Читать книгу Вогняна зима - Андрій Кокотюха - Страница 14

З п’ятниці в нього у квартирі жив родич.

Троюрідний брат Петро, старший від Птахи на три роки, клав плитку в Козятині разом із батьком та його кумом. Точніше, старші чоловіки взяли хлопця підсобником, чорноробом, щоб освоював ремесло на практиці. Доручали викладати найбезпечніші місця, а грошей на руки отримував мало.

Батько вважав, що все зароблене має йти в сім’ю, і, за родинною традицією, здававав матері всю касу. Натомість міг брати, скільки хоче, та, вірний тим традиціям, не зловживав, смичучи хіба на пиво, цигарки та проїзд. Стосовно випивки, так це питання в родині Усатих вирішилося ще до Петрового народження: батько гнав самогонку стільки, скільки син його пам’ятав. Сам же хлопець не мав такого вільного доступу до зароблених своєю працею коштів, тож усякий раз змушений був принизливо просити. Коли дозволяв собі час від часу бунти, натикався на жорстку батькову відсіч: «Іди в люди, працюй сам. Але й живи тоді окремо». Тож Петро сопів та старанно навчався ремеслу плиточника, щоб колись піти з батькової бригади на власні хліби.

Останній тиждень поміняв для Усатих усе.

Батько, зібравши за столом родинну нараду, поклав руку на серце та при свідках пообіцяв – далі вони з кумом працюватимуть удвох, та виставлятимуть замовникам рахунки, як за трьох. Належні Петрові гроші будуть відкладатися окремо. Сам же хлопець делегується в Київ на Майдан від усієї родини. «Ми в тилу, синок, а ти – на фронт», – так сказав тато, і син не заперечував: дізнавшись про бійню в останню ніч листопада, негайно почав збиратися. Відмовила мама. Проти не була, навпаки, перехрестила Петра, очі в той момент зробилися вологими. Але тут же сказала: отак, зірвавшись, мов скипідаром намазаний, їхати не треба.

Ось за яких обставин Петя Усатий з’явився на Дарниці, у квартирі Птахи, з великою клітчастою сумкою, повною харчів. Консервовані огірки й помідори, закручені домашні салати, дволітрова банка, натоптана салом, навіть куплені на оптовому базарі у Вінниці упаковки з бульйонними кубиками та «Мівіною». З собою революціонер мав також спальник і килимок-каремат. Усаті знали, що менший Пташук живе без меблів. Проте їм краще було спорядити сина, розуміючи – у нього буде дах над головою й батьки напевне знатимуть, де його в разі чого шукати.

Вони дуже не хотіли, аби Петро розчинився на Майдані серед наметів, загубившись там.

На той час Птаха так до кінця й не визначився зі своїм, персональним ставленням до подій у країні. Звісно, він загалом підтримував протест, та все це лишалося глибоко-глибоко всередині. Коли розігнали й побили народ на Банковій, він наступного дня приїхав у центр разом із товаришами-однокурсниками. Проте, на відміну від них, довго серед вируючого, ділового, заклопотаного, активного натовпу не витримав. Знайшовши прийнятний привід, Птаха пірнув у метро й подався додому. З того часу стежив за Майданом через Інтернет, в онлайн-режимі. Благо, трансляції почали вмикати відразу на кількох платформах, і Птаха вважав – більше інформації йому не потрібно.

Спершу, після братового дзвінка, він напружився. Не для того селився окремо, щоб квартира все одно перетворилася на гуртожиток. Відмовити Усатим не міг, вимушено погодився пустити Петра під дах. Але скоро поміняв ставлення.