Читать книгу Сенсацiйний репортаж Лоли - Ізабель Абеді - Страница 4

Назавтра була неділя, а цього дня у нас заведено відсиплятися. Та якщо ти хочеш випускати газету, мусиш уставати раніше, навіть коли неділя, навіть коли канікули.

Тому Фло завела мій будильник на п’яту годину. Коли він задзвенів, ми вилетіли з ліжка й помчали до вбиральні. Там завжди лежать газети. Папай їх там читає, і, гадаю, саме тому він і просиджує у вбиральні стільки часу.

– Треба подивитися, що в них пишуть, – сказала Фло. – Якщо нам трапиться щось гарне, ми це просто виріжемо і вклеїмо в свою газету.

На жаль, гарного в батькових газетах виявилося мало. В основному, все було або нудне, або незрозуміле, а іноді просто страшне. Я не люблю страшних новин і не хочу, аби вони були в моїй газеті.

Але одну гарну статтю ми все-таки знайшли. Правда, вона була спочатку трішки страшна, але під кінець ставала дедалі веселішою й цікавішою. Заголовок у неї був такий: «Весь Гамбург розшукує грабіжника з водяним пістолетом».

Я вирізала замітку і прочитала Фло те, що було написано під заголовком:

– «Уже кілька тижнів дивний злочинець тероризує власників крамниць у Гамбурзі. У масці з панчохи бандит проникає до крамниць і загрожує власникам зброєю. Щойно продавці дістають із каси виручку, він забирає всі гроші, після чого обстрілює людей з водяного пістолета. Такі нальоти вже були скоєні на крамницю фарфору, цукерню і м’ясну ятку. Не виключено, що пограбування на цьому не припиняться. Зброя бандита з вигляду як справжня, тому будьте вкрай обережні. У найближчій поліцейській дільниці вам будуть вдячні за будь-яку інформацію про злочинця».

Фло хихикнула:

– Бандит із водяним пістолетом? Годиться! Поставимо це на найпершій сторінці.

Крім замітки про бандита з водяним пістолетом, ми вирізали ще прогноз погоди й фотографію слоненяти, що народилося в гамбурзькому зоопарку.

Все інше нам здалося зайвим.

Ми наклеїли три вирізки на аркуші білого паперу, збоку зробили в них дірочки і зв’язали шнурком.

– Щось наша газета дуже худа, – зауважила я.

Фло кивнула:

– Але ж ми тільки починаємо, – вона скуйовдила своє чорне волосся й виглянула у вікно. – Треба знайти щось таке, про що можна написати, – пробурмотіла вона.

Я подумала про інтерв’ю, яке брала вночі у феї, і раптом мені сяйнула думка:

– Ми могли б надрукувати справжні інтерв’ю!

Фло аж заскакала від захоплення.

– Буди батьків, – заявила вона. – Ми візьмемо у них інтерв’ю прямо на твоїй сцені. З мікрофоном і таке інше.

Тут треба пояснити, що в мене є власна сцена. Я збудувала її сама і ще перед літніми канікулами виступала на ній як співачка. Є в мене й саморобний мікрофон, але він не годиться для інтерв’ю. А ось маленький касетний диктофон дуже підійде. Якраз те, що потрібно для нашої репортерської професії!

На відміну від Фло, батьки не були в захваті, коли я спробувала витягнути їх із ліжка, щоб узяти інтерв’ю.

– Ти збожеволіла? – обурилася мама, коли я поцілувала її в щоку. – Ти знаєш, котра година?

Ще б пак! Зараз двадцять хвилин по шостій, і ми з Фло вже годину як на ногах.

– Відчепись, Кокадо, – промимрив папай уві сні й повернувся на другий бік. Кокада – це бразильською «кокосик». Папай мене так називає, бо любить кокоси.

Але зараз йому було не до мене, адже він півночі працював.

Нам із Фло довелося нудьгувати ще аж три години, поки в наші двері нарешті постукали. Увійшов скуйовджений папай у піжамі. Очі в нього ще заледве розплющувались, а волосся стирчало на всі боки.

– У такому вигляді не приходять на інтерв’ю, – докірливо зауважила я.

– Це пусте, – нетерпляче перебила Фло. – Сідайте, будь ласка, сюди, – вона махнула рукою на сцену. Зазвичай Фло звертається до мого папая на «ти». Але сьогодні ми були репортерами, а вони геть усім кажуть «ви».

Папай сів на сцену. Фло натиснула кнопку «Запис» на диктофоні, і я почала ставити запитання. Ось як проходило наше перше справжнє інтерв’ю:

Інтерв ’ю з папаєм:

Я: Як вас звуть?

Папай: Фабіо Фелозо.

Я: Звідки ви?

Папай: З Бразилії.

Я: Скільки ви там прожили?

Папай: Тридцять один рік.

Я: А як давно ви живете в Німеччині?

Папай: Тринадцять років.

Я: Отже, вам зараз п’ятдесят чотири роки?

Папай: Неправильно.

Я: Чому?

Папай: Ви помилилися в підрахунку.

Я: Правда? Хвилинку… О, виходить сорок чотири роки!

Папай: Правильно!

Я: Хто ви за фахом?

Папай: Я керую бразильським рестораном.

Я: У вас там подають рибу?

Папай: Авжеж!

Я: А щури є?

Папай: Звісно, немає!

Я: У вас є дружина?

Папай: Так.

Я: Ви кохаєте свою дружину?

Папай: Ще й як!

Я: Чи займаєтеся ви зі своєю дружиною сексом?

Папай: Громадськість це не обходить.

Я: Ви коли-небудь зустрічали фею?

Папай: Тільки у книжках із малюнками. По-справжньому, на жаль, ні.

Я: Яке ваше найбільше бажання?

Папай: Зараз – випити філіжанку міцної кави.

Я: Це дуже-дуже-дуже нудне бажання. Тоді все. Бувайте!

Фло натиснула кнопку «Стоп», і папай поплентався на кухню, щоб виконати своє бажання. Після сніданку ми хотіли взяти інтерв’ю у мами, але в неї розболілася голова через те, що вона не виспалася.

По обіді нам довелося наглядати за тіткою Лізбет. Звичайно, вона ще дуже маленька для інтерв’ю. Коли ми піднімали її на сцену, вона так розхвилювалася, що обслинила всю свою футболку. Але все-таки відповіла на всі наші запитання:

Інтерв ’ю з тіткою Лізбет:

Я: Як вас звуть?

Тітка Лізбет: Ібсел!

Я: Яка ваша улюблена страва?

Тітка Лізбет: Околаааата!

Я: Що ви думаєте про моркву?

Тітка Лізбет: Беееееее!

Я: Що ви думаєте про нашу газету?

Тітка Лізбет: Смісно!

Я: Що ще ви можете сказати?

Тітка Лізбет: Клуто!

Напевно, слід додати, що моїй тітці лише два з половиною роки, тому говорить вона ще не дуже добре. Єдине слово, яке вона вимовляє найчастіше, – «смішно». На канікулах ми з Фло намагалися навчити її говорити «круто», але вона поки не вимовляє літеру «р». І все-таки ми з Фло вирішили взяти у тітки Лізбет інтерв’ю для газети.