Читать книгу Вірусні ідеї. Як захопити людей своїм проектом - Йерун ван Хейл - Страница 3

Однак на моєму шляху стояла одна головна перепона – мати. Вона гаряче вірила, що мені варто вживати збалансовану їжу: багато овочів та інших неприємних «добрих» страв (о-бур-ли-во!).

Я зрозумів, що досягти бажаного допоможе продумана стратегія. По якомусь часі я, десятилітній, випробував безліч підходів і прихованих технологій, щоб переконати маму визнати мій погляд.

«Хіба тобі це теж не подобається?» Спочатку я просто запитував маму, чи не хоче вона картоплі фрі з яблучним десертом і крокетами. Зазвичай її відповідь не задовольняла моїх сподівань. Не допомагали ні пританцьовування, ні усмішки, ні великі жалісливі очі. Однак іноді – дуже-дуже зрідка – вона всміхалася й просто казала: «Що ж, сьогодні поїмо це!»

«Мені ніколи не можна картоплі фрі…» Промовляючи цю фразу, я робив великі жалісливі очі, намагаючись спровокувати в мами почуття провини (воістину, моя гра заслуговувала на «Оскар»), і казав: «Ну чому не можна хоч разюсичок приготувати картоплю фрі? Ти ж знаєш, як я її люблю. Ти що, не любиш мене?»

Метод «Сядь і розслабся». «У тебе був такий довгий день! Я можу замовити картоплю фрі в кафе, і тобі не доведеться готувати й мити посуд».

Допомога родини. Спершу я залучив на свій бік брата, а згодом розширив коло підтримки через маминого бойфренда. Я вважав, що коли ми всі разом напосядемо на неї, то мама не зможе пручатись. Однак, скажу вам, її непохитність була незламна!

Зроби сам. Відкинувши обережність, я просто сам готував собі картоплю фрі з яблучним десертом і крокетами без дозволу. Я швидко все з’їдав, мене за це сварили й рано відправляли спати.

Упізнали методи? Упевнений, що так. Може, ви діяли інакше, використовуючи інші методи, але всім нам доводилося в чомусь переконувати батьків. І не має значення, серйозні чи несерйозні були наші дитячі потреби, – ми безстрашно озвучували їх. І робимо це й досі, просто тепер їх сприймають інакше.

Річ у тому, що ми постійно когось у чомусь переконуємо! І неважливо, переконуємо ми друзів поїхати разом на літній відпочинок в Іспанію чи запевняємо дітей, як їм буде весело в бабусі (вона неодмінно почастує нас картоплею фрі, яблучним десертом і крокетами! – тут кожен може підставити свої улюблені страви). Ми переконуємо навіть себе, коли, наприклад, аргументовано доводимо нашому мозку, що справді заслужили цей шматок яблучного пирога або ті нові дивовижні кросівки.

Основна проблема полягає в тому, що ми завжди прагнемо від інших цілковитого схвалення наших ідей. Нам хочеться, щоб друзі, діти, колеги чи клієнти приймали нас за найблискучіших, найкреативніших людей у світі…

Однак дійсність дещо інакша та складніша. Здебільшого реакція людей така: