Читать книгу Хазяїн - Іван Карпенко-Карий - Страница 8

З других бокових дверей виходе Пузир, Маюфес i Феноген.

Пузир. Феноген, не знаєш, зiбрались економи в конторi?

Феноген. Одного Зеленського бачив. Ох, усердний чоловiк, з коня не злазить.

Пузир. Якщо зiбрались — клич!

Феноген вийшов.

Пузир. (До Маюфеса). Сiдайте.

Мовчать.

Пузир. Трудне дiло ваше… трудне. У мене своїх овець сорок тисяч, боюся, що пашi не стане.

Маюфес. Де ж таки! Оце сказали: пашi не стане!.. Торiк, як я купив у вас для одного нiмця валахiв, — пам’ятаєте? — то для прийомки три днi їхали вашою землею… їхали ми цiлий день. «Чия земля?» — питаємо. «Терентiя Гавриловича Пузиря». На другий день знову питаємо: «Чия земля?» — «Терентiя Гавриловича». I тiлько на третiй день, надвечiр, почалась земля Гаврила Афанасьевича Чобота. Ха-ха! Княжество! Цiле княжество. Нiмець, що зо мною їхав, дивувався, хитав головою, цмокав губами, а на третiй день, смiючись, сказав: «У цього хазяїна бiльше землi, нiж у нашiм герцогствi». Єй-богу, так i сказав. Хе-хе-хе! Та щоб на таких степах не можна було випасти ще дванадцять тисяч овець?

Пузир. Та воно можна! А тiлько я вам скажу, що, крiм всього прочего, дiло ваше опасне… Я, знаєте, опасаюсь, щоб не було якої бiди.

Маюфес. Помилуйте, чого бояться? Нiчого боятись! Не такi голови це дiло обмiркували, щоб можна було боятись.

Пузир. Так то так! А тiлько, знаєте, несостоятельнiсть на три милiйона, та ще обмiркована несостоятельнiсть, — рiдко кiнчається благополучно!.. Щоб, бува, Петро не вскочив у злоснi. А тут i я помагаю, переховую!

Маюфес. Що ви? Сохрани бог! Не такi люде ведуть i вестимуть дiло... Петру Тимофеевичу помагають значнi адвокати i самi найбагатчi купцi та хазяїни. Я вже був у чотирьох — всi згодились: хто манухвактуру прийме, хто гурти, хто кiнський завод, а з парового млина i винокурнi горiлку i борошно розвезем скрiзь, постройки ж — дiло рук чоловiчих… хе-хе-хе! Ще й страхову премiю вiзьмем. Не бiйтесь, ми хапатись не будемо, а помалу, помалу все iмiнiє зтаїть тихо, як вiск на вогнi…

Пузир. Опасне дiло… А почому Петро Тимофiєвич думає заплатить кредиторам, не чули?

Маюфес. Копiйок по десять, а на худий кiнець, по двадцять копiйок.

Пузир. Так. I Петру Тимофiєвичу зо всiми розходами достанеться два милiйона чотириста тисяч.

Маюфес. Нi, так не вийде. Рiвно милiйон назначено тiлько на розплату i на всi розходи — агентiв багато!

Пузир. Виходить, два милiйона чистеньких? I це кругла сума! З нiчого два милiйона? Капитал! Такого капиталу кредитори не подарують. Найдуться завзятi, будуть судиться, а як дiло дiйде до суда — тодi погана справа!..

Маюфес. Нiкогда! Вiзьмiть в разсужденiє: вся ця сума розкинеться не на бiдолах яких, а на московських, на лодзiнських фабрикантiв та на всякi банки! Фабриканти та банки розкинуть потерi на других, пiдведуть свої баланси — i квiта. Ха-ха! Що їм така сума — виграшка!

Пузир. Еге! Для багатьох, мовляв, виграшка, а для одного капитал! З миру по нитцi — голому сорочка!

Маюфес. Ха-ха-ха! Iстина глибока.

Пузир. Ну, добре. Я переведу на свої степи дванадцять тисяч ваших овець до осенi, а восени на салган разом з своїми. Це все добре… А яку ж я матиму користь за помiч?

Маюфес. От за цим же мене й послано до вас, щоб ви сказали свої умови.

Пузир. Трудне дiло… Страшне, опасливе дiло!.. Двадцять процентiв з валової виручки. Менше не вiзьму.

Маюфес. А чом же не з чистої прибилi?

Пузир. Може, хто другий вiзьме з чистої.

Маюфес. Про других нiчого й балакать. Все дiло треба вести без документiв, на честь! А кому ж повiрить: тiлько таким хазяїнам, як ви! Ви не захочете взять чужого?

Пузир. Навiщо менi чуже, коли у мене й свого доволi… Так двадцять процентiв з валової виручки. Коли согласнi, переганяйте овець на мої степи.

Маюфес. Ваше слово для всiї околицi — закон, i вже коли не можна взять двадцять процентiв з чистої прибилi, нехай буде з валової виручки. А дозвольте знать: якi розходи будете лiчить?

Пузир. Випас, чабани, догляд.

Маюфес. Ваше слово — закон! А на якi степи переганять овець?

Пузир. На Суху Балку — три тисячi, на Роздолля — п’ять тисяч i на Кам’яний Брiд — чотири тисячi!

Маюфес. Завтра всi розпорядки зробимо… Терентiй Гаврилович, я чоловiк бiдний, служу i вам, i Петру Тимофеевичу… Самi знаєте… Скiлько ваша ласка?

Пузир. Поки не буде видко мого заробiтку, я не можу назначить вам нiчого. А восени, пiсля салганiв, я вас не обдiлю, заплатю по-хазяйськи.

Маюфес. Ваше слово — закон; ваша честь — вище всяких векселiв i розписок! Надiюся, що не обдiлите бiдного чоловiка! Прощайте, треба поспiшать, щоб не пропустить поїзда.

Пузир. О, ще поспiєте!

Маюфес. А чи на вашiм вокзалi можна пообiдать?

Пузир. Я нiгде на вокзалах не обiдаю, бо возю свої харчi. Феноген!

Входе Феноген.

Пузир. Чи на нашому вокзалi можна пообiдать?

Феноген. Бухвет є.

Маюфес. Треба поспiшать, бо їсти хочу, аж шкура болить.

Пузир. Тут недалеко.

Маюфес. Та менi небагато й треба: хоч би чарку горiлки та шматок хлiба… Ха-ха-ха! Так, кажете, бухвет є?

Феноген. Є.

Маюфес. Прощайте! (Вийшов).