Читать книгу Ми – це наш мозок - Дік Свааб - Страница 11

Ми – це наш мозок
III. Вразливий мозок ембріона в «безпечній» матці
III.1 Порушення розвитку мозку, спричинені середовищем

Оглавление

Ми забруднюємо навколоплідну рідину своїх дітей.

Під час вагітності та в перші роки після народження людський мозок розвивається з неймовірною швидкістю. У всіх зонах мозку та у всіх видах клітин ривки розвитку відбуваються в різні моменти часу. У цій фазі надзвичайно швидкого росту мозкові клітини є особливо чутливими до всякого роду впливів. Основу для нормального розвитку мозку становить достатнє живлення. Крім того, повинна добре працювати щитовидна залоза дитини, бо вона стимулює розвиток мозку. У цей період швидкого розвитку в цілому ним керує генетична схильність, а зокрема – активність нервових клітин. На останню впливає наявність харчування, хімічних речовин-посланців з інших мозкових клітин (нейротрансмітерів), речовин для росту та гормонів. У цей період статеві гормони дитини керують сексуальною диференціацією мозку. Речовини, які під час вагітності потрапляють до дитини через плаценту, наприклад речовини з довкілля, алкоголь, нікотин та інші засоби, що викликають залежність, чи медикаменти, які приймає мати, можуть порушити складний процес розвитку мозку.

На жаль, ми живемо в світі, де розвиток мозку 300 мільйонів дітей постійно зазнає шкоди через брак їжі. Це виливається не тільки в тривале зниження їхнього інтелектуального потенціалу, а й у підвищення ризику шизофренії, депресії чи асоціальної поведінки. Зокрема, це довело дослідження дітей, що народилися в голодні 1944–1945 роки в густонаселеному голландському районі Рандстад між Амстердамом і Роттердамом (див. розділ ІІІ.3, рис. 9). Ті самі проблеми виникають сьогодні й у нашому забезпеченому суспільстві, якщо порушується функціонування плаценти і дитина в утробі отримує недостатньо живлення та народжується з надто малою вагою. Брак живлення дитини в матці трапляється також внаслідок частого блювання у матері, дотримання суворої дієти задля контролю ваги або коли вона постить через Рамадан.

Крім того, у світі живуть 200 мільйонів людей, чиї діти зростають у середовищі, де бракує йоду. Такі регіони є у світі всюди, і в Нідерландах чи Німеччині також. Необхідні для нормального розвитку мозку гормони щитовидної залози можуть упоратися зі своїми завданнями лише тоді, коли в гормон включається достатня кількість йоду. Цей процес відбувається в щитовидній залозі. У гірських місцевостях йод вимивається із ґрунту дощовими водами. Тому в цих місцевостях виникає дефіцит йоду, який через погану роботу щитовидної залози викликає у дітей порушення розвитку мозку і внутрішнього вуха. У таких дітей щитовидна залоза занадто збільшена і відчайдушно намагається виділити з їжі кожну часточку йоду. У гіршому випадку через дефіцит йоду виникає так званий кретинізм: діти карликового зросту, глухі, з розумовим відставанням. Ендокринолог із Лейдена професор Керідо присвятив своє життя вивченню йододефіцитних регіонів у віддалених куточках світу. Його питання постійно дивували мене. Одного разу він зателефонував мені в п’ятницю ввечері та сказав: «Діку, чи не міг би ти завтра вранці роздобути для мене 16-міліметровий кінопроектор, мені треба виступати з доповіддю в Амстердамі». Так мені довелося побачити його новий фільм, у якому він на «Сессні» літав у новогвінейську долину Муліа, яка тоді ще була нідерландською колонією, і дізнатися про найактуальніші результати досліджень цієї експедиції. Близько 10 відсотків дітей у цій долині мали слабоумство, глухоту і страждали на тяжкі неврологічні захворювання. Керідо довів, що ці вади були спричинені дефіцитом йоду, і лікував хворих ін’єкціями водовмісної олії ліпіодолу. Раніше цю олію використовували як контрастний засіб для рентгенівських знімків легенів, хоча вона іноді пошкоджувала легеневу тканину. Проте ліпіодол виявився чудовим засобом для створення запасу йоду. Після того, як у Швейцарії почали додавати йод у кухонну сіль, там закрилися всі заклади для глухих. Такого роду порушення розвитку мені довелося спостерігати навіть вже у ХХІ столітті в Китаї у горах Аньхой. Жінка-кретинка із «зобом», величезною набряклою щитовидкою, змітала на купи листя в храмі. Коли мій товариш, професор із Чехії, запитав її, чи показувалась вона лікарю, то у відповідь почув тільки мукання, а мітла загрозливо махнула в наш бік.

Важкі метали також можуть зашкодити розвитку дитячого мозку. Свинець, який додають у бензин як антидетонаційний засіб, потрапляє із довкілля в матку до плоду і підвищує ризик виникнення проблем із навчанням. Про небезпеки, які криє в собі ртуть, вперше довідалися в 50-ті роки, коли довкола японської бухти Мінамата коти в рибальських селах почали дивно поводитися і несподівано здихати, а риба стала безцільно метатися туди-сюди. Рибалки продавали свої найкращі улови, а для сім’ї залишали гіршу рибу. Через високий вміст у рибі органічно зв’язаної ртуті, яка потрапила в довкілля із фабрики пластику, шість відсотків дітей ще до свого народження зазнали тяжких ушкоджень мозку. Ртуть гальмує утворення нервових клітин і розвиток нервових волокон, чим викликає розумову відсталість. У дорослих траплялися випадки паралічу. Сьогодні в екологічному парку Мінамата стоїть пам’ятник, присвячений усім формам життя у озері Ширануї, які стали жертвами цієї катастрофи. Парк спорудили на 27 тоннах забрудненого ртуттю шламу із бухти Мінамата і на десятках запаяних контейнерів з отруєною рибою. До сьогодні уряд Японії не подбав про належне фінансове відшкодування жертвам трагедії.

Нерідко трапляються порушення у розвитку сексуальної диференціації чи інтерсексуальності. Залежно від того, враховувати чи ні менш тяжкі порушення, а також період життя, в якому було поставлено діагноз, частка уражених дітей становить два відсотки або менше. Від 10 до 20 відсотків випадків атипового розвитку статевих органів спричинені не хромосомами. За ці випадки, імовірно, відповідають хімічні препарати. ДДТ, поліхлоровані дифеніли, діоксини та багато інших речовин, що потрапляють у довкілля, які сьогодні називають «ендокринними підривниками». Це – підривні речовини, бо вони можуть підірвати регулювання нормальної статевої диференціації. Ще 1940 року в пілотів, які розпорошували над полями ДДТ, виявили зменшення кількості сперматозоїдів. У той же час довели і наслідки впливу цих речовин на розвиток мозку багатьох тварин. Та лише нещодавно виникло занепокоєння з приводу можливого впливу ендокринних підривників на сексуальну диференціацію дитини, а заодно на її статеву ідентичність та сексуальну орієнтацію (див. розділ ІV).

Ми – це наш мозок

Подняться наверх