Читать книгу Ми – це наш мозок - Дік Свааб - Страница 19

В останні роки президентства Джорджа Буша фундаменталістська Америка перевела стрілки годинників назад. Активізувався рух «ex-gay movement» («рух колишніх геїв»), який розглядає гомосексуальність як виліковну хворобу. У цій сфері були зайняті сотні клінік та терапевтів. Бездоказово стверджували, що вилікувалися 30 відсотків клієнтів, які пройшли таку терапію. У клініках клієнтів «лікували» два тижні за 2500 доларів, або шість тижнів за 6000 доларів. Терапевти заявляли, що раніше вони й самі були гомосексуалістами, але після лікування стали справжніми сім’янинами. Опонентський щодо них рух «It is O.K. to be Gay» («бути геєм – це нормально») відповідав, що ця терапія базувалася на таких чинниках, як викликання у клієнтів почуття сорому, засудження та дискримінація, що навіть призводило до самогубств. 2009 року цей погляд підтвердив нищівний звіт Американської спілки психологів (АРА). У ньому АРА дійшла висновку, що переорієнтаційна терапія, яка збиралася зробити із гомосексуаліста гетеросексуала, не діє, а отже, 150 000 членів Спілки не повинні рекомендувати своїм клієнтами проходити таку терапію. Далі там сказано, що найбільше, чого може навчити ця терапія, це ігнорування своїх почуттів і намагання протистояти спокусі гомосексуального життя. Крім того, звіт підтверджує, що така терапія викликає депресії і може призвести до самогубства. У дослідженні все вказує на існування раннього програмування сексуальної орієнтації в мозку, яке відбувається ще під час внутрішньоутробного розвитку і залишається на все життя (див. розділ IV).

Сьогодні нам відомі багато структурних та функціональних відмінностей між мозком гомосексуальних та гетеросексуальних людей. Такі відмінності могли виникнути тільки на ранньому етапі розвитку. Після народження оточення дитини вже не може повпливати на це. Навіть перебування в англійських інтернатах ніяк не збільшує кількість дорослих гомосексуалістів. Я припускав, що «зцілення» гомосексуалістів – це типово американська фундаменталістська помилка, але на свій подив виявив, що такі речі існують і в Нідерландах. У спільнотах п’ятидесятників проводять зібрання, на яких молитвою «зцілюють» людей і від гомосексуалізму, і від ВІЛ-інфекції. На завершення зцілення їх одружують з жінками зі спільноти. На жаль, віра в можливість такого зцілення та відмови від медикаментів стає для ВІЛ-позитивних людей не тільки помилкою, але й загрозою для життя.

Застаріле уявлення, нібито ми в стані вільно обирати сексуальну орієнтацію, а гомосексуалізм – це хибний вибір, досі приносить людям чимало страждань. Під час виступу в суворому протестантському союзі гомосексуалістів під назвою ContrariO, я почув історії, які показали, яку важку боротьбу доводиться вести гомосексуалістові, вихованому в суворому протестантському середовищі. Навіть серед медиків ще донедавна гомосексуалізм вважався хворобою. Лише 1992 року його викреслили із ICD-10 (Міжнародного класифікатора захворювань). А до того часу безрезультатно намагалися «лікувати» чоловіків від їхньої гомосексуальності. Так само поширене уявлення, що оточення впливає на розвиток сексуальної орієнтації, викликало масові переслідування гомосексуалістів. У Німеччині сформульовані Гітлером слова про те, що гомосексуальність заразна, як чума, призвели до неймовірних жахіть: спершу людей кастрували добровільно, потім примусово, зрештою, їх почали знищувати в концтаборах.

Як свідчить захищена 2009 року дисертація Анне Тійсселінгс (Anne Tijsselings), у Нідерландах, на щастя, не дійшло до таких жахів. У роки війни гомосексуалістів переслідували тільки тоді, коли вони займалися сексом із малолітніми. Карні переслідування гомосексуалістів до та після війни були навіть більшими, ніж під час неї. На думку авторки причини полягали в тому, що під час війни нідерландське правосуддя було просто перевантажене економічними та політичними злочинами. Тійсселінгс інтенсивно шукала докази того, що нідерландських гомосексуалістів без судового розгляду потягами відправляли в концтабори, але не знайшла жодного підтвердження.

Важливим аргументом проти ідеї, що гомосексуальність є вибором певного «стилю життя» чи може бути нав’язана суспільством, є той факт, що, як доведено, неможливо відучити людину від гомосексуалізму. Методи, які випробовують з цією метою, такі сміховинні, що навіть важко собі уявити. Чого тільки не пробували: гормональну терапію тестостероном чи естрогеном, кастрацію, яка впливає на лібідо, але не на сексуальний потяг. Застосовували електрошок, провокували приступи епілепсії. Як доводить сумна доля Оскара Уайльда, тюремні ув’язнення також не допомагали. Робили навіть пересадку яєчок і як «історію успіху» подавали те, що гомосексуаліст після операції ущипнув за зад медсестру. Звичайно ж, випробували психоаналіз, а також введення чоловікам під час перегляду гомоеротичних картинок блювотного препарату апоморфіну, щоб таким чином відбити в них гомоеротичні схильності. Та досі подейкують, що ці методи мали лише один наслідок: чоловіків починало вивертати, як тільки в кімнату заходив терапевт, а гомоеротичні почуття у них нікуди не поділися. Крім того, гомосексуалістам навіть робили операції на мозку. Коли операції видавалися успішними, можна було отримати поблажку в кримінальному покаранні. Звісно ж, всі чоловіки стверджували, що операція була дієвою. Та оскільки жодне з цих втручань не змогло змінити сексуальної орієнтації, то немає сумнівів, що в дорослому віці наша сексуальна орієнтація вже сформована і не піддається зміні. Якби нідерландські церкви нарешті це визнали, можна було б зробити значно щасливішим життя багатьох молодих віруючих та священиків.