Читать книгу І знайдеш ти скарб у собі - Лоран Гунель - Страница 9

– Покоївка знову вкрала пральний порошок!

Роздратована Аліса сіла за кухонний стіл. Тео вже почав їсти сніданок, а його батько мастив тости маслом. У кавоварці булькала кава, наповнюючи квартиру стійким ароматом.

– З чого ти це взяла? – гигикнув Поль. – Поставила вебкамеру у ванній?

Він уже наминав тост, водночас замальовуючи в блокноті портрет Тео.

– Поставила мітку на упаковці. Спочатку сумнівалася, а тепер маю доказ.

– Поставила мітку? Ти з глузду з’їхала?

– Не люблю, коли мене дурять.

– Та байдуже, подумаєш, недорахувалися 20 грамів порошку.

– Проблема не в цьому! Ідеться про довіру. У нас не може працювати людина, якій я не довіряю. У неї все ж ключ від квартири, як-не-як!

– Те, що вона взяла в тебе трохи порошку, не означає, що прийде обчистити квартиру, коли нікого немає.

– Тобі, може, й смішно, бо ти цілими днями спілкуєшся зі злочинцями і підозрілими типами, а я не хочу заплющувати на це очі. Я її звільню.

– А покараєш тільки себе: це тобі доведеться шукати заміну.

– То й нехай, – сказала Аліса, намащуючи тост маслом.

Жінка зробила паузу, щоб налити каву в горнятка, і побіжно ввімкнула підсвітку над робочою поверхнею. Людині не в гуморі світло допомагає почуватися краще. Лампочки пожвавили пофарбовані в жовтий стіни, створивши приємну ілюзію, неначе в оселю пройшли сонячні промені, тоді як надворі небо було похмурим і сірим.

– Мамо, хочеш? – запитав Тео, показуючи на бляшанку.

– А що це?

– Смакота.

– Кленовий сироп, – пояснив Поль. – Я із Квебеку його привіз.

– У бляшанці?

– Так його там продають. Принаймні найкращий. У гарних пляшечках – то для туристів, гірший.

Аліса взяла ложечку, налила на тост сиропу й поквапилася скуштувати.

– Неперевершено, – пробурмотіла з повним ротом.

– Так, – погодився Поль, – відпадний сироп…

– Це ж треба, як твоя робота впливає на твій лексикон.

Він усміхнувся.

– У Квебеку я побував у цукровій хатинці.

– Де, де?

– У цукровій хатинці. Там варять кленовий сік, щоб приготувати сироп.

– Дивна назва…

– Ага.

– Я впевнена, що вони навмисне вигадали її, щоб привабити туристів.

– А ось твоя робота змушує тебе всюди бачити маркетинг.

– Тату, візьмеш мене наступного разу з собою?

– Побачимо.

– Будь ласка…

– Їж, бо в школу спізнишся.

Аліса саме відкусила ще тоста, коли задзвонив її мобільний.

– Привіт, Рашиде!

– Потішити тебе вранці хорошою новиною?

– Давай.

– Катарці додали нас у короткий список. Зосталося всього три країни. Про мене, то вже пахне шампанським.

– О, це було б круто!

– Мені сказала Поліна з відділу опитувань. Повідомлення помилково відправили їй. Ти її знаєш?

– Здається, так.

– Обожнюю цю дівчину. Така розумниця. Золота голова.

Попри гарну новину, в Аліси враз зіпсувався настрій. Усе через цю Поліну, яку вона знає тільки в лице. І чому, коли їй когось хвалили, Аліса почувалася приниженою, так ніби її цінність применшували? Наче скривдили.

Аліса зробила ковток кави, і від приємного тепла трохи покращало.

Жінці подумалося про семінари Тоубі Коллінза, що допомагали почуватися впевненіше. Після семінару, на який вона водила Жеремі, Аліса зрозуміла, що її кар’єра в її руках. Коли вона отримає підвищення, люди почнуть сприймати її інакше. Більше поважатимуть.

Вона тішилася, що намовила Жеремі продовжувати. То було нелегко, з огляду на його перші враження два місяці тому… Спочатку він реагував стримано, але вона побачила, що він вагається, і потім відчула зміну в його настрої. Рішення йому далося тяжко, але він був людиною відкритою до нового, готовою вислухати альтернативну думку й змінити свою. За нинішніх часів рідкісна риса…

Націлившись у цьому напрямку, Жеремі активно просувався. Він побував на ще чотирьох семінарах, швидко прочитав книжки, що йому позичила Аліса, і змінювався на очах. Система наставництва Тоубі Коллінза ідеально спрацювала для Аліси: за кожні п’ять відвіданих раніше семінарів пропонувався один безкоштовний для друга, отож Аліса могла навчати Жеремі, не витрачаючи ані копійки.

Вона навідувалася в Клюні що два тижні на вихідних й охоче стала коучем Жеремі. Спершу Аліса встрягла в цю авантюру тільки для того, щоб допомогти другу й повернути «борг», але поступово почала отримувати задоволення, тішитися прогресу й вельми пишатися результатами свого протеже. Колись пригнічений фаталіст перетворювався на активну й відкриту людину. Ще ніколи не доводилося Алісі спостерігати такий швидкий поступ – Жеремі, схоже, мав схильність розуміти, осмислювати й так застосовувати засади психології, що невдовзі й сам уже зможе допомагати іншим.

Тепер він світився щастям під час меси. На тлі цієї зміни слова про любов Ісуса справляли більше впливу. Проповіді Жеремі зробилися позитивнішими і більше адресовувалися парафіянам.

Священик наважився запровадити в церкві деякі зміни, за якими Аліса спостерігала, зачаївшись на останньому ряду, коли всі розсідалися перед месою. Жінка потроху призвичаїлася до цього місця, й оточення вже не гнітило її, як спочатку. Колишня Алісина ніяковість поступилася місцем більш нейтральним почуттям. Церква практично стала для неї звичайним місцем роботи, як будь-яке підприємство, от тільки спокійнішим за ті, де жінка звикла працювати.

І їй навіть довелося укласти угоду з Жеремі.

– Можеш дещо мені пообіцяти? – одного дня запитала вона.

– Слухаю.

– Я готова допомогти тобі поліпшити ситуацію в церкві, достукатися до людей. Але ти маєш дати мені одну обіцянку.

– Яку?

– Ніколи не говори зі мною про Бога.

Він згодився – із покірною й трохи сумною усмішкою.

Аліса навчилася стежити за нечисленними парафіянами й розважатися із їхньої непослідовності, що зрештою було цікаво. Як тут не всміхатися, коли вони виряджаються на месу по-святковому з голови до п’ят, щоб прийти помолитися Ісусові… який колись давно ходив босоніж і закликав багатіїв позбутися пишного одягу? Як тут не сміятися, коли вони обмовляють своїх сусідів, хоча щойно благоговійно слухали проповідь про любов і прощення?

Аліса прикипіла серцем до напівглухого виноградаря-пенсіонера Віктора і його друга-заїку Етьєнна, що з них вийшла кумедна парочка.

Чимало вірян противилися змінам, і теревені на паперті відображали бунтівні настрої. Дві святоші, злоріки Жермена і Корнелі, перевершили самих себе, пропагуючи опір змінам під маскою нібито мимохідь кинутих фраз.

Жермена – жінка з фарбованим чорним, як вороняче крило, волоссям, – напосідала, пронизуючи гострим поглядом, щоб повністю заволодіти увагою людини.

– Бах не те щоб жахливий, – казала вона, – але мені подобалися ті мелодії, під які можна наспівувати. А ви за ними не сумуєте?

Вона не спускала зі співрозмовника яструбиного погляду, і той відчував, що ледь не змушений погодитися. Поряд стояла Корнелі, в якої фарбоване в жовтуватий беж волосся, схоже, навічно застигло під густим шаром лаку, і натхненно кивала, завжди підтримуючи думку товаришки.

– Вам не здається, що останнім часом чогось бракує? Може, ми взагалі втрачаємо традиції?

Жіночки навмання сіяли зерна сумніву, й Аліса бачила, що деякі з тих зерен проростали в душах парафіян.

Одного разу Аліса заскочила Жермену й Корнелі за тим, що ті скаржилися пані Сірдеґо – баронесі, за якою неначе довічно було заброньоване місце на першому ряду біля центрального проходу. Місця ніхто не займав навіть за її відсутності. Баронеса вислухала аргументи двох святош і пообіцяла побалакати зі священиком, що, судячи з усього, вельми втішило подруг і стурбувало Алісу.

У Клюні всі знали пані Сірдеґо, принаймні в лице, і чули про її репутацію. Це була гонорова й чванлива шістдесятилітня дама, яка вишукано вдягалася і завжди виставляла перед людські очі інкрустований великим рубіном золотий хрестик, що його носила на шиї. Чоловік покинув її кілька років тому, і всім було відомо, що в процесі розлучення вона воювала за те, щоб зберегти переваги його статусу: маєток, старезний «ягуар» і, головне, подружнє прізвище з титулом баронеси – значно шикарніше за її дівоче. До шлюбу вона звалася Жозеттою Ґроссар і, коли вийшла заміж, подбала, щоб це ім’я було стерте з усіх документів і спогадів. Після розлучення баронеса жила самітно у великому маєтку, що його вже не могла утримувати, але чимдуж старалася відповідати своєму положенню, яке хотіла зберегти в очах інших.

Щойно Аліса потикалася в церкву, одна черниця совала їй в руку записочки, нашкрябані на складених увосьмеро аркушиках паперу. Отримавши записочку вперше, здивована Аліса терпляче її розгорнула під радісним поглядом черниці і прочитала:

– Навіщо ви мені це дали? – запитала Аліса.

Черниця лиш усміхнулася й нічого не відповіла. Аліса наполягала, поки одна парафіянка не вхопила її за руку й не пояснила:

– Немає сенсу питати, вона глухоніма.

Тоді Аліса жестом подякувала черниці й не стала дошукуватися, навіщо та переписала фразу з Євангелії.

Наступного разу черниця знову сунула записочку, й Аліса чемно її прийняла.

Аліса змусила себе всміхнутися і подумала, що, може, сестра прагне донести до неї, що всі Євангелії пов’язані.

Серія продовжувалася, Аліса отримувала записочку при кожному візиті й зрештою для себе прозвала посланицю Сестрою Ікеа. Бідолаха, напевно, була трохи несповна розуму.

Та загалом Алісу спіткало велике розчарування, адже нових парафіян було обмаль. Замість дванадцяти Жеремі мав тепер двадцять один. Якби Алісі довелося пояснювати цей жалюгідний результат на раді директорів, вона б завзято наголошувала, що відвідуваність зросла на 75 відсотків, але в цьому випадку вона звітувала тільки перед собою й розуміла, що змарнувала цінну енергію на якийсь мізер. Новачки насправді давно були вірянами та повернулися до церкви завдяки позитивним відгукам, що, звісно, виправдовувало Алісині зусилля й зміцнювало довіру Жеремі. Та все ж у церкві зоставалося триста сімдесят дев’ять порожніх місць.

Такі цифри могли демотивувати найупевненішого консультанта, однак Аліса пам’ятала про ринкове дослідження, яке в минулому столітті компанія «Найк» доручила двом студентам: кожний мав об’їхати Африку й оцінити ринок для продажу взуття. Перший студент дійшов однозначного висновку: «Вони всі ходять босими. Не заморочуйтеся: тут немає ринку». Другий виснував інакше: «Вони всі ходять босими. За діло: тут величезний ринок!»

Аліса ще не виклала всіх карт. Мала останню, і от уже два тижні розігрувала її з Жеремі. Це була козирна карта з гарною назвою «Сповідь».

Сповідь… цей релігійний акт, що від охочого покаятися вимагає зізнання в обмін на відпущення гріхів, видавався геть застарілим й анахронічним. До цього вдаються тільки нечисленні забобонні люди, що відчувають потребу обнулити лічильник, перше ніж сісти в літак чи віддати Богу душу. Проте Аліса дивилася на це зовсім інакше. Попри те, що в Клюнійській церкві Богородиці замалим не здригалася від самого погляду на сповідальню з темного дерева – похмуру кабінку тривожного вигляду, Аліса передчувала, що сповідь може повернути до церкви багатьох людей.

Після реаліті-шоу Loft Story сповідь знову ввійшла в моду і люди охоче пускалися в інтимні подробиці й робили всілякі зізнання. Раптом зірки й політичні діячі почали безсоромно ділитися своїми слабкостями в ефірі телебачення, зізнаватися в подружніх зрадах, схильності до алкоголю або сексуальних збоченнях. Годився будь-який привід для того, щоб публічно виливати душу й оголювати свої відхилення. Люди дуріли від сповідей, тому, очевидно, Аліса мала у своєму розпорядженні маркетинговий важіль. Треба було лише переглянути цей процес в церкві, щоб зробити його привабливим. Та наразі жінка ще не знайшла дивовижного рецепта.

Вона тільки відчувала, що треба пом’якшити сповідь, щоб той, хто сповідується, користався з порад і отримував справжню перевагу. Тобто слід було відмовитися від суворого протоколу сповіді, замінивши каяття й відпущення гріхів якимсь особистісним коучингом.