Читать книгу Графиня - Володимир Лис - Страница 5

– Ви із сорок восьмої кімнати? – перепитала мене чергова у вестибулі корпусу.

– Так, – підтвердив я.

– Вам телеграма, – сказала вона.

– Телеграма?

– Так, телеграма. – Вона простягла мені бланк.

«Розкажи їй усе і негайно повертайся», – таким був текст телеграми.

Зворотної адреси не виявилося, але значилося, що відправлена вона сьогодні вранці з Густого Лугу. Повертайся? Хтось хоче, щоб я повертався, не добувши строку в пансіонаті? Моя колишня хазяйка і коханка? Хтось із моїх рідних? Але коли щось трапилося, то принаймні могли б пояснити що?

Я стояв, тримав бланк телеграми в руці, яка поступово терпла, ставала начеб чужою. А втім, я сам робився чужим самому собі. «Розкажи їй усе», – невже хтось у Густому Лузі мав на увазі Інгу?

Я озирнувся, начеб шукав її тут, у вестибулі. Але її не було. Тільки чергова стояла і дивилася на мене співчутливо. Певно, прочитала цей загадковий текст.

– Там, надворі, холодно, – сказав я.

– Що ви сказали? – перепитала чергова.

– Я сказав, що надворі холодно.

– Обіцяли, що завтра знову прийде потепління, – сказала чергова.

– Потепління? – перепитав я. – Звідки ви знаєте?

– Чула по радіо.

– По радіо?

– Так, по місцевому. То несподіване короткочасне похолодання. Іноді таке буває і серед літа. Рідко, але буває.

– Он як, короткочасне, – повторив я і раптом подумав, що це похолодання до речі. Дуже до речі. Воно може слугувати виправданням моєму від’їзду.

Гм, а хіба я збираюся від’їжджати? Куди і навіщо? До маленького задрипаного містечка, звідки хтось божевільний надіслав безглузду телеграму?

«Не в телеграмі справа», – сказав хтось мені.

«А в чому?» – спитав я його.

Відповіді не отримав. Чергова стояла переді мною і щось говорила. Та я ніяк не міг добрати змісту її слів. Чи й до мене вона зверталася?

До вестибулю зайшла молода пара. Здається, це не пара, яка селилася в пансіонаті, а таки молоде подружжя. Принаймні так мені казала Інга. Інга? Щойно я вдруге за цілий ранок згадав про Інгу, як збагнув, що маю її негайно побачити.

– Я, здається, змерзла, – сказала молода жінка, коли подружжя проходило повз мене.

– Зараз зігрієшся, – сказав її чоловік.

– Чаєм чи вином? – спитала дружина.

– Дечим іншим, – відповів чоловік з легким смішком.

Молодий, вродливий, він був схожий на полководця, який щойно виграв битву. Принаймні я так подумав, і легке відчуття неприязні ворухнулося в мені.