Читать книгу Ігри долі - Іванна Боразан - Страница 7

Нік не міг ніяк збагнути, як він не впізнав своєї помічниці. Невже він був настільки сліпий, що не помічав, яка вона гарна. Щодня з нею бачитися на роботі і цінувати тільки її розум. Хоча для жінки хорошою характеристикою є наявність розуму, але Нік вважав, що все – таки краса для неї важливіша. Рідко розумна жінка була гарною. А красивій жінці прощалася навіть її дурість. Зустріти гарну й розумну жінку – велика рідкість. І Ніколас був дуже задоволений, що він такий щасливчик. Але тішити себе ілюзіями він не хотів. Хоча під час прогулянки Аня вела себе скромно і почуття гумору у неї відчувалося, але не знати чим усе закінчиться, може, в неї така стратегія і їй потрібно усе те, що й іншим – його гроші. «Та не будемо загадувати наперед, час покаже. Тим більше, сьогодні у нас побачення», – думав Ніколас Харт, стоячи біля вікна своїх апартаментів.

Незважаючи на свій соціальний статус, він жив у найманій квартирі. Скромністю вона не відрізнялася, але й пишністю також, так собі вище середнього. Більшість часу Ніколас проводив на роботі, а ночував, здебільшого, у готельних номерах. Тільки зрідка він ночував тут і то сам. Йому не хотілося приводити сюди когось, особливо жінок. Не те, щоб соромився свого помешкання, все ж таки він людина багата і знаменита, тому всі думають, що він живе у будинку схожому на королівський палац. Так і буде. Але там він поселиться зі своєю майбутньою дружиною, якщо вона в нього все ж таки буде. В будь-якому випадку Ніколас про це мріяв. Він не хотів, щоб стіни будинку пам’ятали інших жінок, окрім його дружини.

Ніколас Харт хотів мати свій особистий простір, про який мало кому відомо і де його ніхто не потурбує без дуже поважних причин. Це місце, де можна спокійно працювати. Ось і зараз він сюди прийшов з метою попрацювати над важливими документами, які потрібні йому на понеділок, тобто вже на завтра. Але чомусь працювати не хотілося. Вже обід, а Нік ще й половини не зробив. Не покидали його думки про Аню. Що таке з ним, він і сам не розмів. Ніколи в житті думка про жінку не заважала йому зосередитися на роботі. Робота для нього завжди була на першому місці. А тут? Сам собі дивується. Його навіть хвилює, чим вона зараз займається, чи думає про нього. Та що це з ним таке? Невже просте спілкування з дівчиною могло викликати такі емоції? Можливо, йому просто бракувало безкорисливого обміну словами з жіночою статтю.

Жінки завжди чогось хотіли від нього. Хтось бажав з’явитися з ним у суспільстві, заслуживши таким чином знаменитість і відкриття перед нею дверей багатих і впливових людей. Інші хотіли дорогих прикрас і одягу та рідко хотіли саме його. Напевне, тому він і став таким цинічним і егоїстичним. Даючи жінкам те, чого хотіли вони, він брав щось взамін. Здебільшого, вони розплачувалися своїми тілами. Нік ніколи і нікого не схиляв до цього, ініціаторами майже завжди ставали жінки. Вони дозволяли собою користуватися стільки, скільки йому захочеться. А коли Ніколасу котрась надоїдала або переходила межу дозволеного, у матеріальному він ніколи не відмовляв, а от своє холостяцьке життя він ніколи б не проміняв на сімейне життя з котроюсь із них. І коли мова заходила про одруження, він вввічливо з нею прощався.

Згодом жінки розуміли, що з бажанням одружити на собі одного з найбажаніших холостяків Америки, вони роблять тільки собі гірше. Тому вони насолоджувалися тим, що міг їм дати Ніколас Харт, але все ж таки десь глибоко, там у свідомості кожної з них, закрадалася думка, що все ж таки вона почує від Ніка пропозицію одружитися. Але цього так і не сталося. Жінки змінювали одна одну. Одна гарніша за іншу. Але Ніколас так і не одружився, діставши у суспільстві славу ловеласа і закоренілого холостяка.

Одного тільки разу у нього виникло бажання зв’язати свої стосунки з жінкою вузами шлюбу, але він вчасно зрозумів, що робить велику помилку. І у цьому йому допоміг «його величність – випадок». Якби ж вона виявилася тільки такою ж егоїстичною і меркантильною, як і усі інші. Якби ж їй були потрібні його гроші, його статус, його тіло. Ніколас давно змирився з такими реаліями. Але ж ні. Вона зажадала його життя. Їм було добре разом, можливо, це і не було коханням, але вони підходили один одному, розуміли одне одного. Чи тільки йому так здавалося? Ну що з того, що вона день за днем робила його біднішим на кілька тисяч. Зате щоночі він насолоджувався її шикарним тілом і її пестощами, перед якими не встояв би і священик. Але життя не завжди свято. Ця дама його серця встромила йому в спину ніж. Чого, чого, а такого Ніколас Харт не міг ні забути, ні пробачити. Щоб двоє дорогих йому людей змогли так безсоромно його обманювати. Його найкращий друг і кохана дівчина зрадили його. Змовилися, щоб знищити його, прибравши до рук його гроші. Як же погано бути багатим! Ти не знаєш, люблять тебе, чи твої гроші. Люди завжди прагнуть багатства, не розуміючи, якою бідою це для них обернеться.