Читать книгу Відьомські війни - Віта Зайченко - Страница 4

Час пролетів не помітно. На годиннику був саме південь. І це означає необхідність прокинутись. На мій подив в будинку є розкішна ванна кімната, з великою кількістю дзеркал, та маленьким люстерком на туалетному столику. Це люстерко чимось схоже на річ пані Міранс. Можливо не точна копія, та деяка схожість є. Я взяла люстерко в руки і почала приводити себе до ладу. Необхідно слідкувати за собою, адже бути не вдома не означає впадати в депресію. До того ж мені необхідно попоїсти. Продуктів на кухні тут явно не має.

Провівши десь з пів години у дзеркала, я зрозуміла можна вирушати. Шкода, магія не створює їжі. Це було б ідеально. Бо виходити на контакт з жителями Пінсу не є частиною моїх планів. Отож зібравшись, я покинула будинок і попрямувала на пошуки продуктового магазину.

Блукаючи вулицями, я постійно натикалась на здивовані погляди. Невже всі так гостро реагують на появу новачків? Чи інше запитання: на скільки маленьке це містечко?

Відповіді на ці запитання я однозначно не знала. Під час розмірковування попереду промайнуло декілька крамничок з одягом, сувенірами, фарфором. Далі були ще якісь будівлі (приватні офіси, лавки), нічого цікавого. Через 20 хвилин прогулянки, я помітила невеличкий продуктовий магазин. Ось хоча б щось мені вдалось знайти.

Я з неймовірним ентузіазмом обирала продукти (моркву, салат, пасту, картоплю, молоко, макарони) – здається моє головне завдання не пошук реліквії, а поповнення запасів холодильника маєтку.

Таке помутніння не тривало довго. Неймовірний запах вишневого пирога, прямісінько через вулицю манив до себе. Аромат насичений і водночас солодкий. Кожного разу він наповнював приміщення, коли в дверях крамниці з’являвся новий покупець.

Не витримавши таких тортур, я вирішила зайти в кав’ярню напроти. Виявилось це кав’ярня, кафе та міні-пекарня. Витримана в стилі 50 років, і нагадує чимось звичайну закусочну. Проте в ній є декілька переваг смачна їжа, живі квіти на столиках, цікаві серветки та надзвичайно гарні занавіски.

Я не встигла промовити жодного слова. Відразу ж на мене звернула увагу офіціантка років 55, на ім’я Роуз.

– Лорейн у нас відвідувач, новенька в місті. Займись нею.

Зайнятись нею – для Лорейн це означає, ввести в курс життя Пінсу, розповісти основну інформацію видатних жителів, та розпитати всі подробиці життя відвідувача.

– Привіт, мене звати Лорейн, – дружньо усміхнулась офіціантка. На вигляд їй, ніби років 30 не більше. Біляве фарбоване волосся, вона поправляла кожного разу, коли намагалась війти в довіру до співрозмовника.

Для початку Лорейн нагодувала мене, смачною відбивною, рагу та вишневим пирогом. Наприкінці мені як особливій гості дали найсмачніше печиво у світі. Рецепт приготування якого тримався в таємниці. Один інгредієнт мені все-таки відкрили. Це шоколадна стружка. Просто розтоплений шоколад смакує гірше, ніж стружка. Я не надто добре тямлю в кулінарії, тож повірю Роуз. Поїдаючи всю смакоту і п’ючи запашну каву, я забула звернути увагу на той факт, що відвідувачів не було.

– Щось у вас надто тихо, – з усією ввічливістю в голосі сказала я.

Лорейн посміхнулась, і лише відповіла: відвідувачі з’являються в певний час. Особливо тут людно уранці, і починаючи з 3 години дня. Я ж прийшла рівно в годину дня. В цей час кафе зазвичай пустує. Роуз куховарить в такі моменти разом з Естель (своєю давньою подругою).

Наша розмова з Лорейн розпочалась з її слів:

– То ти і є сирітка Меган?

Мені лише довелось, підтвердити сказане нею. Хоча Лорейн і допитувалась про життя Меган-сирітки, все-таки не можна заперечувати той факт на скільки багато вона знала про містечко, його мешканців. Лорейн розповіла про стареньку пані Кемс. Бідолаха проводить у кафе багато часу. У неї є власний будинок, де окрім неї більше ніхто не мешкає. Пані Кемс втратила єдине кохання свого життя, ще за часів власної молодості. З тієї пори її вважають дивачкою. Не тому що вона не змогла жити далі, і знайти собі когось. Пані Кемс закрилась від усіх і кожного. Якщо ця літня жінка скаже вам декілька слів, то це буде грандіозна подія. Отож, пані Кемс обрала усамітнене життя в, якому не має місця для людей.

Окрім пані Кемс, мені довелось вислухати грандіозну історію про місцеву банду. Так називають групу підлітків, які живуть не за правилами суспільства. Можуть легко порушувати закони і псувати життя людям. Лідером цієї так званої групи є хлопець на ім’я Алекс. Цікаво було б з ним познайомитись. Моя цікавість виникла внаслідок фантастичного опису Лорейн. За її словами це дуже симпатичний високий юнак. До того ж мого віку, з блакитними очима, білявим волоссям і жахливим характером. Офіціантка попередила щодо зустрічі з місцевою бандою. Її краще уникати.

Я зробила здивоване обличчя.

– Пінс здається таким тихим містечком, невже тут є місце для банди?

Лорейн лише захихотіла: сама побачиш. На цьому наша бесіда закінчилась на порозі кафе з’явився клієнт. Стара жінка з похмурим виглядом обличчя, у сірому плащі та чорною парасолькою в руках. Погода обіцяла бути чудовою, тому подібне перестереження виявилось зайвим. Відвідувачка кафе повільно опустилась на диван одного зі столиків. Проте одразу стало зрозуміло це її постійне місце.

Розклавши свою речі сумку, книгу, та стару чорно-білу фотографію з гарним молодим чоловіком на ній, дама очікувала на Лорейн. Офіціантка миттю примчалась до неї і була дуже привітною, навіть занадто. Місцями в її голосі можна розібрати нотки жалості. Невже, це пані Кемс? – подумала я.

Звичайно це ж вона, який шанс того, що це хтось інший в маленькому містечку.

Естель прошепотіла Роуз: постійний клієнт, що приходить коли забажається, і потребує до себе особливої уваги.

Пані Кемс сиділа наодинці занурена у власну книгу. Інколи книга ставала нецікавою і старенька відривала від неї погляд та вдивлялась в дорогу.

Цікаво які думки її наповнюють. Що в неї всередині?

Подумавши про це я відразу пригадала одне закляття. Виконавши його правильно, можна отримати здатність перевтілюватись на кого завгодно. Зовнішньо тебе не можна відрізнити від особи яку копіюєш, та й внутрішньо в тебе є превага. Ти можеш дізнатись думки, спогади, частково поведінку оригінальної особи, тож перевтілення доволі вдале і точне, дає змогу прикинутись ким заманеться.

Закляття образу розповіла мені мама. Потрібно бути дуже сильною аби використовувати його. Особисто мені це закляття не вдавалось жодного разу. Аманді також не вдавалось до певного часу. Віднедавна моя сестра практикує дуже сильну магію. І постійно я виглядаю слабшою на її фоні. Цікаво чому так? Ми ж з нею були однаковими по магічній силі. Тепер вона дуже могутня відьма, а я так і залишилось на тому самому рівні.

Лорейн почала клопотатись з іншим замовленням, хоча в кафе окрім двох відвідувачів нікого не було. Я збиралась саме іти як Естель презентувала невеличкий подарунок. Він схожий на привітання у новому місті. До того ж їстівний подарунок – тістечко з кремом, цукатами, кокосовою стружкою і невеликою кількістю карамелі. Смакота неймовірна. Це тістечко створило ілюзію, ніби тут живуть найпривітніші у світі люди, принаймні дехто з них. Деякі ж просто заглиблені у себе і не звертають ні на кого жодної уваги, дехто ж очолює власну банду. Подумаєш дрібниці. Зате тут є печиво, пироги, тістечка і взагалі саме кафе сповнене усіляких незвичних страв.

Тістечко справило позитивне враження, і я забувши про час та реліквію просто насолоджувалась перебуванням в цьому закладі. Лише Лорейн псувала відпочинок своєю надмірною метушнею. Навіть пані Кемс не викликала у неї такої стурбованості. Цікаво для кого вона так намагається приготуватись?

Лорейн бігала по приміщенню, кожного разу повторюючи собі під ніс: скоро прийде Клер і все має бути ідеально.

Офіціантка поправляла серветки, перевіряла правильність розташування приборів, орієнтацію квітів щодо вази.

Нарешті мені стало нудно спостерігати за божевільним темпом чиєїсь праці. Потрібно і собі відновити пошук, пригадала я. Тож допиваючи останню чашку кави я відвернулась. Потім крутнулась на своєму стільці, і повернулась спиною до решти столиків. Тепер мій погляд спрямований лише на кухню, на якій Естель та Роуз продовжували створювати неодмінно смачні страви.

Відчинились двері і до кафе хтось зайшов, мабуть цей хтось і є над-важлива Клер. Невідома особа швидкою ходою пересікла залу і зайняла місце на м’якому дивані. Знову чутно метушню Лорейн:

– Привіт, Нейтан! Клер скоро буде?

– Нейтан, – подумала тоді я. – Значить, цей хтось друга особа після Клер.

Мною опанувала цікавість треба ж дізнатись більше про дивних відвідувачів. Я збиралась іти і ніби ненароком не витріщаючись, глянути в бік цього самого Нейтана, хоч і без Клер. Не розумію, що сталось в той момент, та я завмерла на місці. Я щось відчула. Щось дивне незрозуміле. Моє серце чомусь почало калатати. Всі думки і відчуття дезорієнтовані, і я знаю чому. Це магія. Той хто знаходиться в кімнаті, володіє сильною магію. Нейтан однозначно відьмак. Тільки справа в тому, що магія в нього темна. Ось чому моє тіло так зреагувала, ніби на загрозу з його боку. Так само я реагувала колись на Стівена. Біла магія всередині мене вказувала на протилежну їй силу.

Намагаючись не панікувати, я подумала: Меган, треба діяти раціонально і як найшвидше покинути кафе. Раптом ця думка не здалась такою привабливою. Двері приміщення знову відчинились, і на цей раз можна не сумніватись, це Клер.

Неможливо передати власні відчуття, що виникли з появою цієї особи. Усе всередині мене закипіло. Енергія Клер просто неймовірна, дуже могутня. Інакша від сили Нейтана. Не можу сказати про Нейтана як слабкого відьмака. Ні, однозначно він сильний. Різниця між цими двома полягає в тому, що його магія більш прихована і схожа на пряму лінію. Клер же не приховує нічого, магія просто б’є величезним потоком.

Набравшись сміливості я повернулась. Тікати було важко. Продовжувати сидіти на місці теж безглуздо. Це означатиме викриття. Цікаво скільки їм знадобиться часу аби вирахувати присутність іще однієї відьми в приміщенні.

Хочу дещо уточнити. Чому саме так важливо триматись від інших відьмаків на відстані. Коли ви володієте однією силою, то це неодмінно зближує. Відьмаки дуже часто поселяються поряд для більш простішого існування. Завдяки чому завжди можна знайти пораду в тих чи інших чаклунських справах. Проте навчання магії відбувається безпосередньо в родині. Сім’я захищає спадкову передачу магії. Піклується один про одного і дає можливість поступово оволодівати своєю силою. Ти можеш навчатись і в далеких родичів. Вони все одно зобов’язані тобі допомоги. Бо усі хто пов’язані кровною магією відповідальні один за одного. Що ж до інших представників магічного світу, то частіше з ними спілкуються в крайніх випадках. Звичайно є немало ситуацій, коли товаришують відьмаки. Необхідно пам’ятати – їх пов’язує єдина магія. Магія в нашому світі ділиться на два напрямки темну (чорну) та світлу (білу). Не існує проміжної магії, та ніякого компромісу. Ти належиш до одного якогось напрямку. Я представник білої магії, як і уся моя родина. Мушу зізнатись не всі у нашій родині сильні відьмаки. Мама дуже погано володіє магію. Інколи в неї навіть не виходять елементарні заклинання. Ми з Амандою не раз сміялись з приводу цього. Це не означає, що ми погані доньки і не підтримуємо власної матері. Ні, мама і сама жартома відноситься до свого невмільства. В основному нашим навчанням займався батько. Він дуже потужний білий відьмак. Сподіваюсь хоч частка його сили є у мене.

Отож, повертаючись до розповіді про магію необхідно пам’ятати ще одну важливу річ. Чорні і білі відьмаки рідко конфліктують, зазвичай уникають спілкування один з одним. Раніше між ними могли розгорнутися суперечки, що переростали у битви. Такі битви спустошували поселення, наносили чималої шкоди природі. Випадковими жертвами ставали звичайні люди, багато хто гинув. Подібні конфлікти легко розпалювались у більш масштабні – війни.

Тож, моя головна задача уникнути зустрічі з цими двома. Повернувшись, я дивлюсь у бік дверей і бачу вихід з кафе. Я намагаюсь не звертати на Клер і Нейтана увагу. І в мене є нагода втекти, поки Лорейн люб’язно розмовляє з Клер. Раптово мене охоплює жах, чийсь погляд спрямований на мене. Я не можу витримувати цей погляд, необхідно знайти того, хто на мене дивиться. Я відводжу очі від дверей, мій порятунок при цьому розчиняється десь за межами сприйняття. Я починаю дивитись і бачу, Нейтан не відводить від мене погляду. Це означає одне, він відчув хто я є насправді. Лорейн захоплено розповідає усілякі події цього дня, намагаючись зайняти Клер. Вона ж розглядаючи меню, кладе його в бік і дивиться на свого хлопця, який в цей час буравить мене поглядом. В мене перехоплює подих. Клер також розглядає мене і це не аби як лякає.

– Лорейн, хто це сидить? – запитує спокійнісінько Клер.

Лорейн усміхаючись, і з величезною радістю називає моє ім’я: Меган.

Несподівано офіціантка підбігає до мене і тягне за руку в напрямку того самого дивану.

– Меган, познайомся це Клер та Нейтан.

Несподіванкою для мене стала реакція Клер. Її приязність здивувала і саму Лорейн. Нейт, як його вона називала, тримався також спокійно та більш стримано. Гарна пара, – подумала тоді я. Їх просто необхідно бачити. Обидва приблизно також віку як і я сама. Клер темношкіра брюнетка з довгим блискучим волоссям. У неї надзвичайно гарні і виразні очі зеленого кольору. Пухкі губи та родимка на щоці. ЇЇ важко не називати красунею. Вона дуже приваблива та впевнена у собі особа. Окрім темної магії у неї напрочуд сильний характер. Ця дівчина точно знає, чого бажає від життя. З першого погляду очевидно Нейт – її величезне кохання. Клер вдягнута у темно-сині коротенькі шорти та світлішого відтінку блузу. Це так пасує з неймовірно гарним волоссям. Нейтан вдягнутий у сорочку темно синього кольору. Цікаво вони узгоджували свій одяг між собою чи це буває між закоханими? Доповненням образу хлопця є чорні штани та темні кросівки. Як на мене в їх парі більш приваблива Клер. Не скажу, що Нейт негарний. Просто я не можу об’єктивно оцінити. Він має коротко стрижене чорне волосся, карі очі, широкий ніс, тонкі губи, нічого особливого. Середньостатистичний підліток. Хоча ні, він спортивний на відміну від Тіма мого давнього друга. Йому б не завадила зайнятись собою. І що вона в ньому знайшла аби закохатися, та й ще до нестями напевно. Проте чи мені осуджувати. Я не знаю, що таке кохання і не розуміюсь на цих речах. Ось наприклад взяти мою сестру Аманду і Стіва їх стосунки не аби як мене здивували. Здивувала мене і реакція цих двох. Ми з ними почали розмовляти, ніби вже давно знайомі. Клер лише сказала:

– Так, ти одна з нас.

Після чого ми доволі мило спілкувались.

– Навіщо ти приїхала в Пінс? – запитала Клер.

– Родинні справи, необхідно щось вирішити з старовинним маєтком, – брехала я. Розуміючи, правди нізащо не потрібно казати, а дотримуватись офіційної версії.

– Меган, ти разом з родиною? – провокаційне запитання від Нейта. Невже він хоче дізнатись на скільки я безпорадна тут. Офіційна версія: в мене не має родини. Я сирота, яку виховували двоюрідна тітка Мері.

Розмовляючи разом з Кейт та Нейтаном, я неодноразова помітила Лорейн, Естель та Роуз, які щось активно обговорювали. Сподіваюсь, мені це лише здалось або не здалось, вони не обрали об’єктом пліток, мене і оцих двох.

Нейт розповів, що мешкає з сестрою та матір’ю. Про його батька достомено невідомо. Мати з ним чи розійшлась, чи він покинув свою родину, або навіть помер. Тобто, хлопець приховав, що сталося, я можу висувати тільки численні версії.

Кейт єдина ж донька у родині. Цим все і сказано, надмірність у всьому та бажання привласнювати: так говорила Аманда про тих хто виростає один. Так жартома вона казала про Стівена. Наша розмова була не надто довгою. Я намагалась зберігати ввічливість, і не забувати про втечу. Тож ссилаючись на термінову справу, я миттю вислизнула з кафе. При цьому отримала запрошення на чай в розкішний маєток Рейнольдс від самої Кейт.

Кейтлін більш офіційне звернення до моєї нової знайомої. Переважна частина мешканців міста називає дівчину Клер. Хоча бабуся полюбляла давати ім’я Кейтлін. Старенькій здавалось, що це ім’я більше підходить онуці. З ним можна досягнути значіших звершень, чим з ім’ям Клер, яке більше пасує для дівчат зі «світлою магією». Клер має ще одне ім’я, батьки часто називали більш простіше свою донечку Кейт. Тому моя знайома може мати декілька імен.

Перебуваючи у власному ж маєтку, я не полишала спроби знайти реліквію. Це мій пріоритет номер один, а не ходіння по крамницям, і споживання тістечок. Неможливо описати словами зроблену мною роботу за сьогоднішній залишок дня. Маєток таки мене поглинув. Прибирання в ньому не найлегша та не найприємніша робота. Це стомлює, порпатись у розкішних і водночас безглуздих речах. На сьогоднішній день моє досягнення кухня та вітальня. В кухні я просто змушена в першу чергу прибрати, саме там мені необхідно готувати ближчим часом. Зізнаюсь, ці дві кімнати вичавили мої сили. Тож, ледве перебираючи ногами, я іду до тебе ліжко.