Читать книгу Аплодисменти для Лоли! - Ізабель Абеді - Страница 5

– Це сталося всередині зими. Сніжинки падали з неба, наче пух. Королева сиділа біля вікна, яке було оздоблене різьбленим ебеновим деревом, і шила. Аж ось вона відірвала погляд від шиття, глянула на сніг, замріялась і незчулася, як уколола голкою палець. На сніг упали три краплинки крові. Вони були такими яскравими на білому снігу, що королева подумала: «От якби в мене народилася донечка – біла, неначе сніг, рум’яна, неначе кров, і чорнява, як чорне ебенове дерево». Невдовзі після цього в неї й насправді народилася дівчинка. Шкіра в неї була білою, наче сніг, вуста червоніли, наче кров, а волосся було чорним, як ебенове дерево. Назвали її Білосніжкою. Та ледве дитинка народилася на світ, як королева померла…

Так починалася казка про Білосніжку, що її ми по черзі читали вранці в понеділок в актовому залі. Ми – це тринадцятеро дівчаток і хлопчиків із четвертих класів, котрі до різдвяних канікул записалися до театрального гуртка. Шестеро з паралельних класів і семеро з нашого: Сол, Ансуман, Цілувальник (хлопчик на ім’я Маріо, котрий тільки того й хоче, щоб поцілуватися з дівчинкою), Анна-Ліза, Фредерика, Фло і, звісна річ, я.

Анна-Ліза читала початок, а мені дістався фінал, де Люстерко говорить злій мачусі, що принцеса, котра щойно одружилася з принцем, у тисячу разів чарівніша, ніж вона сама.

– Аж тут, – читала я, – зла мачуха зайшлася прокльонами й мало не вибухнула від злості та заздрощів. Спочатку вона не хотіла йти на весілля, та дуже вже їй кортіло подивитися на молоду королеву. І тієї миті, коли Білосніжка вийшла до гостей, мачуха впізнала свою пасербицю. Від страху вона не могла навіть поворухнутися. Й тоді на вогонь поставили залізні чоботи, розжарили їх як слід і примусили лиху жінку вдягнути їх, щоб покарати за скоєне. Вона змушена була танцювати в цих чоботах доти, аж поки не впала мертвою…

– Навіщо? – спитав Ансуман фрау Вігельманн, коли я захлопнула книгу. – Навіщо ви обрали таку дурнувату дитячу казку? Якщо вже ми вирішили ставити п’єсу, то чому б не обрати щось і справді класне?

Дехто заплескав у долоні, а деякі навіть засвистіли на знак підтримки, та коли всі заспокоїлися, фрау Вігельманн сказала з тією посмішкою, яка мені в ній особливо подобається:

– Гадаю, що можна. Як стосовно того, щоб переробити цю казку на новий лад?

– Як це? – не зрозумів Ансуман. – Що ви маєте на увазі?

– Можна її змінити, – пояснила Фло. – Так, ніби її написали в наш час.

Фрау Вігельманн кивнула.

– Саме так. Наш виступ відбудеться в березні. А це означає, що ми маємо майже три місяці. Ми можемо її переробити й подумати, як змінити ролі.

– У мене є ідея для гномів! – крикнув Томас із четвертого «б». – Можна зробити так, щоб вони танцювали хіп-хоп!

Фрау Вігельманн засміялася.

– Чудово! Нехай гноми повертаються ввечері додому, танцюючи хіп-хоп.

– А Білосніжку можна зробити панком! – запропонувала Фредерика.

– Ні, – заперечила Анна-Ліза. – Я не хочу бути панком!

– Що значить, ти не хочеш бути панком? – розсердилась я. – Ще навіть не відомо, чи будеш ти Білосніжкою! Мені здається, спершу треба розподілити ролі, а тоді вже нехай кожний подумає, як йому змінити свою роль.

Фрау Вігельманн зробила вигляд, наче наміряється ще поговорити про п’єсу, аж тут усі закричали, перебиваючи одне одного.

– Гаразд, – погодилася фрау Вігельманн. – Розподілимо ролі, а після цього обговорюватимемо казку.

Вона підійшла до дошки й написала на ній усі ролі, які були в нашій виставі:

Мати Білосніжки (Добра королева)

Мисливець

Сім гномів

Принц

Білосніжка

Мачуха Білосніжки (Лиха королева)

– Так, – сказала вона, – спочатку треба розібратися з невеликими ролями. Хто хоче бути Доброю королевою?

От ніколи б не подумала, що хтось захоче зіграти другорядну роль, аж тут підняла руку Фредерика.

– Можна я? – запитала вона. – Та тільки щоб палець не боляче було колоти!