Читать книгу Голова Якова - Любко Дереш - Страница 25

Яків у коридорі вивчав поглядом труби, щоб не дивитись на практикантку за столом.

– Це ваш батько? – озвалася дівчина.

Яків кивнув.

Дівчина кивнула теж.

– Зрозуміло, – сказала вона. – Ще подумавши, додала: – А у мене тут практика.

– Тут?

– Ага.

Яків підійшов до неї.

– Тут курити можна?

Дівчина відчинила вікно.

– У вікно. Мені теж.

Обидвоє запалили.

– Що це? – спитала дівчина після затяжки.

– Це трав’яні.

Вони замовчали.

– Наркоманів усіляких… бомжів… кого тільки не присилають, – озвалась вона. – Часом забавні наколки трапляються. Я їх фоткаю на телефон, потім «Вконтакті» вішаю. Ти є «Вконтакті»?

– Ні.

– От сьогодні ногу прислали. А на нозі, з внутрішнього боку, наколка. «Умру смешно».

– Що?

– Наколка така: «Умру смешно».

Яків гмикнув.