Читать книгу Сонети - Віталій Колодій - Страница 2

І знов сонет… О, скільки голосів

Цю давню форму ганили. Доволі,

Мовляв, тримати слово на приколі

У затиску броньованих рядків.

Розкутості думок і почуттів!

Класичну одіж геть!.. Безмежжя волі

Хай буде у словесному роздоллі! —

Новітній глас поетам повелів.

Звичайна річ: канони киньмо ниць!

Чарунок власний мають різні квіти…

Та як нам часом хочеться зустріти

За гуртами свобідних чарівниць,

Одягнених ледь не на крайній грані,

Прекрасну жінку в строгому убранні.