Читать книгу Нунчі. Корейське мистецтво емоційного інтелекту - Юни Хонг - Страница 15

У Кореї, коли дитина вередує, наприклад, у черзі до буфету й починає скиглити: «Скільки нам ще чекати? Я їсти хочу!», її батьки не скажуть: «Ти ж мій бідолашечка! Ось, у мене виноград є, ягідки вже навіть навпіл порізані…» Вони скажуть: «Ти що, єдина людина у світі?» (Корейською це звучить приблизно так: «Сесан е нуу ман ісо?») Ця фраза – дуже поширений батьківський докір. Інакше кажучи: «Слухай, малий, усі в цій черзі голодні, і ти зрозумів би це, якби нунчі мав». Або інакше: «Ти не пуп землі!» Цей принцип відіграє надзвичайно важливу роль у вихованні корейських дітей – і є наріжним каменем для нунчі.

Корейці навчають цього малечу різними способами. Наприклад, у корейських школах зазвичай немає прибиральників. Учні розподіляються на групи й по черзі прибирають у класі щодня після навчання. Робиться це для того, щоб діти засвоїли декілька важливих уроків. По-перше, дитина розуміє: що більше вона охайна, то менше їй прибирати. По-друге, так діти сприймають свій клас як єдиний колектив: що добре для однієї дитини – добре і для решти.

2017 року мережею розійшлося вірусне відео аварії у довгому тунелі у Південній Кореї. За однісіньку хвилину всі автівки в тунелі утворили «рятівний шлях», щоб бригада швидкої допомоги могла під’їхати до місця аварії без зволікань. Кожен водій поквапився скерувати свою машину праворуч і припаркував її біля стіни тунелю, щоб звільнити середину дороги. Є подібні приголомшливі відео про аварії в Китаї та Німеччині. Таке можливо лише в культурі, де цінують не тільки індивідуалізм, а й колективізм.

У деяких культурах – де індивідуалізм відіграє найважливішу роль – такий «рятівний шлях» ніхто не створив би. Дуже багато водіїв не мали б достатньо нунчі, щоб зрозуміти дії інших. Або вони помітили б, як деякі автівки паркуються біля стіни, і подумали б: «Що ці йолопи роблять? О, чудово, дорога вільна, я цей тунель миттю проскочу! Ура!» І в тому, що бригада швидкої допомоги не змогла під’їхати до місця аварії, були б винні саме вони. Вітаю, убивці!

Для багатьох з нас слово «колективізм» лайливе. Дехто, мабуть, аж скривився, прочитавши його, або згадав стару радянську пропаганду. Проте не хвилюйтеся: нікому не треба відмовлятися від індивідуалізму. Потрібно лише визнати, що кожен із нас – частина соціуму.

Наступного разу, коли ви прийдете на якусь спортивну гру або ж дивитиметеся її по телевізору, зверніть увагу на миттєвості, коли вболівальникам, здається, одночасно спадає щось на думку: наприклад, під час турнірів з бейсболу в США або чемпіонату світу з футболу під егідою ФІФА вболівальники «пускають хвилю» («ла-ола»), швидко встаючи й сідаючи, сектор за сектором, щоб створити ефект хвилі на стадіоні; або на чемпіонатах з регбі вболівальники можуть раптом заспівати пісню «Swing Low, Sweet Chariot»[19]. Хто каже вболівальникам, що зараз саме та мить у грі, коли варто почати це робити? І як ці практики поширилися? Ніхто не знає. Ці приклади свідчать, що ми в будь-якому разі існуємо в колективі. Узагальнюючи, можна сказати, що наша поведінка впливає на інших, подобається це нам чи ні.

Мета не в тому, щоб звільнитися від упереджень – насправді, це неможливо, адже когнітивні упередження обумовлені вродженими структурами нашої психіки. Проте їх усвідомлення допоможе вам віднайти шлях до нунчі. Так звана усвідомленість – це не просто модне слівце, яке всім уже остогидло. Завдяки усвідомленості ви налаштовуєте свій мозок на значні зміни, які допоможуть вам кардинально поліпшити своє життя.

Невеличкий тест

Жартую! Тесту після цієї глави не буде: подолання упереджень ґрунтується на вільному світосприйнятті, яке формується завдяки готовності ставити правильні запитання, а не завдяки фіксації на правильних відповідях! Інакше кажучи, запитання – це і є відповідь.