Автобіографічний роман Юрія Винничука «Груші в тісті» видавався неодноразово і завжди мав великий успіх. У ньому автор розповідає про Львів кінця 1970-х – початку 1980-х років, тобто про свою молодість: коли він фарцував (цікаво, чи всі молоді зараз знають, що це), вчився в інституті, служив у лавах армії і… любив. Любив усе – дівчат, друзів, поезію, пригоди… тобто саме життя. Тому у «Грушах…» – безліч історій, наповнених шаленим гумором (не завжди цнотливим), деколи майже вар’ятством, львівським колоритом і навіть пікантними подробицями життя львівської богеми 70-80-х років минулого століття.
Оглавление
Юрий Винничук. Груші в тісті
Комсомольська юність
Цей козел Домбровський
Мій друг Вінграновський
Привіт із Югославії
У пошуках легкого хліба
Графоманія виліковується
Велике плавання
Діти кукурудзи
Шкарпеткова соната
Пригоди новітнього Швейка
Кактус, Кролик, Чемодан і всі, всі, всі
Богема 1970-х
Будики
Ціп’як, або ж солітер
Транс
Два гарні хлопці у пошуках праці
Літо з Генералом
Марево
Бенкет хижаків
Сад п’яних вишень
Чубайрон
Заспів
Чубай у ролі Воробйова
Панночки з Майорівки
Грицько на Кульпаркові
Грицькові фантазії
Жарти Чубая
Маленька радість
Ансамбль баняка і унітаза
Стадіон
Чубай і євреї
Спільні смаки
Облом
Очманіння
Мальва Ланда
Гриць і його музи
Смерть
Груші в тісті
Кохання з-під знаку КГБ
Кохання на тлі духів
Сеанс гострого сексу
Чотири місяці
Та, що озирнулася
Груші в тісті
Панна осіннього листя
Стрийко Зеньо
Ще один гарний день
Наречена з Тюмені
Один день пройдисвіта
Трамвай нездійсненних бажань
Один день із життя пройдисвіта
На лінії вогню
Мандри
Поліція Америки мене береже
Білим тут не місце
Подорож на край ночі
Пори року
Мрії
Захер Мазох і я
Пори року
Моя остання територія
Мистецтво споювання панни
Отрывок из книги
У 1969 – 1973-му я навчався в Івано-Франківському педагогічному інституті на українській філології. Тепер це вже Прикарпатський університет. Той самий, який прославився на весь світ тим, що в його стінах навчається найкращий у світі яйцеметач.
Але у ті дрімучі часи ми навіть не мріяли про щось подібне. Які яйця? Тут би вже пришили український буржуазний націоналізм і відправили до білих ведмедів. Але було дещо й спільне і з теперішнім студентським життям. Нас теж організовано збирали на демонстрації, вручали транспаранти, прапори і плакати, які ми під розписку брали і здавали. Інша справа, що за це нам нічого не платили.
.....
– Дух! Ти з’явився? Дай нам знак!
Тиша. Чекаємо. Всі зосереджено глипають на тарілочку. З Бодьового живота долинає тихеньке бурчання. Пампушка пріє. Наталя кусає вуста.
