Читать книгу Весела наука - Фридрих Вильгельм Ницше - Страница 14

Свідомість. Свідомість є останнім і остаточним елементом у розвитку органічного, а отже – найменш завершеним і найкволішим. Свідомість генерує незліченні помилки, через які тварина, людина передчасно гине – всупереч долі, за словами Гомера.[12] Якби стримувальні пута інстинктів не були істотно сильнішими за свідомість, вона взагалі не служила б регулятором людської діяльности – людству просто судилося б загинути через свої помилкові судження і марення перед живими очима, через свою поверховість і довірливість, коротко кажучи, через свою свідомість. Тобто, якби не інстинкти, його б давно вже не існувало! Перше ніж якась функція остаточно сформується і дозріє, вона становить небезпеку для організму, тож добре, якщо вона тривалий час згнічується! Свідомість, таким чином, згнічується – зокрема й тим, що нею пишаються! Заведено вважати, що вона є ядром людини; її сталою, вічною, остаточною, найоригінальнішою сутністю! Її вважають певною фіксованою величиною! Заперечують її зростання, її перебої! Її сприймають як «одну з систем організму»! Така гідна посміху переоцінка і нерозуміння свідомости тільки на користь їй, запобігаючи її надміру швидкому розвитку. Оскільки люди вірили, що вони вже достатньо свідомі, вони не намагалися набути свідомости; ще й нині зберігається таке становище! І цілковито новим є завдання, яке заледве ще тільки постало перед нами: органічно увібрати знання, зробивши його інстинктивним – завдання, зрозуміле тільки тим, хто усвідомив, що досі ми вбирали в себе лише свої помилки і що вся наша свідомість стоїть на помилках!