Читать книгу Ось я - Джонатан Сафран Фоєр - Страница 11

> Із відчуттям історії та неймовірного роздратування стою я сьогодні за цією бімою, готовий виконати так званий ритуал входження у доросле життя, що б воно не було. Я хочу висловити подяку кантору Фляйшману за те, що допоміг мені трансформуватися в останні півроку в єврейського робота. Ймовірність цього мізерна, але якщо я раптом згадаю про це через рік, то все одно не розумітиму, що це означає. І за це я висловлюю вдячність. Також дякую рабину Зінґеру, він – клізма з сірчаної кислоти. Мій єдиний живий прадід – Ісаак Блох. Я маю пройти через усе це заради нього, а він ніколи мене сам про це не просив. Є речі, які він просив, наприклад, не змушувати його переїжджати до Єврейського дому. Моя родина дуже турбується про турботу про нього, але цього для справжньої турботи недостатньо. І хоча сьогодні мені не було зрозуміло жодного слова з моїх молитов, але це я розумію. Хочу подякувати моїм діду та бабусі – Ірву та Деборі Блох, які надихали мене все життя та завжди спонукали старатися трохи більше, копати трохи глибше, стати багатим і казати усе, що хочу, коли відчуваю в тому потребу. Також моїм дідусеві та бабці, Аллену та Леї Зельман, що живуть у Флориді та про чий життєвий стан я здогадуюся лише завдяки чекам на Хануку та іменини, сума яких не змінювалася з огляду на зростання цін від мого народження. Хочу подякувати братам, Бенджі та Максу, за те, що беруть на себе більшу частину батьківської уваги. Не уявляю, як я витримав би, якби мені довелося нести нерозділений тягар їхньої любові. А ще коли мене знудило на Бенджі в літаку, він сказав: «Я знаю, як це гидко блювати». А Макс колись запропонував здати за мене кров на аналіз. І це підводить мене до батьків, Джейкоба та Джуліїї Блох. Правда в тому, що я не хотів бат-міцву. Жодною своєю часткою, анітрохи. Не вистачить усіх ощадних облігацій світу. Ми розмовляли про це неодноразово, так, ніби моя думка має значення. Усе це спектакль, спектакль, що запускає інший спектакль, що сам є лише сходинкою до спектаклю під назвою «Моє єврейське буття», який, варто зазначити, без них гарантовано не відбувся б. Я не звинувачую їх за те, ким вони є. Але я звинувачую їх, бо вони звинувачують мене за те, ким є я. Ну, досить уже подяк. Отже, мій розділ із Тори – «Ваера». Це одна з найбільш відомих і опановуваних частин Тори. Мені казали, що зачитати її – велика честь. Зважаючи на повну відсутність у мене інтересу до Тори, краще було б віддати її якомусь хлопчиськові, якому юдейство не до сраки, якщо такі взагалі існують, а мені дати якийсь блювотний розділ про правила для прокажених під час менструації. Думаю, смішно всім. І ще одне: сторінки з перекладом цього шматка хтось безсовісно видер. Добре, що євреї вірять лише в колективне покарання. Отже… Боже випробування Авраама описане так: «І сталося після цих випадків, що Бог випробовував Авраама. І сказав Він до нього: “Аврааме!” А той відказав: “Ось я!”» Більшість вважає, що випробування полягало в наступному: Бог просить Авраама принести в жертву його сина, Ісаака. Але, на мою думку, може бути інше трактування: Він випробовував Авраама, звертаючись до нього. Авраам не відповів: «Що тобі треба?», не промовив: «Так?» Він відказав ствердно: «Ось я». Чого б не хотів Господь, Авраам був повністю відданий Йому, без умов, сумнівів або потреби пояснювати. Це слово – hineni – ось я – виринає ще двічі у розділі. Коли Авраам веде Ісаака на гору Морію, останній розуміє, що вони роблять і який капець трапиться потім. Він знає, що його принесуть у жертву, як і всі діти розуміють, коли подібне має статися. Там ідеться: «І сказав Ісаак до Авраама, свого батька: “Батьку мій!” А той відказав: “Ось я, сину мій!” І промовив Ісаак: “Ось вогонь і дрова, а де ж ягня на цілопалення?” І відказав Авраам: “Бог нагледить ягня Собі на цілопалення, сину мій!” Ісаак не каже: “Батьку!”, він каже: “Батьку мій!”» Авраам – батько єврейського народу, але він також і його власний батько. І Авраам не питає: «Що тобі треба?», він мовить: «Ось я». Коли Бог питає Авраама, останній повністю відданий Богу. Коли Ісаак питає Авраама, останній повністю відданий своєму синові. Але як таке може бути? Господь просить Авраама вбити Ісаака, а син просить батька захистити його. Як може Авраам зробити дві діаметрально протилежні речі одночасно? Hineni ще один раз використовується в оповіді в найбільш драматичний момент. «І вони прийшли до місця, що про нього сказав йому Бог. І збудував там Авраам жертівника, і дрова розклав, і зв’язав Ісаака, сина свого, і поклав його на жертівника над дровами. І простяг Авраам свою руку, і взяв ножа, щоб зарізати сина свого… Та озвався до нього Янгол Господній із неба й сказав: “Аврааме, Аврааме!”» А той відізвався: “Ось я!” І Янгол промовив: “Не простягай своєї руки до хлопця та нічого йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти – богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака свого”». Авраам не питає: «Що тобі треба?», він мовить: «Ось я». Мої оповіді для бат-міцви – про багато речей, але я думаю, перш за все вони про те, кому ми повністю віддані, та як це (більше, ніж будь-що інше) визначає наше буття. Мій прадід, про якого йшлося раніше, просив про допомогу. Він не хоче до Єврейського дому. Але ніхто в родині не відповів: «Ось я». Навпаки, всі намагалися переконати його, ніби він не знає, що для нього так буде найкраще, і навіть не розуміє, чого він хоче. Насправді його навіть не намагалися переконати: йому просто розказали, що він має робити. Сьогодні вранці мене звинуватили у використанні нецензурної лексики в єврейській школі. Важко навіть сказати, чи слово «використання» тут підходить: написати в рядок погані слова – не значить їх використовувати. Хай там як, коли мої батьки пішли говорити з рабином Зінґером, вони не сказали мені: «Ось ми». Вони спитали: «Що ти накоїв?» Хотів би я, щоб мене удостоїли привілеєм сумнівів щодо моєї поведінки, тому що я заслуговую на це. Усі, хто мене знає, в курсі, що я роблю срану гору помилок, але й в курсі, що я хороша людина. Я заслуговую на те, щоб мене удостоїли привілеєм сумнівів щодо моєї поведінки не тому, що я хороша людина, а тому, що я їхня дитина. Навіть якщо вони мені не повірили, то мали б вдати, що вірять. Колись тато розказав мені, що до моєї появи на світ, коли єдиним доказом мого існування були сонограми, він вірив у мене. Іншими словами, твоє народження дозволяє батькам перестати вірити в тебе. Тож, дякую, що прийшли, а тепер усі – на вихід.

> Це все?

> Ні. Не зовсім. Я збираюся підірвати це місце.

> Що за херня?

> Я встановила приймач через дорогу на даху старої фабрики з виробництва кольорової плівки. Будемо спостерігати.

> Тікай!

> Кольорова плівка?

> Не треба тікати. Ніхто не постраждає.

> Повірте їй.

> Плівка для старих камер.

> Вам не треба навіть вірити мені. Просто подумайте: якби вам треба було тікати, ви б уже були мертві.

> Це якась довбана логіка.

> Останнє, перш ніж ми підемо: хто знає, чому в літаках приглушують світло під час зльоту та посадки?

> Що за херня?

> Щоб пілоту було видніше?

> Пішли вже, добре?

> Для економії електрики?

> Я не хочу помирати.

> Гарне припущення, але ні. Просто це найбільш критичні моменти польоту. Більше вісімдесяти відсотків аварій трапляються під час зльоту та посадки. Світло приглушують, щоб дати можливість очам пасажирів звикнути до темряви задимленого салону.

> Для таких речей має бути назва.

> Послідуйте за світловою смугою на вихід із синагоги. Або йдіть за мною.