підмостивши під голову руки, заклав до рота травинку і, пожовуючи її, блаженно дививсь у небо, Юрко проходжувався стежкою – якийсь був трохи не в собі.

Зрештою, їжу й напої розставлено, Геннадій розкупорював пляшки, магнітофона налагоджено, й наші молоді шлунки заволали – всі накинулися на напої та їжу, проголошуючи дурноверхі тости, жартували, розповідали анекдоти й реготали. Зоя не відставала, нічим із поміж інших не виділяючись, обличчя її палало і від того здавалося ще чудовішим, я кілька разів зустрівся з нею поглядом і щоразу мене ніби обпікало, тобто відбувалося те саме, що й уві сні, – я на мить ніби дерев’янів, а в голові наморочилося. Здається, це саме відчували інші хлопці, окрім Юрка, який сидів біля Зої, і перезиратися з нею йому було не з руки.

Ми горланили, кричали, дівчата вискітливо сміялися, вискітливо сміялася і Зоя, і тут вона мала ще одну ваду: сміх її був надмірно голосний і трохи неприємний, вискучий. Зрештою, наситили шлунки, якраз настільки, щоб не бути утяженими і щоб не бути п’яними, а тільки підбадьореними. Олег вмикнув магнітофона, і ми кинулися в танець, викручуючись, виламуючись, викаблучуючись кожен перед своєю дамою, але з ними не з’єднуючись – такі були тоді танці. Зоя танцювала розкішно, темпераментно, приблизно десь так, як Клава на дискотеці, і я побачив задоволено, що Юрко перестав киснути – ритм та музика захопили і його, і він крутився довкола горбунки Зої чортеням, а вона виразно напирала на нього, наставляючи лоно і груди. Отже, все було гаразд: потім ми знову їли й пили і знову бацали, перемішувалися між собою, а тоді поверталися до своєї пари, і так застали нас сутінки, бо ми вибралися на гулянку, як звичайно, під кінець дня.

По тому я взяв Оксану за руку, і ми пішли геть від компанії, на цей знак і інші розбилися попарно, як було кожному призначено, і розбрелися по кущах.

Ми лягли з Оксаною під осокора в густу траву, власне, отак упали на землю і дивились у небо, яке поступово загасало, але ще було ясне, бо на заході малиново палало, і червонувате світло розливалося небом, запалюючи в ньому хмари. Я відшукав у траві Оксанину руку і стис її, дівчина на мій потиск відповіла. Тоді я повернувся на бік і схилився над її й досі розпашілим лицем – ми почали безпристрасно цілуватися, тобто я шукав її вуста, натрапляв на них, але Оксана їх прибирала, але вже після поцілунку.

–  Цілуються тоді, коли люблять! – сказала Оксана, коли відірвалася від поцілунку довшого.

–  Перестань! – сказав я, і моя рука сковзнула їй на груди.

Вона цього разу не боронилася, отож я цілував її, одночасно пестячи перса. Від того осмілів, і рука моя натрапила їй на лоно, але тут зустрілася з рукою її – це був той випадок, коли Оксана мої домагання рішуче перепиняла. Але був сьогодні вечір особливіший, я відчув, що сьогодні її рука опирається не так рішуче, та й не спиняла вона мене голосом, отож опірна сила досить швидко зламалася, і я відчув її оголене стегно. Але там далі все було міцно перекрите купальником.

–  Ти що, в купальнику? – спитав розчаровано я, сідаючи.

– Ну да, думала, що купатимемося.

–  Могли б купатися і без купальників, – сказав я.

–  Я так не можу, – серйозно сказала Оксана після паузи. – І взагалі, таке роблять тоді, коли люблять.

–  Але хто сказав, що я тебе не люблю?

–  Не сказав, що й любиш, – рівно відрізала Оксана.

Мій пал пропав. Зрештою, сьогодні в мене виходила з нею не «лінива любов», а майже активна, але той чортовий купальник усе зіпсував. Окрім того, вона відверто вимагала в мене освідчення. Але я того чинити не бажав, щоб бути, зрештою, чесним перед нею, адже вона увіч непогана і незіпсована дівчина. Принаймні не така, як Марта, яку тільки торкни, й вона лягає.

–  Ще не готовий до цього, – мовив знічено.

–  То й не розпускай рук, – рівно сказала Оксана і сіла. – Пішли походимо.

Я був розчарований, але робити нічого. Ми звелися і пішли. Мій язик молов якісь мудроти, а вона слухала і, як завжди, підтримувала розмову короткими, часом цілком наївними запитаннями. Отже, ми стадію «лінивої любові» й цього разу не перейшли, хоч сьогодні я був до того готовий. Але сягли у «лінивому коханні» далі – вперше я відчув її лоно, хай через купальника – досі вона такого мені не дозволяла. Через це рука моя ніби щеміла, а в грудях не зникало хвилювання.

Зрештою, рушили до місця нашої зупинки, небо вже догасло, але було трохи видно. Всі виявилися на місці, за винятком Юрка з горбункою Зоєю. Я глянув на своїх товаришів: по них видно було, що відбулося. Щодо Олега й Марти – й так усе ясно, а Геннадій цвів. Він підморгнув мені, Лєна дивилася кудись убік, і її обличчя стало зовсім таке, як буває в Олега: холодне й непроникне. Ми пожартували щодо Зої та Юрка і почали чекати, запаливши вогнище і доїдаючи та допиваючи те, що залишилося. Зрештою, побачили і їх. Зоя йшла попереду по стежці така, як завжди, із гордо зведеним прекрасним обличчям, а ззаду плуганився якийсь знічений, знищений і ніби розтерзаний Юрко. На вустах у Зої цвіла таємнича усмішка.

–  Ша, хлопці й дівчата, – шепнув я, миттю збагнувши, що сталося. – 3 Юрка не сміятися!

–  Ясне дєло! – сказав Геннадій, а Лена не стрималася і по- блазенському хихикнула. Марта залишилася цілком байдужа, а Оксана, коли я на неї зирнув, відвела очі.

–  Бистрєй ідіте! – крикнув Зої та Юрку Олег. – А то ми тут всьо без вас з’єдім!..

Ми поверталися юрбою вже в темряві. Знову весело галакали і жартували – мовчав лише Юрко. Ішов позаду і ніби вже не належав до нашої компанії.

Перебиратись через каміння у пітьмі було незручно, через це вирішили спуститися нижче по річці, де був пляж, а отже, й підводного каміння менше, там пороздягатися і перепливти: дівчата при цьому вручать свою одежу хлопцям для переправи.

–  Я піду через каміння, – сказала незворушно Зоя, до речі, на Юрка вона тепер не звертала жодної уваги.

Ми не перечили, бо чому не хотіла роздягатися – річ ясна. Гукнула нам на прощання і розчинилась у темряві, хоч і темрява сьогодні не була така густа. Тільки тоді я підійшов до Юрка і обійняв його за плечі. Від інших ми відстали – галасували попереду.

–  Що, Юрку? – спитав я тепло.

–  Буза вийшла, – мовив пригнічено Юрко. – Сьогодні я згубив невинність.

–  Мої тобі ґратуляції та співчуття, – мовив я.

–  Мені не до жартів, – сказав, скривившись Юрко. – Так ніби в калюці викачаний. Скажи, чого цього всі прагнуть, коли опісля так бридко?

–  Перше коло пекла, – сказав я. – І тому це, що втратив невинність… А що, вона легко піддалася?

–  По-моєму, це піддавсь я, – буркнув Юрко.

–  Як це— ти? – здивувався.

–  А так, – зло проказав Юрко, і я почув у його голосі плач. – Коли тобі цікаво, знай: я був брутально, брутально зґвалтований. Утяв?

–  Щось не дуже. – мовив я. – Розкажи!

–  Ні! – глухо вичавив Юрко. – Мені того досить. Розказувати – це ще раз те пережити… А я не можу! – він майже вигукнув останні слова. – Але найгірше, чого боюся… Боюся, що я її запліднив, не зміг стриматися. Оце мене найбільше жахає.

–  А вона не невинна? – обережно спитав я.

–  Невинна такого не витворятиме! О Господи! – застогнав Юрко і раптом по-дитячому схлипнув.

Я знав, що він плаче, що густі сльози течуть йому обличчям, тому стис його рамено, і ми йшли отак обійнявшись.

Юркові співчував, хоч мене й цікавість їла: як все відбувалося? Але розпитувати товариша в цій ситуації вже не було можна.

–  Гаразд, Юрку, заспокойся. Зараз будемо перепливати річку, отже, ти – на очах!

–  Тримаюся! – мужньо сказав Юрко і, як дитина, обтер обома руками обличчя. Дівчата і хлопці вже шумливо роздягалися, до речі, в купальнику виявилася одна тільки Оксана, вона навіть устигла шепнути мені, що мала рацію, одягши його: Лена з Мартою залишили на собі тільки найнеобхідніше, і всі троє рвонули у воду. Ми постягували одежу свою й дівочу пасками і попливли слідом, тримаючи ту одежу у піднятих руках. Юрко плив ззаду, тримаючи одежу власну.

Оганьбився при цьому тільки Олег, він наскочив на підводного каменя і занурив свою й Мартину одежу.

На піску, просто біля води, стояла якась постать. Ми думали, що то горбунка Зоя, але то виявивсь якийсь дядько. Дівчата стали по горло у воді біля берега і надчікували нас. Дядько повільно побрів через пісок на острів, дівчат добряче налякавши. Але ми про нього швидко забули. З реготом викручували Мартину й Олегову одежу. Марта сердилася й казала, що ніколи більше не буде Олеговою дівчиною, а Олег відгризався. Реготали всі, крім Юрка. Зрештою, коли отямилися, Юрка біля нас не було.

–  Шо случилося? – спитав у мене Геннадій.

–  Сам знаєш! – по-півнячому відповів я. – Юрко втратив невинність.