Читать книгу Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - Фэнни Флэгг, Фенні Флеґґ - Страница 29

Рут провела у Вісл-Стоп уже близько двох місяців, і того суботнього ранку о шостій хтось постукав у її вікно. Рут розплющила очі й побачила Іджі, яка сиділа на мелії та жестом просила відчинити вікно.

Півсонна Рут підвелася.

– Що це ти затіяла так рано?

– Ти обіцяла, що сьогодні ми підемо на пікнік.

– Знаю, але хіба це має бути так рано? Сьогодні субота.

– Будь ласка. Ти обіцяла, що підеш. Якщо не підеш просто зараз, я зістрибну з даху і вб’юся. І що ти тоді робитимеш?

Рут засміялася.

– Ну, а як щодо Петсі Рут, і Мілдред, і Ессі Рю, вони хіба з нами не підуть?

– Ні.

– Ти не думаєш, що нам слід їх запросити?

– Ні, будь ласка, я хочу побути з тобою сама. Будь ласка.

Я хочу показати тобі дещо.

– Іджі, я не хочу їх ображати.

– Ой, нікого ти не образиш. Вони все одно не хочуть нікуди йти. Я вже їх спитала, вони воліють лишитися вдома на випадок, якщо їхні дурнуваті хлопці заявляться.

– Ти впевнена?

– Звісно, впевнена, – збрехала Іджі.

– Як щодо Нінні та Джуліана?

– Вони кажуть, що мають справи на сьогодні. Ну ж бо, Рут, Сипсі вже приготувала нам закуску, лише для нас двох. Якщо ти не підеш, я зістрибну і моя смерть буде на твоїх руках. Я лежатиму мертва у своїй могилі, і ти шкодуватимеш, що не пішла зі мною на якийсь маленький пікнік.

– Ну, добре. Дай мені хоча б одягнутися.

– Поквапся! Не треба виряджатися, просто виходь – я чекаю тебе в машині.

– Ми поїдемо на машині?

– Звісно. Чом би й ні?

– Гаразд.

Іджі не стала згадувати, що о п’ятій ранку прокралася до кімнати Джуліана й викрала ключі від його «Моделі Т» з кишені його штанів, тож було вкрай важливо вшитися звідси, перш ніж він прокинеться.

Вони їхали до місця, яке Іджі знайшла вже давно, біля озера Дабл-Спринґс, із водоспадом, що впадав у кришталево чистий струмок, наповнений гарними коричневими й сірими камінцями, круглими й гладенькими, як яєчка.

Іджі розстелила ковдру й винесла з машини кошика. У неї був дуже загадковий вигляд.

Нарешті вона сказала:

– Рут, якщо я покажу тобі дещо, ти присягнешся, що не розповіси про це жодній живій душі?

– Покажеш мені що? Що саме?

– Ти присягаєшся? Нікому не скажеш?

– Присягаюся. То що ж це?

– Я покажу тобі.

Іджі потяглася до кошика для пікніка й дістала звідти порожню скляну банку. Сказала:

– Ходімо.

Вони йшли майже милю, заглиблюючись у ліс. Нарешті Іджі показала на дерево і мовила:

– Ось воно!

– Ось що?

– Той великий дуб он там.

– А.

Вона взяла Рут за руку й обвела її навколо дерева, зупинивши ліворуч, метрів за п’ятдесят від дуба.

– А тепер, Рут, ти стій на місці й, що б не трапилось, не ворушися.

– Що ти збираєшся робити?

– Не зважай, просто спостерігай за мною, гаразд? І мовчи. Не здіймай галасу, хай там що.

Іджі, яка була боса, попрямувала до великого дуба, на півшляху обернулася, аби переконатися, що Рут спостерігає за нею. За п’ять метрів до дерева вона знову впевнилася, що Рут дивиться. А тоді зробила вражаючу річ. Дуже повільно, з тихим дзижчанням вона піднялася навшпиньки і запхала руку з банкою просто в дупло в дубі.

Несподівано Рут почула звук, схожий на шум циркулярної пилки, і небо почорніло від хмари розлючених бджіл, що висипали з дупла.

За кілька секунд Іджі була з голови до ніг обліплена тисячами бджіл. Дівчина просто стояла на місці, а за хвилину обережно витягнула руку з дерева й з тим самим дзижчанням повільним кроком рушила назад до Рут. Коли вона наблизилася, майже всі бджоли відлетіли від неї – і те, що було суцільно чорною фігурою кілька хвилин тому, було тепер знову Іджі, яка стояла, посміхаючись на весь рот, зі склянкою дикого меду в руці.

Вона простягнула її, пропонуючи Рут.

– Ось, мадам, це вам.

Перелякана до нестями Рут, похилившись до дерева, сповзла на землю і розридалася.

– Я думала, ти вже мертва! Навіщо ти це зробила? Ти ж могла загинути!

– Ой, не плач, – розгубилася Іджі. – Пробач мені. Ну ж бо, не хочеш трохи меду? Я здобула його спеціально для тебе… Прошу, не плач. Усе гаразд, я постійно так роблю. Мене ніколи не жалять. Чесно. Дай допоможу тобі встати, ти вся забруднилася.

Вона простягла Рут стару синю строкату хустку, знайдену в кишені штанів. Рут усе ще тіпало, але вона підвелася, витерла ніс і обтрусила сукню.

Іджі намагалася підбадьорити її.

– Подумай лише, Рут, я жодного разу не робила цього для когось іще. Ніхто в цілому світі не знає, що я це вмію, окрім тебе. Я лише хотіла, щоб у нас з тобою була таємниця, ось і все.

Рут не відповіла.

– Вибач, Рут, будь ласка, не злись на мене.

– Злитися? – Рут обійняла Іджі й промовила: – О Іджі, я на тебе не злюся. Просто я не знаю, що робила б, якби з тобою щось трапилося. Справді не знаю.

Серце Іджі забилося з такою силою, що вона ледве втрималася на ногах.

Після того як вони з’їли курча з картопляним салатом і все печиво та майже весь мед, Рут притулилася спиною до дерева, а Іджі поклала голову їй на коліна.

– Знаєш, Рут, я б убила заради тебе. Будь-кого, хто завдав би тобі шкоди. Убила б тієї ж миті й не розмірковуючи.

– Іджі, ти кажеш жахливі речі!

– Зовсім ні. Я краще вб’ю з любові, ніж із ненависті. А ти?

– Ну, я не думаю, що ми взагалі маємо вбивати, хай там з якої причини.

– Гаразд, тоді я помру заради тебе. Як щодо цього? Ти не думаєш, що хтось може померти заради любові?

– Ні.

– Біблія каже, що Ісус Христос так і зробив.

– Це інше.

– Зовсім ні. Я могла б померти просто зараз і не задумуючись. Стала б єдиним у світі трупом з усмішкою на обличчі.

– Не будь дурненькою.

– Я могла загинути сьогодні, хіба ні? Рут узяла її за руку і посміхнулася до неї.

– Моя Іджі – заклиначка бджіл.

– Я справді така?

– Справді. Я чула, що існують люди, які вміють це робити, але ніколи їх не зустрічала – до сьогоднішнього дня.

– Це погано?

– Та ні. Це чудово. Хіба ти не знаєш?

– Ну, я думала, це безумство чи щось таке.

– Ні, це дивовижна річ.

Рут схилилася до неї й прошепотіла на вухо:

– Стара добра заклиначка бджіл, Іджі Тредґуд, ось хто ти…

Іджі посміхнулася у відповідь і зазирнула у чисте блакитне небо, що відбивалося в її очах, і була щаслива, як тільки можуть бути щасливі закохані влітку.