Читать книгу Аплодисменти для Лоли! - Ізабель Абеді - Страница 4

Іще зовсім недавно всі гадали, що «Перлина півдня» вважатиметься найостаннішим з усіх ресторанів Гамбурга.

«Перлина півдня» – це наш бразильський ресторанчик у районі порту, в якому Пенелопа, мама Фло, працює офіціанткою, якщо вона, звісно, не співає на сцені, як справжня суперзірка. Після її виступу на одному святі музичний продюсер запропонував Пенелопі записати диск разом із бразильським музикантом Едуардо Маседо.

Тепер «Перлина півдня» – найкращий ресторан Гамбурга. І це не просто так, а завдяки нам із Фло. Ми були секретними агентами, а нашим супротивником був Зануда, відомий ресторанний критик, котрий довів до нестями Пенелопу й хотів із допомогою розгромної статті домогтися закриття нашого ресторану. Та ми з подругою цьому перешкодили. А Зануда зробився постійним відвідувачем «Перлини півдня» й найвідданішим прихильником Пенелопи. Він уже разів із тридцять запрошував її повечеряти, проте Пенелопа поки що жодного разу не погодилася.

Фло її в цьому підтримує, а мені Зануду навіть шкода. По-перше, мені здається, що він зовсім не такий крутий, яким хоче виглядати, а по-друге, тому що він – батько хлопчика, якого я кохаю. Врешті-решт, ця горезвісна стаття, яку написав Зануда, не знищила «Перлину півдня», а навпаки, врятувала її від банкрутства. Тому ми помістили цей витвір у позолочену рамку й повісили неподалік барної стійки. Між іншим, там сказано, що в «Перлині півдня» відбуваються справжні дива, а її відвідувачі поринають у чарівний світ бразильських страв, бразильської музики і – найголовніше! – бразильського вміння радіти життю.

Гадаю, статтю прочитало багато людей, тому що від самого початку грудня, коли статтю надрукували в журналі, дідусь увесь час повторює, що, нарешті, наш ресторан вирує. Приблизно так, як сьогодні, в неділю, коли ми з мамою та Фло завітали туди. Різдвяні канікули вже закінчилися, тож завтра розпочнуться заняття у школі. Фрау Вігельманн іще до канікул обіцяла, що розподілить ролі в «Білосніжці» першого ж дня. Крім того, скоро в нас має бути урок на тему «Я й моє тіло», де нам розкажуть геть усе про секс, і ми з Фло чекали на нього з нетерпінням.

А сьогодні нас почастують фейжоадою. Це моя улюблена бразильська страва, що її найкраще за всіх у світі готує мій улюблений кухар Карлик. На щастя, Гора, темношкірий помічник Карлика, вже повернувся з лікарні.

Наразі ресторан був повнісінький і вирував, як вулик. Людей було так багато, що папай, Пенелопа і дідусь навіть не мали вільної хвилинки, щоб поїсти з нами. Щоправда, прийшла бабуся з тіткою Лізбет, у якої після того, що сталося минулої осені, волосся було все ще коротеньке, натомість її фотографують для реклами дитячої моди. Іноді мені здається, що це несправедливо. Моїй тітці ще й трьох років не виповнилося, вона не може до пуття промовити жодної фрази, а її фотографії вже друкують в усіх глянцевих журналах! Сьогодні ввечері в неї знову фотосесія.

– Ну, тітонько Лізбет, як справи? – спитала я, коли бабуся зі своєю молодшою донькою всілися за стіл.

Моя тітка посміхнулася, простягнула мені фотографію і сказала:

– Ібсель клас!

Бабуся закотила очі під лоба, а я подивилася на фото й погодилась: так, моя маленька тітонька мала просто класний вигляд. Волосся в неї стирчало дибки, на ній була чорна шкіряна курточка з металевими заклепками. У руці вона тримала мікрофон, а рот був відкритий, наче вона співає на все горло. Так, тут тітонька Лізбет виглядала майже як знаменита поп-зірка Джекі Джонс, що нею я була колись у своїх мріях.

– Яка краса! – захоплено сказала Фло, заглянувши через моє плече, та бабуся з мамою перезирнулися, й тепер уже обидві закотили очі вгору.

– Не знаю, не знаю, – зітхнула бабуся. – Вони навіть запросили Лізбет на кастинг для рекламного ролика. Чим усе це завершиться? Вона ж навіть розмовляти по-людськи ще не вміє!

– Кастинг для рекламного ролика? Гадаєш, тітка Лізбет отримає роль? – Я перевела погляд із тітки на бабусю. – А можна, я піду з вами?

Бабуся зітхнула, а папай, котрий саме підійшов до нашого столика, погладив мене по голові.

– Ти будеш Білосніжкою, Кокадо. Це дуже гарна роль, і ти вже майже справжня актриса.

Я кивнула. Точно. Тепер моє щастя обов’язково настане, адже я вже спекла свою маленьку булочку.

– Ви тільки подивіться, ось і Джефф, – мама поглядом показала на двері.

Джефф – це Зануда, котрого ми називаємо так лише позаочі, самі розумієте.

Він зняв свою чорну шкіряну куртку (щоправда, без заклепок) і вмостився поряд із нами.

Зануда поторсав тітку Лізбет по її волоссю, яке стирчало на різні боки, схвально покивав головою і замовив фаршированих кальмарів.

– Бажаєте ще щось? – запитала Пенелопа.

– Добре охолоджене біле вино, – відповів Зануда й посміхнувся Пенелопі. – І романтичну вечерю на двох. Як стосовно наступного четверга?

Фло скривила пичку. Пенелопа зітхнула, але теж усміхнулася.

– У четвер я працюю.

– Тоді у п’ятницю? – Зануда схилив голову і спідлоба поглянув на маму Фло, точнісінько так само, як його молодший син Паскаль.

– Я домовилася зустрітися у студії з Едуардо Маседо та музичним продюсером. Я маю заспівати кілька пісень Марії Бетанії для нашого компакт-диска бразильської музики.

Тепер настала черга Зануди зітхати.

– Мої щирі вітання! А що стосовно суботи?

– Суботу Пенелопа проведе зі своєю єдиною донькою, – відповіла Фло за маму.

Зануда знизав плечима:

– Ну, тоді нічого не вдієш!

– Точно! – бадьоро погодилася Фло й узялася до своєї риби.

За чверть години папай приніс фаршированих кальмарів і поставив їх перед критиком.

– Bon appetit, meu amigo!

У перекладі з бразильської це означає «Смачного вам, друже мій!», та раптом Зануда змінився на виду. І зовсім не через слова папая і не через кальмарів, а через Пенелопу, котра стояла поряд із сусіднім столиком і бесідувала з відвідувачем-бразильцем.

Цей чоловік мав чорні кучері до плечей. Його шкіра була такою ж темною, як і в папая, а голос – іще темнішим та глибшим. Саме цей голос і примусив мене нашорошити вуха. Сказати по правді, прислухатися я почала не через голос, а через те, що саме цей голос говорив.

– Você é uma gata, – промовив чоловік із темною шкірою й темним голосом.

У мами Фло обличчя миттю потемнішало. Вірніше, вона почервоніла до сліз. Фло простежила за моїм поглядом і не могла нічого зрозуміти.

– Що це з Пенелопою? – запитала вона, а Зануда облишив жувати й нахилився всім тілом у бік сусіднього столика. На лобі в нього з’явилася глибока зморшка.

– Твою маму назвали кицюнею, – відповіла я й одразу ж пошкодувала про це.

– Що таке? – запитали Фло, бабуся та Зануда хором.

– Е-е-е… – я поспіхом напхала повен рот квасолі.

Пенелопа відійшла від сусіднього столика. Обличчя в неї більше не було темно-червоним. Тільки на губах залишилась нервова посмішка. Фло одразу ж влаштувала мені справжній допит.

– То що сказав цей чоловік? Що моя мама – кицюня?

– Шхофе на те, – пробурчала я з повним ротом і запхнула в себе ще одну ложку квасолі, щоб якось виграти час. Зморшка на лобі в Зануди досягла небезпечної глибини.

Фло нетерпляче струснула головою:

– Облиш запихатися фейжоадою і скажи до пуття, що це були за слова?

– Якщо до пуття, – втрутилась мама, котра, виявляється, також прислухалася до розмови за сусіднім столиком, – то цей тип назвав твою маму кицюнею.

Бабуся знову підкотила очі.

– Отакої тобі! – обурилася вона.

Натомість у Фло очі зробилися зовсім круглими, проте вона мала не обурений, а гордовитий вигляд. Скоса поглянувши на сусідній столик, вона прошепотіла мені в самісіньке вухо:

– Оце так! А цей тип – класний!

Мамі, мабуть, теж так здалося, тому що вона хихикнула. Та їй одразу ж довелося підскочити, тому що Зануда несамовито закашлявся. Він кашляв і кашляв, і обличчя в нього стало таким, що мені здалося – він просто помирає на місці. Бідолаха вимахував руками, а мама стукала його по спині, й щоразу сильніше. Пенелопа підбігла до нашого столика зі склянкою води, й вигляд у неї при цьому був страшенно переляканий. Вона простягнула критику воду, але той лише відчайдушно закрутив головою і витріщив очі. Тут мама стукнула його дуже сильно, і з рота в нього вискочив шматочок кальмара й приземлився просто в тарілку Фло.

– Ну, це вже занадто! – сказала моя подруга.

– Круто! – виголосила тітка Лізбет і засміялася.

Мама опустилася на своє місце.

– Це ще нічого, – сказала вона. – Я знаю історію про жінку, яка вдавилася рибною кісточкою. І чим сильніше вона кашляла, тим глибше опускалася кісточка, аж поки не стала в неї впоперек горла. Довелося бідолашній жити з цією кісткою всі вихідні, аж поки в лікарні її витягли з допомогою спеціальних щипчиків. І при цьому поранили мигдалики, почалася страшенна кровотеча і…

– Віктуаліно! – накинулася на маму бабуся. – Чи не могла б ти розповідати свої жахливі історії після вечері?

Мама скорчила ображену гримасу, а кашель у Зануди перейшов у напівзадавлений хрип. Тимчасом усі відвідувачі вже дивилися на нас, і бразилець за сусіднім столиком теж. Він усміхався, й це видалося мені дуже недоречним. Потім він подивився на Пенелопу, всміхнувся їй, а Пенелопа усміхнулася йому у відповідь.

Як це дивно буває, раптом подумала я. Коли критик уперше з’явився в нашому ресторані, він із першого погляду мені не сподобався. Натомість бразилець за сусіднім столиком, навпаки, сподобався. Та коли придивитися уважніше, в ньому відчувалося щось недобре, відразливе, хоча він і був бразильцем, як мій папай, і виглядав дуже-таки гарним зі своєю темною шкірою та копицею чорних кучерів. Так, це й справді дуже-дуже дивно!

Я подивилася на Зануду, тобто на Джеффа, й дала собі слово відсьогодні більше не називати його Занудою.

Джефф узяв у Пенелопи склянку, випив геть усе, поклав на стіл купюру в п’ятдесят євро і вийшов із ресторану. Пенелопа проводила його здивованим поглядом.

– Йому не сподобалась їжа? – поцікавилася вона.

Ми з Фло перезирнулися.

– Здається, – сухо зауважила бабуся, – йому не сподобався сусідній столик.

– О, – сказала Пенелопа, знову зашарілася і швидко відійшла до барної стійки.

Ми продовжували вечеряти, аж поки моя тітка не почала жбурлятися фрикадельками, і бабуся вирішила, що настав час іти додому.

– Ми теж підемо, – сказала мама нам із Фло. – Завтра до школи, й вам обом треба бути в гарній формі.

Так, це вже точно. Мені особливо хотілося бути у формі, тому що завтра остаточно вирішиться, чи буду я Білосніжкою, чи ні.