Читать книгу Незвичайні пригоди горобчика Чиріка - Володимир Кривенко - Страница 5

– Дядьку Михайле! Дядьку Михайле!!! – Зацвірінькав Чирік. З барлогу почулося гучне сопіння і дядько Михайло визирнув з своєї домівки.

– Чого галасуєш, малий? Е-е-е, я бачу, ти дуже засмучений, що сталося? Чим я можу допомогти? Кажи, не соромся, ми ж друзі!

– Та, дядько Михайле, я чув що скоро Білі Мухи прилетять, а кажуть, вони холодні і злі, я їх боюся!

– Чим же я можу цьому зарадити? Ще нікому не вдавалось відвести цю біду.

– Дядьку Михайле, а ви плавати вмієте?

– Плавати? Та трохи вмію. Наше лісове озеро вільно перепливаю. А чому ти питаєш?

– Дядьку Михайле, а давайте втечемо від Білих Мух! Я чув, є такий край, куди Білі Мухи не долітають і там завжди тепло! Зветься той край Вирій. Але щоб до Вирію дістатись треба велике-превелике озеро переплисти.

– Знаю, Чирік, знаю, мені про той край, що зветься Вирієм, Мудра Сова, якось, розповідала. Але ж туди дуже, дуже далеко. А на шляху туди величезне озеро, що Морем зветься, а вода в ньому і гірка і солона і пити її не можна і переплисти неможливо. Я звик від Білих Мух в барлозі ховатися. Хочеш, разом у мене сховаємося. А прокинемось – вже тепло, весна на дворі.

– Ні, дядько Михайло, я не зможу стільки спати! Та й їсти щось треба, я як їсти у темряві вашого барлогу? А може мені з мудрою Совою порадитись?

– Слушна думка! Тільки вдень вона спить, а вночі сплю я… Може до Їжачка Колючки звернись, він ввечері прокидається, вночі на полювання виходить, та й з мудрою Совою, здається, дружить. Чирік так зрадів несподіваній можливості почути щось нове про Вирій, що мерщій пурхнув з гіллячки, збираючись летіти до Їжачка.

– Стій! Ти куди? – закричав дядько Михайло. – Він же зараз найсолодші сни бачить, а ти його будити збираєшся! Та й мені за пораду забув подякувати…

– Ой дядьку Михайле, вибачте, – знітився Чирік, – я так зрадів, що не подумав…

– Оце погано, друже, – посміхнувся дядько Михайло. – Перед тим, як щось збираєшся робити, завжди слід подумати… А тепер дивись, бачиш он ту кремезну ялину? Як тільки сонечко сяде на її верхів'я, можеш летіти до Їжачка.

– Дякую, дякую, дядьку Михайле, я все зрозумів, буду чекати.

Ох, як нелегко було чекати! Сонечко наче зовсім не збиралось сідати на ялину. Зазвичай дні пролітали занадто швидко; тільки-но прокинувся політав-погрався з друзями, а вже мама додому кличе – час вкладатися спати… А сьогодні сонечко майже не рухається!

Побачив дядько Михайло як Чирік нудьгує і вирішив його роботою від очікування відволікти.

– Поможи мені, будь ласка, подушку з м'якенької травки зробити, бо у мене он які лапи грубі, ніяк м'якенькі стеблинки вибрати не можу.

– З великим задоволенням! – цвірінькнув Чирік і заходився робити подушку дядькові Михайлу.

Він так захопився роботою, що ледь не проґавив час летіти до Їжачка.

– Бачиш, друже, за роботою і час спливає непомітно, – хитро примружившись, сказав дядько Михайло. – Дякую тобі за м'якеньку подушечку, а тепер лети! Хай тобі щастить!

– Дякую, дядьку Михайле! – цвірінькнув Чирік і помчав чимдуж до Їжачка. На щастя, будити Їжачка не довелось. Він вже сидів на порозі своєї хатинки і ладнався йти на полювання. Побачивши Чиріка, Їжачок неабияк стривожився.

– Що сталося, друже Чиріку? Ти такий заклопотаний! Може потрібна моя допомога?

– Так, друже Їжачку, дуже потрібна! Ти можеш познайомити мене з Мудрою Совою?

– Так, звичайно можу, але вона ще спить. Вона, десь, лише опівночі на полювання рушає.

– В тому-то і проблема, що вночі я нічого не бачу! Я можу, лише, коли починає сутеніти, або рано-вранці!

– Дійсно – проблема, – задумливо мовив Їжачок. – А давай зробимо так: я зустрінусь з Мудрою Совою вночі і попрошу її щоб вранці трохи зачекала лягати спати, а ти рано-вранці прилетиш до старого дуба на узліссі, я там тебе з нею і познайомлю. Тільки не проспи, бо Мудра Сова розгнівається і я більше не зможу її ще раз умовити.

– Дякую тобі, друже Їжачок, – чемно вклонився Чирік і полетів до свого гніздечка.