Читать книгу Хазяїн - Іван Карпенко-Карий - Страница 10

Входять Куртц, Зеленський i Лiхтаренко; увiйшовши, кланяються.

Дверi напiводчиненi. Феноген, пропустивши економiв, сiдає на стулi так, що йому все чуть i видно.

Пузир. Доброго здоров’я! Ну як таки ви, пане Зеленський, i досi не загнуздали мануйлiвських мужикiв?! Де ж це видано, щоб на буряках платить робочому по тридцять п’ять копiйок в день? (До Лiхтаренка). Порфирiй! Почому у тебе в Чагарнику робили i роблять поденно?

Лiхтаренко. З початку весни по п’ятнадцять копiйок, потiм по двадцять, тепер, в гарячу пору, по двадцять п’ять на їх харчах!

Пузир. Чуєте? I по двадцять п’ять копiйок багато, але все ж таки не тридцять п’ять! Та ще, либонь, ви й харчуєте?

Зеленський. Харчую.

Пузир. Боже мiй! I харчуєте?! То це вийде по сорок п’ять копiйок. Добре хазяйнуємо! Робочi все заберуть, а нам же що зостанеться, а чим же я буду вам жалування платить? Так не можна, ви не вмiєте зробити дешевого робiтника!

Зеленський. У нас умови однi, а в Чагарнику, де Лiхтаренко, — умови другi.

Пузир. Умови люде роблять.

Зеленський. Околиця до околицi не приходиться! У Мануйлiвцi люде бiльше зажиточнi, нiж де: окрiм своїх надiлiв, держать оброчну казенну землю в арендi, артiлi почали заводить. А робочий, самi знаєте, тiлько там дешевий, де землi нема, де нема за що рук зачепить, де бiднiсть.

Пузир. Так ви зробiть у Мануйлiвцi бiднiсть!

Зеленський. Це не од мене залежить.

Пузир. Вибачайте, пане Зеленський, це вiд голови залежить! От побачите, що там зробить Лiхтаренко. Слухай, Порфирiй, я тебе переведу в Мануйлiвку, а вас, пане Зеленський, в Чагарник.

Феноген (за дверима). Ох-хо-хох!

Зеленський. Помилуйте, за вiщо ж! Я торiк чистої прибилi дав п’ять тисяч, а цей рiк надiюсь…

Пузир. Порфирiй дасть десять тисяч! Ви не умiєте з народом, а Порфирiй умiє, i дасть десять тисяч, — побачите! От що, Порфирiй: мануйлiвцi запустили недоїмку i не заплатили. Через тиждень та оброчна земля, що держать в арендi мануйлiвцi, отдається з торгiв на новий строк. Треба, щоб казенна земля зосталась за мною, чуєш?

Лiхтаренко. Попробую!

Пузир. Це тобi не борщ, тут пробувать нiчого — треба взять! Ти розумiєш? Взять! Казенну оброчну статтю взять! Надiли мужицькi на десять лiт в аренду взять! А як мужик зостанеться без землi — роби з ним, що хочеш; а поки при землi, мужики все одно що бури, нiчого з ними не зробиш!

Зеленський. Я вже пробував…

Пузир. Ви нiколи не пробуйте, а просто — їжте!

Зеленський. Мануйлiвцiв не вкусиш!

Лiхтаренко. Аби зуби.

Пузир. Правда. Ти вже у Чагарнику взяв крестьянськi надiли в аренду, тепер стежка протоптана, опит є, починай i в Мануйлiвцi.

Зеленський. Дозволяю собi звернуть вашу увагу на те, що у Мануйлiвцi є такий учитель-артiльщик i бiля нього чоловiка три з молодих, що через них i Лiхтаренко зуби поламає.

Пузир. Порфирiй, настали зуби! Опит є, стежка протоптана, шквар!

Лiхтаренко. Срiбними та золотими зубами можна не то Мануйлiвку, не то уїзд, а й губерню можна з’їсти!

Пузир. Нам нужен дешевий робiтник, розумiєте? А без дешевого робiтника хазяйство вести — годi! Так-ви, пане Зеленський, приймайте Чагарник вiд Лiхтаренка, а вiн прийме Мануйлiвку вiд вас.

Зеленський. Помилуйте, в Чагарнику менше жалування, а у мене сiм’я!

Феноген (за дверима). Ох-хо-хох!

Пузир (глянув на Феногена). Жалування вам буде те саме, що i в Мануйлiвцi, побачу, як будете справлятись по готовому!

Зеленський. Спасибi!

Пузир. Та от що: як тiльки хлiб знiмете, — триста десятин стернi засiєте магаром, щоб була добра отава, бо я купив ще дванадцять тисяч овець, треба гарно випасти на салган. А ви, Карло Карлович, завтра поїдете в степи на прийомну овець — їх туди приженуть. Увечерi я дам вам наряд.

Куртц. Етi да, етi нєт!.. У нас сорок тисяч овса, а ще дванадцять тисячов купiл, нужен другий помощник, без другий помощник — не можна.

Пузир. Обiйдеться, чабани надежнi.

Куртц. Етi — нєт! Чабан — цкелей кричал, а шахмейстер голова, етi — да!

Пузир. Для овець доволi вашої голови!

Куртц. Одна голова на п’ятдесят двi тисячов овса — етi нєт, етi нiкогда.

Пузир. Доволi. Зате я восени вашу голову оливою гарно помастю.

Куртц. Ха-ха-ха! Олифа — етi да! Корошо!.. А только помощник нужно.

Пузир. Обiйдетесь! А старшого чабана, Клима, виженiть зараз!

Куртц. Зашем, етi — да! Корошiй чабан гнать? Собаку корошого гнать, етi — нєт!

Пузир. Вiн мошеник!

Куртц. Клим?! Етi — нєт! Етi нiкогда!

Пузир. Менi вiдомо, що як здавали двi тисячi валахiв Крячковському, вiн за десять карбованцiв додав йому двадцять валахiв лишнiх.

Куртц. Етi — да? Етi — нєт!.. Етi нiкогда! Помилялся — можна, проскакувал — можна, а за дєньгi — етi нiкогда!

Пузир. А я вам кажу — продав! Вигнать! Менi нужнi люде надежнi, чеснi, а як ви станете самi виправлять мошеникiв, то мене обберуть, як липку. Вигнать! Я йому вiрив, а вiн он який!

Куртц. Етi — да?.. Етi — нет! Етi — никогда! Я будет узнавал. Шесний шабан, етi — паскудство. (Вийшов).

Пузир. Iдiть з богом!

Всi кланяються i виходять. Пропустивши їх, входе Феноген.