Читать книгу Похід Сагайдачного на Москву. 1618 - Юрій Сорока, Юрий Сорока - Страница 2

Ні для кого не є секретом, що історія України протягом останніх років стала каменем спотикання не лише для істориків, археологів і краєзнавців нашої країни, але і для політиків, і навіть для людей, які не мають жодного стосунку до історичної науки. Багато сторінок минулого України піддаються найретельнішому вивченню і висвітлюються під вельми різноманітними точками зору. Від ультраправих, що належать українським націоналістам, до вкрай лівих, космополітичних, які належать тим, хто позиціонує Україну не як суверенну державу, а як невід’ємну частину Російської імперії. Але, незважаючи на політичні баталії й пристрасті, що спалахують над подіями минулих століть, історія залишається наукою і створена для того, аби донести до майбутніх поколінь діяння їх далеких предків, осмислити механізми, які впродовж століть будували держави на сучасній карті світу і формували культуру різних народів.

Україні, яка лише нещодавно відсвяткувала 25-річчя Незалежності, дуже важко проводити власну культурну самоідентифікацію. Повсюдно виникають спірні моменти у поглядах на спільну історію з державами, частиною яких раніше були землі, які нині є територією нашої Батьківщини. Особливо гостро вибудовуються тут відносини з Російською Федерацією. Кожному вочевидь, що багато питань нашої спільної з цією країною історії викликають украй болісну реакцію як з одного, так і з іншого боку. І якщо у поглядах на епоху Київської Русі все більш-менш спокійно, то пора козацтва, яка охопила в Україні період XV–XVIII століть, потребує більш виваженого осмислення. За роки козацтва дуже багато подій залишили слід у народній пам’яті. Це і Переяславська Рада, на якій була затверджена протекція Московського царства над Україною, і розкол України, Руїна, що відбулися після Ради. Це скасування Гетьманщини в 1764 році і зруйнування Запорозької Січі в 1775 році.

Але були і більш ранні події, в оцінках яких на даний час немає спільної точки зору. Мета цієї книги – опис однієї з таких подій, походу гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного і двадцятитисячного корпусу українського козацтва, здійснений спільно з армією польського королевича Владислава Вази в Московське царство в 1618 році.

Цей похід у сучасній пресі і літературі трактується по-різному: від справжнього обурення – «кривавий слід Сагайдачного» до захоплення: «примушування до миру Московщини». Потрібно сказати, що події, які розгорнулися на підступах до Москви в серпні—листопаді 1618 року, тривалий час замовчувалися істориками спочатку Російської імперії, потім СРСР. Не вписувалися в ідилічну картину «братів навік» очолювані Сагайдачним запорожці, які нещадно грабували і вбивали підданих московського царя, палили їх міста і села. Що ж сталося у серпні 1618 року в Україні та Росії? Що змусило православних українців і москвинів підняти зброю в кривавій боротьбі один на одного? Щоб відповісти на це питання, ми повинні відправитися в минуле, на кілька десятиліть до Московського походу Петра Сагайдачного.