Читать книгу Повна енциклопедія тваринництва - Юрій Бойчук - Страница 35

Етіологія. Хворобу спричиняє трематода дикроцела, що паразитує в жовчних протоках, печінці та жовчному міхурі. Захворювання небезпечне для людини.

Збудник – дрібна, тонка, ланцетоподібної форми трематода чорнуватого відтінку. Розвивається від яйця до інвазійної личинки за участю проміжних (сухопутні молюски) і додаткових (мурашки) хазяїнів за 3,5–4,5 місяців. Формування статевозрілих дикроцелій завершується через 1,5–2 місяці у жовчних ходах дефінітивного хазяїна. Паразитування триває роками.

Клінічні прояви. Заражаються тварини на пасовищі, ковтаючи з травою інвазованих мурашок.

Захворювання зазвичай протікає безсимптомно, але може проявлятися прогресивним виснаженням і навіть загибеллю. Прижиттєвий діагноз ставлять на підставі дослідження фекалій.

Лікування. Застосовують антгельмінтики, наприклад гексіхол з комбікорму. Слабких і виснажених особин лікують індивідуально.

Профілактика. Дегельмінтизація у листопаді–грудні сприяє запобіганню розвитку дикроцеліозу. Загальні заходи, як і за інших трематодозів, полягають в організації культурних пасовищ, оброблянні останніх гранульованим метальдегідом навесні, після дощу, для зниження чисельності молюсків.