Читать книгу 2010: Друга одіссея - Артур Кларк - Страница 3

Навіть у еру загального переходу на метричну систему телескоп називали тисячофутовим, а не тристаметровим. Тропічне сонце швидко спускалося на спочинок, і гігантську каструлю серед гір уже наполовину поглинула тінь, але велетенський трикутник антенного комплексу, що високо здіймався з її центру, досі виблискував на світлі. Треба мати орлиний зір, щоб із землі помітити дві людські фігури серед опорних балок, кабелів і хвилеводів.

– Настав час нам поговорити, – промовив доктор Дмитрій Мойсейович до свого давнього друга Гейвуда Флойда. – Про черевики, космічні кораблі й сургучні печатки, але найбільше про моноліти та несправні комп’ютери.

– Тож ось чому ти витяг мене з конференції. Я навіть зрадів, бо чув промову Карла вже стільки разів, що, здається, вивчив її напам’ять. І краєвид тут, звісно, просто фантастичний. Уяви, я вже стільки разів відвідував Агресібо, але жодного разу не підіймався до антени.

– Який сором, я був на антені вже тричі. Тільки подумай, тут ми слухаємо цілий Усесвіт, але ніхто не може підслухати нас. Тож поговорімо про твою проблему.

– Яку ще проблему?

– Почнімо з того, чому ти звільнився з поста Голови Національної ради космонавтики.

– Я не звільнився. Просто Гавайський університет платить більше.

– Гаразд, ти не звільнився, ти пішов сам, поки тебе не звільнили. Вуді, після усіх років, що ми знаємо один одного, ти мене не обдуриш, отож перестань і намагатися. Якщо НАСА запропонує тобі повернутися просто зараз, невже відмовишся?

– Добре, добре, старий характернику. Що ти хочеш знати?

– По-перше, у тому рапорті, який врешті оприлюднили після тривалого зволікання, було забагато недомовок. Ми заплющимо очі на безглузду й незаконну секретність, якою ваші люди огорнули цю справу з викопаним монолітом Тіхо.

– То було не моє рішення.

– Радий це чути. Я навіть тобі вірю. І ми вдячні вам за те, що тепер ви дозволяєте всім досліджувати цю штуку, хоч, звичайно, ви мали вчинити так, щойно його знайшли. Так було б набагато краще…

Запала похмура мовчанка, чоловіки пригадали, що чорна загадка на Місяці досі презирливо ігнорувала всі досі винайдені людьми інструменти. Потім росіянин знову заговорив:

– У будь-якому разі, хай чим є моноліт на Місяці, біля Юпітера маємо щось значно важливіше. Зрештою саме туди МАТ-1 послав свій сигнал. І саме там ваші люди вскочили в халепу. До речі, хочу висловити свої співчуття, хоч особисто я знався лише з Френком Пулом. Ми зустрічалися в 1998 році на конгресі МАФ. Він здався мені хорошим хлопцем.

– Дякую, вони всі були хорошими людьми. Мені так хотілося б дізнатися, що з ними сталося.

– Хоч що то було, звісно, ви маєте визнати – це стосується усього людства, а не лише Сполучених Штатів. Американці більше не можуть використовувати свої знання виключно в інтересах власної країни.

– Дмитрію, ти прекрасно знаєш, що твоя країна вчинила б так само. А ти допомагав би їм.

– Ти маєш рацію. Утім, це давня історія. Адміністрація, відповідальна за увесь цей безлад, щойно пішла. Можливо, ваш новий президент виявиться мудрішим.

– Можливо. У тебе є якісь пропозиції, і вони офіційні чи це твої особисті сподівання?

– Поки що неофіційні. Нашу розмову професійні політики назвали б «попередніми переговорами». Раптом що, я категорично заперечуватиму все, що буде тут сказано.

– Принаймні чесно. Розповідай далі.

– Добре. Я коротко охарактеризую ситуацію. Ви будуєте «Діскавері-2» на паркувальному майданчику на орбіті так швидко, як тільки можливо, але навряд чи є надія, що корабель буде готовий раніше, ніж через три роки, а це означає, що ви пропустите наступне стартове вікно.

– Я не буду ні підтверджувати, ні спростовувати. Пам’ятай, я лише скромний ректор університету, а Рада астронавтики зараз для мене на іншому боці планети.

– Ага, а востаннє ти їздив до Вашинґтона, либонь, лише для того, щоб побачитися із друзями. Продовжую, наш «Олексій Леонов»…

– Я думав, що ви назвете його «Герман Тітов».

– Непогана поінформованість для скромного ректора. Одначе старе добре ЦРУ знову вас підвело. Корабель названо «Леоновим» із січня минулого року. І не кажи нікому, що я сповістив тобі: він досягне Юпітера на рік раніше за ваш «Діскавері-2».

– Не кажи нікому, що я сказав тобі, але ми цього боїмося. Говори далі.

– Мої керівники такі самі дурні й недалекоглядні, як і твої, вони хочуть, щоб ми впоралися самі. А це означає: те, що сталося з вашими людьми, може повторитися з нами, і ми повернемося туди, звідкіля почали, якщо не вскочимо в якусь гіршу халепу.

– Що, на твою думку, може трапитися? Ми так само нічого не знаємо, як і ви. І не говори мені, що ти не чув передач Девіда Боумена.

– Звісно, ми їх прослухали. Аж до останнього «О Господи, там повно зірок!» Ми навіть проаналізували його голос на інтонації стресу. Навряд чи в нього почалися галюцинації, Боумен намагався описати те, що справді бачив.

– А що показав ваш аналіз допплерівського зміщення?

– Абсолютно неможливі речі. Коли ми втратили сигнал, Боумен немов розігнався до швидкості, яка в десять разів перевищила швидкість світла. І він досягнув її менш аніж за дві хвилини. Гравітація у чверть мільйона!

– Тож він, напевно, одразу загинув.

– Не вдавай із себе наївного, Вуді. Радіо у вашій космічній капсулі не розраховане навіть на соту частину такого прискорення. Якщо воно вціліло, то міг вціліти й Боумен, принаймні доки ми не втратили контакт.

– Просто перевіряв твою дедукцію. Із цієї миті ми заплуталися ще більше, ніж ви. Якщо ви заплутались…

– Висуваємо всілякі божевільні теорії, про які й розповідати соромно. А втім, підозрюю, що жодна з них не божевільніша за правду.

Навколо них замерехтіли маленькі темно-червоні вогники попереджувальної навігації, три витонченні вежі, що підтримували антенний комплекс, почали світитись, як маяки на тлі темного неба. Останній промінь сонця зник за пагорбами довкола антени. Гейвуд Флойд очікував на зелений промінь,[3] якого він ніколи не бачив. І знову йому довелося розчаруватися.

– Тож, Дмитрію, – сказав він, – повернімося до нашої розмови. До чого ти ведеш?

– У базах даних «Діскавері» має зберігатися величезна кількість безцінної інформації; імовірно, ця інформація ще поповнюється, хоча космічний корабель уже нічого не передає на Землю. Ми воліємо мати цю інформацію.

– Розумно. Але коли ви дістанетеся тих місць і «Леонов» зустрінеться з «Діскавері», що заважає вам зайти на борт нашого космічного корабля і скопіювати все, що бажаєте?

– Ніколи не думав, що муситиму нагадувати тобі, що «Діскавері» – це територія Сполучених Штатів, отож несанкціонований доступ буде піратством.

– Опріч аварійні випадки, коли йдеться про життя і смерть, а це не так важко організувати. Крім того, нам складно буде перевірити, де були ваші хлопці за мільярд кілометрів від Землі.

– Дякую за цікаві пропозиції, я передам їх своїм зверхникам. Проте навіть якщо ми потрапимо на борт «Діскавері», нам доведеться згаяти тижні, щоб вивчити ваші системи й прочитати ваші бази даних. Я пропоную співпрацю. Переконаний, це найкращий вихід, але ми обидва маємо довести це нашим шановним начальникам.

– Ти хочеш, щоб один із наших астронавтів полетів на «Леонові»?

– Так, краще інженер, який спеціалізується на системах «Діскавері». Із тих, кого ви тренуєте в Г’юстоні, щоб зміг повернути корабель додому.

– Як ти про це дізнався?

– Бога ради, Вуді, це було у відеотексті «Авіаційного тижня» щонайменше місяць тому.

– Бачиш, я вийшов із гри, зараз мені не повідомляють, що збираються розсекретити.

– Ще одна причина навідатися у Вашинґтон. Ти підтримаєш мене?

– Звісно. Я підтримую тебе на всі сто, але…

– Але, що?

– Ти ж знаєш, нам обом доводиться мати справу з динозаврами, у яких мозок розташовано у хвості. Дехто з моїх сперечатиметься: чи не ліпше дозволити росіянам скрутити собі шиї по дорозі на Юпітер. Ми все одно потрапимо туди, хай і на кілька років пізніше. Навіщо поспішати?

На мить біля антени запанувала тиша, чути було лише як поскрипують величезні кабелі, що підтримували механізм направленим на сотню метрів у небо. Потім Мойсейович промовив так тихо, що Флойд заледве міг його розчути:

– Хтось пізніше перевіряв орбіту «Діскавері»?

– Напевно не знаю, але гадаю, так. У будь-якому разі, у чому проблема? Орбіта стабільна.

– Точно. Дозволь мені нетактовно нагадати тобі ганебний випадок із часів старого НАСА. Ваша перша космічна станція – «Скайлаб». Вона мала залишатися на місці щонайменше десять років, але ви неправильно прорахували. Показники опору повітря в іоносфері було дуже занижено, тому «Скайлаб» упала на рік раніше від запланованого терміну. Я впевнений, ти пам’ятаєш цю пригоду, хоча й був у ті часи ще хлопчиком.

– Того року я випустився, і тобі це прекрасно відомо. Однак «Діскавері» нікуди не дінеться від Юпітера. Навіть перигей – точніше періовій – лежить набагато вище за атмосферу.

– Я вже сказав достатньо, щоб мене знову заслали на дачу, а тебе можуть не пустити до мене наступного разу. Тож просто попроси вашу розвідку обережніше робити свою справу, добре? І нагадай їм, що Юпітер має найпотужнішу магнітосферу в Сонячній системі.

– Розумію, до чого ти хилиш, дуже дякую. Ще щось перед тим, як почнемо спускатися? Я вже мерзну.

– Не хвилюйся, старий. Щойно це профільтрують у Вашинґтоні, почекай тиждень абощо, і стане дуже гаряче.