Читать книгу Я рисую счастье мелом… - Владимир Прохода - Страница 23

Шкода, що сховалося сонце за хмари,

Сьогодні не світить тобі,

Та ніч ще розкидає в небі стожари

І прийде до тебе у сні.

Твоє босоноге, знайоме до болю,

Дитинство, казкові дива,

Хоча відшукала давно свою долю,

Та в серці лунає сурма…

Веснянко, веснянко, не треба шукати

Того, чого в світі нема,

Виходиш на ганок свій сум вгамувати,

А Пісня лунає сама:

Заплаче смерека, заграє трембіта,

Гукає до себе твій край,

Блукає душа, наче роки без літа,

Торкає її водограй…

Минають літа, ніч міняє на ранок,

Крокує в майбутнє життя,

Його кожна мить – муліне вишиванок,

В коханні – червоним, а чорним – журба…

Горить в небі свічка і серце палає,

Молитви читає душа,

А завтра що буде ніхто ще не знає,

Та думка туди вируша…