Читать книгу Чотири шаблі (збірник) - Юрій Яновський - Страница 43

Села наші горять щоночі. Ніякий фільм не може вмістити всіх пожеж.

– Запалю! – кричить хтось ображений, і ніччю світить ворожа хата всій окрузі.

– Запалимо! – кажуть крутому голові КНС, що не тягне за куркулями, і горить цілу ніч головине господарство.

– Можна буде запалити! – вирішує хтось із кооперативу, що прокрався, і горить кооператив, замітаючи у вогні сліди.

Картина «Пожежа на селі» ставиться просто: темна, як атрамент, ніч перерізується вогненними стовпами. Щоб показати сполох, – знімають на півметрові фільму рухи церковного сторожа, що шарпає за вірьовку дзвона, самий дзвін, як розгойдується, і осторонь десь на фоні білої стіни – тінь пса, що широко й щиро виє. Як ще до цього додати пару рук, що хлюпають з відра водою, і роззявлені роти присутніх громадян – картина вийде вичерпуючою.

Серьога теж дивився на діло своїх рук. Він мимоволі посміхався солодко й кричав на добровільну пожежну команду.

Сільрада згоріла, як свічка. Серьогине обличчя плямкнуло губами перед уявленим «стаканчиком».

Ще було трохи зарано сміятись, бо ще звечора якась постать побувала в помешканні сільради й вийшла звідти, щось несучи.