Читать книгу Весела наука - Фридрих Вильгельм Ницше - Страница 3

1

Запрошення

Частуватись прошу, їжте!

Завтра буде ще й смачніше,

Щораз ліпше день по дню.

В разі ж чого, я натхнення

Учерпну з рецептів неньки,

Й оновлю своє меню.

2

На щастя

Як пошук той мене втомив,

Знаходить я навчався:

Мене раз вітер зупинив —

З вітрами я й подався.

3

Страхи

Вглиб копай, і там знайдеш

Джерело таємне!

Неук скаже: «Не діждеш —

В глибині геєнна!»

4

Діалог

А. Я хворів? Чи я одужав?

Не збагну, хоч як напруживсь,

Хто був лікарем моїм?

B. Ти зцілився, так, мій друже:

Здоровий, хто забуть зумів.

5

До доброчесних

Наші чесноти також нехай би були легконогі —

Як вірші Гомера, – приходячи, знов потім йдуть собі геть!

6

Світова розсудливість

Не стій на споді сотню літ!

Не пнись у вись сувору!

Найкраще оглядати світ

Із пів дороги вгору.

7

Вадемекум — Вадетекум

Чарують мова й стиль мої,

У слід ступаєш ти мені?

Наслідуй звичаї свої:

За мною йди – без метушні!

8

Скинувши третю шкуру

Вже шкіра репає стара,

Нова потреба млоїть

Змію в мені, що так жада

Грудок землі глевкої.

Повзу в траві між камінців,

Мій голод недаремний:

Тебе саму я завжди їв,

Зміїна страво, земле!

9

Мої троянди

Мій талан вам щастя зичить,

Щастя всіх до щастя кличе!

Хто моїх троянд насмиче?

Ви на те пригніться нижче

В чагарях, між гострих шпичок —

Часто пальці тут калічать!

Бо талан мастак дражнити!

Щастя любить роздрочити!

Хто моїх троянд насмиче?

10

Недбайло

Я розливаю й розбиваю,

І ви мене звете недбайлом.

Таж всяк, п’ючи, б’є й розливає,

Коли по вінця наливає —

Та на вино не нарікає.

11

Згідно з прислів’ям

Зійшлись ніколи і щодня

Гостро й м’яко, сон і яв,

А також розум і дурня;

Чудний банальність обійняв —

Всім цим був, єсьм і буду я,

Голуб, змій, а ще свиня!

12

До світлолюба

Щоб не зморити глузд і очки,

Біжи за сонцем по тіньочку!

13

Для танцюристів

Ковзанки гладь —

То благодать

Тому, хто вміє танцювать.

14

Славний

Миліша й ворожнеча цільним брусом,

За дружбу, склеєну із куснів!

15

Іржа

Іржа потрібна теж —

Самої гостроти замало,

Щоб: «Надто молодий іще!», —

Тобі не заявляли.

16

Вгору

«Як подолати верхів’я круте?»

Вгору дерись і не думай про те!

17

Риторика драпіжника

Цить! Жалітися зажди!

Взявши, знов бери завжди!

18

Вбогі душею

Вбогих душею цураюсь недарма́:

Не тільки добра – в них і зла катма.

19

Мимовільне спокусник

Слівцем знічев’я стрельнув навгадьки —

Поцілена упала перед ним.

20

На розгляд

Витерпіти легше біль двоїстий

Аніж єдиний біль: то як, рішивсь ти?

21

Проти зарозумілости

Не надимайся аж настільки,

Бо луснеш, як підпустять шпильку.

22

Чоловік і жінка

«Викради ту, яка тобі до серця припаде!» —

Рішає він; вона ж не викрадає, а краде.

23

Інтерпретація

Як сам себе берусь тлумачить я,

Збиваюся – нема з того пуття.

Ти, що ідеш своїм шляхом увись,

До світла винеси, з чим я возивсь.

24

Лікування песимізму

Ти знову кривишся й плюєш,

І знов старої ти співаєш:

Ніщо твій смак не вдовольняє?

Мені ти серце розіб’єш!

Іди за мною, друже…Ось!

Найліпший лік від диспепсії:

Ковтай мерщій, без істерії

Цю жабу жирну! Уляглось?

25

Прохання

Я знаю багатьох людей

Про себе ж геть нема ідей!

Либонь заблизько придивляюсь –

В очах собі геть розпливаюсь.

Себе щоб ліпше упізнати,

Десь далі маю влаштуватись.

Не так далеко, як мій враг!

А друг чого ж далеко так?

Між ним і мною осередок!

Про що прошу, чи доберете?

26

Моя жорстокість

Я маю понад сотню сходин

Здолати ввись. Гука зі споду:

«Жорстокий ти! Ми ж не камінні!»

Я маю вгору йти по сходах,

Не-хоч, а підставляйте спини!

27

Мандрівник

«Де й дівся шлях! Кругом смертельна тиша!»

Ти з волі власної той битий шлях залишив!

Мандрівнику, тверезим оком скинь!

Ти заблукав – біда тобі й загин.

28

На розраду початківцям

Глянь – під рохкання свиняче

Беркица мале дитя!

Безпорадне, тільки плаче,

Дибатиме до пуття?

Так, навчиться, безперечно,

І танок покаже свій!

Як на дві ноги зіпнеться,

Рушить ще й на голові.

29

Егоїзм небесного тіла

Якби круглесеньким барилом

Круг себе я, знай, не крутилось,

Мене могло би присмалити,

Бо я при сонці мушу жити.

30

Ближній

Мені мій ближній не до шмиги:

Нехай ішов би неборак

За обрій дальній; а відтак,

Мені за зірку бути міг би!..

31

Прихований святий

Щоб своєю благодаттю

Нам не надто допікати,

Зображаєш дідька ти.

Попри машкару, одначе,

Видко по очах – святий!

32

Невільний

А. Чого стоїть він там безгласно

І прислухається так жасно?

Чого він так заціпенів?

Б. Як всі, хто ланцюги носив,

Він чує скрізь кайданів брязкіт.

33

Самотній

Не попихач нікому я, ані керманич.

Покірний? Ні! А владний? Ні, тим паче!

Як не страшний собі – то вже й нікому:

А владу завжди страх бере, відомо.

Собі ж себе вождем я не призначу!

Люблю, як лісова й морська звірина,

У милий заблуд затишно поринуть,

Щоб потім знов з туману далечіні,

Себе ж таки додому приманити

Себе самим собою спокусити.

34

Seneca et hoc genus omne[6]

Папір пером своїм дере —

Премудрість в коментарії —

Мов справді primum scribere,

Deinde philosophari.[7]

35

Лід

Так! роблю я часом лід:

Підмага він харч стравляти!

Мали б ви, що споживати,

Вихваляли б ви мій лід!

36

Рання творчість

Мудрість власна з А до О

Тут мені бриніла; нині ж

Чую тут я щось геть інше:

Нескінченні «Ах!» і «Ох!»[8] —

Все із раннього мого.

37

Увага

У ту країну небезпечна путь;

Зважай – застерігаю недарма!

Там приймуть спершу, потім розірвуть:

Бо велич є, а глузду там катма!

38

Говорить побожний

Бог любить нас, ми твір його!

«Створили Бога ми – де дітись!»

То заперечувать чого

Свій витвір, що його б любити!

Пізна́єш дідька по копитах.

39

Влітку

У поті нашого чола

Чи варто хліб нам їсти?

Бо медицина довела,

Пітніти некорисно.

Сузір’я Пса хвостом метля —

Цей знак його узріймо![9]

У поті нашого чола

Вино іскристе пиймо!

40

Без заздрощів

Ви славите його, бо він не заздрий?

А він крізь вас – неначе ви прозорі —

Вдаль втоплює зіниці наче яструб:

Не бачить вас! Він бачить тільки зорі.

41

Гераклітизм

Долю заслужити —

Тільки на війні:

Щоб навік здружитись,

Пороху нюхніть!

Дружба – три в одному:

Рівність у борні,

Братство в кожній скруті,

Воля в смертні дні!

42

Принцип над-делікатних

Навшпиньки радше я зіпнусь,

Аніж рачкуватиму!

В шпарку нишком піддивлюсь,

Дверей не розчахатиму!

43

Напучення

Либонь до слави прагнеш ти?

Що інтересно:

Її трапляється знайти

Цілком безчесно!

44

Ґрунтовний

Дослідник я? Облиште, ні!

Тяжкий – то це геть інша річ:

Знай рину глибині навстріч

І опиняюся на дні!

45

Навічно

«Ось я прийшов, бо нині час!» —

Так мислить, хто прийшов навік,

Байдужий до бридні базік:

«Уже запізно!» – «Ще завчас!».

46

Міркування втомлених

У зморі сонце кленучи, єдино

Від дерева жадають тільки тіні!

47

Падіння

«Він падає!» – кпите ви раз у раз;

Це правда; втім – він падає до вас!

Йому в над-щасті спокою нема,

Його над-світло вабить ваша тьма.

48

Закон

На карк почеплено мені

Годинник на міцній струні:

Скінчивсь для мене рух зірок,

І півня спів, і літ хмарок;

Все, що взивалося щомить,

Тепер сліпе й глухе мовчить —

Природи гомін заглушив

Годинник цоканням стальним.

49

Мудрий говорить

Потрібний людям і сторонній їм,

Іду шляхом – погожим чи хмурним —

Однак завжди понад людьми!

50

Втрачена голова

Вона кебету має. Звідкіля?

Здоровий глузд у когось узяла,

І голова його з фатальної годинки

Пішла до дідька…Ні! До жінки!

51

Благочесні побажання

«А нехай би всі ключі

Разом погубились,

І, замки ламаючи,

Відмички прислужились!»

Так міркує кожна шпичка,

Котра́ не ключик, а відмичка.

52

Писати ногою

Не тільки руку я вправляю,

Коли пишу: нога так само —

То білим аркушем, то плаєм —

Виписує бадьоро й прямо.

53

«Людяне, аж надто людяне». Книга

Назад несміло й смутно позираєш,

В майбутньому собі йно довіряєш:

Орел ти, птахо, сповнена потуги?

Чи ти Мінерві люба «пугу-пугу»?[10]

54

Моєму читачеві

Міцні щелепи і волячий шлунок —

Цього бажаю я тобі!

Здолавши книжку – жорсткий почастунок —

Мене ти стерпиш далебі!

55

Художник реаліст

«Натурі завжди вірним» клявсь він буть.

Та як її у рамки взять таку?

Природи й штрих малий не осягнуть! —

То він малює те, що до смаку.

Що до смаку йому? Що здатний втнуть!

56

Поетове марнославство

Клею треба, щоб утримав,

Деревину сам знайду!

Вкласти сенс в безглузді рими

Хто ще зможе до ладу!

57

Вибагливий смак

Якби місце обирати

Дозволяли нам самим,

Я обрав би в центрі раю:

Радше ж – перед ворітьми!

58

Кандзюба

Свавільний вигляд має ніс,

Над світом ніздрями навис —

Впав, носороже, долілиць,

А з тим і гонор твій – беркиць!

Ми завжди бачимо разом:

Надмірний гонор, ніс гачком.

59

Базгранина

Перо бабрає, дідько його шквар!

То я приречений на базгранину? —

Перо вмочаю сміло в каламар,

І, знай, рядки виводжу без упину.

Я втішений, що – в справі цій мастак —

Чимало ще я зможу написати!

А що у тих писаннях сенсу брак…

Хіба читає хто мої трактати?

60

Вищі люди

Цей сходить ввись – його хвалімо!

Та інший сходить з височин!

Від наших вихвалянь він вільний,

З вишніх він чистин!

61

Говорить скептик

Життя напів спливло,

Збігає час, душа твоя тремтить!

Заблукана давно

Шукає – не знайде; вагання мить?

Життя напів спливло:

Облуда, біль – годинами щемить!

Нащо тобі воно?

Причин причину мушу я знайти!

62

Оце чоловік

Так! Звідки я, мені відомо!

Я ненаситний, наче пломінь

Я сяйвом спалюю себе;

Єдино світло осягаю,

А присок – все, що я лишаю:

Я пломінь, що зійшов з небес.

63

Зоряна мораль

Твій шлях орбіти обійма,

То що тобі всесвітня тьма!

Крізь час і простір радо плинь!

Юдоль чужу тобі – відринь!

Світи віддаленим світам:

Тобі переступ співчуття,

Й одна чеснота: чистота!