Читать книгу Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Віктор Берестенко - Страница 37
РОСІЙСЬКІ РЕВОЛЮЦІЙНІ ДЕМОКРАТИ – ДРУЗІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ, ШАНУВАЛЬНИКИ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ПЕРШЕ ПРОФЕСІЙНЕ УПОДОБАННЯ ВЕЛИКОГО КОБЗАРЯ
«І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє»
ОглавлениеНо когда умничающие земляки его, в большинстве своём богатые помещики, живущие трудом своих крепостных, затевают разговоры о славянском братстве, привозят на Украину «импортированные» речи о свободе и, произнося эти речи, продолжают «драть шкуру со своих братьев-гречкосеев», с обнищалого, тёмного, угнетённого крестьянства, Шевченко находит для них грозные, кнутом хлещащие слова, он пишет своё знаменитое послание «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні», сопровождая его выразительным эпиграфом из Евангелия: «Аще кто речет, яко люблю Бога, а брата своего ненавидит, ложь есть».
«Послання…», про яке йдеться, – етапне в творчості Тараса Григоровича Шевченка. В праці документально-хрестоматійного напрямку воно має з’явитись перед читачами у повному вигляді:
І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває.
Тільки я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних.
І ніхто не бачить.
І не бачить, і не знає, —
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І Господа зневажають, —
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають.
А що вродить – побачите,
Які будуть жни΄ва!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу,
Та й більш нічого. Кричите,
Що Бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тойді остався б сиротою
З святими горами Дніпро!
Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чули б у Бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.
Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде,
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших… і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступить
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
Умийтеся! образ Божий
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тілько, щоб панувать…
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибо́ко!
Дізнаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засядуть, і премудрих
Немудрі одурять!
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я.
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю.
Немає й Бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..» – «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»
«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав’яне».
«Слав’яне! слав’яне!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
І Коллара36читаєте
З усієї сили,
І в слав’янофіли
Так і претесь… І всі мови
Слав’янського люду —
Всі знаєте. А своєї
Дас(т)ьбі… Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу Вам розкаже, —
Отойді ми заходимось!..
Добре заходились,
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те, щоб прості люде.
А гвалту, а крику!
«І гармонія, і сила,
Музика, та й годі.
А історія!.. поема
Вольного народа!
Що ті римляне убогі!
Чортзна-що – не Брути!39
У нас Брути! і Коклеси!40
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!»
Кров’ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах!
Окрадених трупах!
Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу, та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли41,
Ніже тії коми,
Все розберіть… та й спитайте
Тойді себе: що ми?
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:
Раби, підніжки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші па́ни
Ясновельможнії гетьмани42.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучче, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.
Може, чванитесь, що братство
Віру заступило.
Що Синопом, Трапезондом
Галушки варило.
Правда!.. правда, наїдались.
А вам тепер вадить.
І на Січі мудрий німець
Картопельку садить.
А ви її купуєте,
Їсте на здоров’я
Та славите Запорожжя.
А чиєю кров’ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить, —
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!
А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала
Та й вас роздавила!
Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
Замість пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку,
Сліпую каліку.
Добре, ведіть, показуйте,
Нехай стара мати
Навчається, як дітей тих
Нових доглядати.
Показуйте!.. За науку,
Не турбуйтесь, буде
Материна добра плата.
Розпадеться лу́да
На очах ваших неситих,
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тяжкі діла!
Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,
Слава України.
Отак і ви прочитайте,
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників: кого, коли,
За що розпинали!
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, —
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України.
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!43
Как же зримо представить себе образ Тараса Шевченко, как воплотить его в нашем искусстве романа, портрета, кино?
Мы дали говорить об этом целому ряду свидетелей, – от четырнадцатилетнего мальчугана и до тридцатипятилетней женщины, и мальчик нарисовал тихого, доброго дядю, а стареющая женщина – пылкого, обаятельного юношу. Какой же свидетель передаёт основное в Шевченко, кто дал самое большое сходство? И какой портрет из обширной иконографии поэта наиболее полно и совершенно выражает это сходство?
Есть один, наименее известный и популярный, – автопортрет периода Аральской экспедиции, где ссыльный Шевченко ещё не стар, с огромной бородой лопатой, с испитым лицом, с пытливым взглядом, – как будто совсем не похожий на обычного, на любимого, на батьку Тараса, на кобзаря. Но зато в этом портрете есть удивительная черта: и во взгляде, и в бороде, и в положении головы что-то напоминает типовой портрет человека эпохи Возрождения, учёного, астронома, мыслителя, мученика. Даже не сходство черт, а скорей сходство исторических стилей. Пройдут десятилетия, огромное наследство Шевченко будет изучено, раскопают, прочтут и пустят в обращение его глубокие мысли об искусстве, о политике, о науке и природе, и это странное сходство «каторжного портрета», как в шутку называл его сам Шевченко, с галереей мужей-борцов, поднявшихся на рубеж своего века и заглянувших в век будущий, – уже не покажется ни натяжкой, ни странностью»44.
36
Ян Коллар (1793 – 1852) – чеський учений і поет, який послідовно обстоював думку про єднання слов’янських народів. Великої популярності набула його поема «Дочка слави», уривок якої О. Бодянський опублікував у своїй книжці «О народной поэзии славянских народов» (1837). В «Отечественных записках» (1840) опублікована статья Я. Коллара «О литературной зависимости между племенами славянскими». Очевидно, з цими творами Шевченко був обізнаний (Шевченківський словник. Т. 1. К., 1976. С. 503).
37
Павел-Йосеф Шафарик (1795 – 1861) – чеський і словацький славіст, філолог, історик, археолог, видатнй діяч чеського й словацького відродження. Його діяльність мала не тільки наукове, а й громадське значення, відігравши велику роль у піднесенні національно-визвольного руху слов’янських народів і особливо на його батьківщині. Шевченко знав про П. – Й. Шафарика від його учня О. М. Бодянського, читав перекладені останнім його праці «Славянские древности» (М., 1837 – 1838) та «Славянское народописание» (М., 1843), схвально відгукнувся про П. – Й. Шафарика в передмові 1847 р. до нездійсненого видання «Кобзаря. Перебуваючи в Україні 1845 р., поет міг прочитати в «Полтавских губернских ведомостях» статтю «О малороссийском наречии сравнительно с великорусским и белорусским (по Шафарику)» (1845 – 31 марта, 7 апреля), в якій українська мова розглядається як рівноправна серед інших східнослов’янських мов. Десь у 1858 – 1859 рр. Шевченко переслав П. – Й. Шафарикові неповний текст поеми «Єретик» разом з посланієм (Там само. С. 491).
38
Вацлав Ганка (1791 – 1861) – чеський поет і філолог, діяч чеського національного відродження. Разом з Й. Ліндою створив збірки поезій «Краледворський рукопис» (1819) і «Зеленогорський рукопис» (1820), підробивши їх під пам’ятки давньої чеської літератури. Переклав «Слово о полку Ігоревім» чеською мовою. Як і Я. Коллар, обстоював ідею слов’янського єднання (Там само).
39
Луцій Юній Брут – керівник повстання в Римі 509 р. до н. е., внаслідок якого повалено імператорську владу і встановлено республіканський лад. За участь у змові проти республіки засудив до страти двох власних синів.
Марк Юній Брут (85 – 42 рр. до н. е.) – римський політичний діяч, один з головних учасників змови проти Юлія Цезаря і вбивства його (44 р. до н. е.). Обстоював республіканський лад правління. Зазнавши поразки проти другого тріумвірату Антонія і Октавіана, 42 р. до н. е. покінчив самогубством. Ім’я Брутів набуло символу громадянських чеснот (Шевченківський словник. Т. 1, С. 491).
40
Публій Горацій Коклес (Одноокий) – легендарний герой, який 507 р. до н. е. врятував Рим від етрусків, один захищаючи міст через річку Тібр (Там само).
41
Титло – значок над скорочено написаним словом у церковнослов’янських книжках (Шевченківський словник. Т. 1. С. 491).
42
Так вперше, гнівно й беззастережно Шевченко охарактеризував поведінку української козацької старшини, яка поперемінно вислужувалась то перед царизмом, то перед польською шляхтою, цілковито нехтуючи інтереси народу (Там само).
43
Первісний автограф не відомий. Уперше поет прочитав послання своїм знайомим і друзям на літературному вечорі у В. В. Тарновського-старшого. М. М. Білозерський згадував: «Василий Васильевич Тарновский-отец (ум. 1865 г.) рассказывал мне, что у него в сороковых годах в Киеве бывали литературные вечера, которые посещали Н. И. Костомаров, Василий Михайлович Белозерский и другие друзья и знакомые Тарновского, и в числе их и Шевченко. Однажды он пришел и прочитал только что написанное им известное «Посланіе до земляків». Общее содержание этого произведения и в особенности те места, где говорится о казацких гетманах, которых Шевченко первый понял и выставил в их истинном виде, произвело на всех присутствующих потрясающее впечатление и с этого момента преклонение ясновельможным и представление их героями-рыцарями рушилось… Слово Шевченка низвело их с пьедесталов и поставило на надлежащие места» (Киевская старина, 1882, № 10).
У квітні-червні 1846 р., перебуваючи у Києві, Шевченко переписав твір з невідомого автографа до рукописної збірки «Три літа» з виправленнями… Твір набув остаточного вигляду.
У середині 1840-х років, до арешту Шевченка 5 квітня 1847 р., послання нелегально поширюється в рукописних списках, автор знайомить з ним учасників Кирило-Мефодіївського товариства, у справі яких під час допиту у ІІІ відділі фігурували списки, зроблені В. М. Білозерським… М. І. Костомаровим… О. В. Марковичем… Списки дещо різняться між собою, але всі походять, хоч і не безпосередньо, від автографа збірки «Три літа» з незначними різночитаннями…
Від автографа збірки «Три літа» опосередковано походить список П. О. Куліша та невідомої особи… З недогляду… пропущено два слова: «Не турбуйтесь».
В «Історичному оповіданні» П. О. Куліш цитував послання:
Умийтеся! Образ Божий
Багном не скверніте,
Не дуріте дітей своїх,
Що вони на світі
На те тілько, щоб панувати…a
У третьому рядку наведеного уривка є різночитання (замість «Не дуріте дітей ваших» – «Не дуріте дітей своїх»), але важко сказати, чи то недогляд П. О. Куліша, чи може так було в якомусь попередньому автографі. Є такого типу різночитання і в іншому уривку, що його наводить П. Куліш:
…Заговорить
І Дніпро, і гори,
І потече сторіками
Кров у Чорне море
Синів ваших. І не буде
Кому помагати,
Одцурається брат брата
І дитини мати.
Існував також список невідомою рукою 40-х років ХІХ ст., його різночитання подано у примітках до «Кобзаря з додатками споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876). З невстановленого списку, як видно, дуже неякісного, наприкінці 50-х років ХІХ ст. послання переписав І. М. Лазаревський. Цей список не відбивав тексту, створеного поетом у рукописній збірці «Три літа», містив викривлення. Переглядаючи його після повернення з заслання, Шевченко зробив у ньому чимало виправлень, наблизивши текст до автографа у збірці «Три літа», а часом дав і нові варіанти, але правку не доведено до кінця і облишено.
Суттєві відміни проти автографа містив список М. О. Максимовича, різночитання якого подав В. М. Доманицький у своїй праці «Критичний розслід над текстом «Кобзаря» (1907). З них лише поодинокі збігаються з різночитаннями інших списків. Не повторюються вони і в іншому списку, що належав М. О. Максимовичу… Навіть назви різні: у першому – «Посланіє до мертвих і живих…», а у другому – «І мертвим, і живим…». Останній список взагалі ближчий до автографа у збірці «Три літа».
До списку, що належав М. О. Максимовичу і тепер зберігається в ЦДАМЛ СРСР… близький список О. М. Бодянського…
Значні розбіжності з основним текстом містять списки у примірнику «Кобзаря» 1860 р. з рукописними вставками, у рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 р. невідомою рукою… у рукописному «Кобзарі» І. І. Сердюка.
Список невідомою рукою (можливо, А. Слюсарчука) у Львівській науковій бібліотеці імені В. Стефаника АН УРСР… мав помітку олівцем на титулі: «З тих часів, як ще поезії Шевченка галицька молодіж переписувала і передавала з рук до рук». Він відноситься до першої половини 60-х років ХІХ ст. і походить, як і список Т. Грушкевича… від першодруку. Список К. Климковича… є копією з видання «Поезії Тараса Шевченка» (Львів, 1867).
Незначні різночитання у списках П. О. Куліша… у списку, що належав Л. М. Жемчужникову… у рукописній збірці «Стихотворения Шевченка»… невідомою рукою… у рукописному «Кобзарі»… у рукописній збірці 1889 р.
Вперше надруковано у збірці «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки» (Лейпциг, 1859). Введено до збірки творів у виданні: Поезії Тараса Шевченка. Львів, 1967. Т. 1. У Росії вперше надруковано без купюр у виданні: Шевченко Т. Кобзарь. – СПб., 1907.
44
Мариэтта Шагинян. Собрание сочинений. Т. 8. С. 286 – 291.
